Дмитро Разумков: від глашатая Зеленського до вигнанця

Те, про що так довго говорили, сталося.

Голова Верховної Ради Дмитро Разумков публічно став вигнанцем у «Слуг народу».

У цей статус його відправив сам президент Володимир Зеленський, звинувативши спікера парламенту у політичній зраді.

Тепер остаточну долю Разумкова вирішать нардепи.

«Прощання» зі спікером може відбутися на позачерговому засіданні 7 жовтня, хоча в порядку денному це питання не стоїть.

Зеленський і Разумков: коротка історія відносин.

У період виборчої кампанії 2019 року Зеленський почувався дуже невпевнено у статусі політика.

Кандидат у президенти тоді намагався всіляко уникати камер і незручних питань журналістів.

І взагалі говорив менше, ніж всі інші суперники.

Функцію галашатая Зеленського виконували кілька осіб.

Дмитро Разумков – один з них.

І найбільш впізнаваний.

Скільки раз Разумков коментував політичні питання, коли Зеленський ховався від надоїдливих медійників, важко порахувати.

Поки Володимир Олександрович не звикся з амплуа політика і не налагодив свою політичну акторську майстерність, Разумков був незамінним.

Напевно, відчуваючи особливу вдячність до свого речника, Зеленський довірив йому очолити партію «Слуга народу».

А також – стати головою Верховної Ради.

З того часу починається ера охолодження стосунків між двома колись дуже близькими людьми.

Дмитро Разумков швидко освоїв крісло спікера парламенту.

І поступово почав віддалятися від Зеленського.

Спочатку це було не дуже помітно.

Та згодом непорозуміння між двома соратниками стало приховувати важче.

Зеленський звик, що ним захоплюються і виконують усі його бажання.

Президент болісно сприймає критику.

І не терпить, коли хтось з його колишніх політичних побратимів починає вести власну гру.

А саме це почав робити Разумков.

Замість того, щоб слухняно виконувати волю Офісу Президента та захоплюватися сонцесяйною мудрістю Зеленського, Дмитро Олександрович давав зрозуміти, що має власну думку з того чи іншого питання.

У грудні 2020 року голова парламенту не підтримав кандидатів від влади на посади міністра енергетики та міністра освіти.

На засіданні РНБО Разумков дозволив собі не голосувати за закриття каналів Медведчука.

А санкції проти лідера ОПЗЖ та його дружини підтримав з власними зауваженнями.

Крім того, Разумков почав їздити регіонами країни та спілкуватися з іншими політиками.

Подейкують, що ним активно стали цікавитися окремі олігархічно-кланові групи для співпраці на майбутніх виборах.

У Зеленського це сприйняли як власну гру.

Терпіти таку поведінку було просто неможливо.

Непорозуміння між Зеленським і Разумковим накопичувалося поступово.

У відносинах колишніх політичних побратимів з’являлися нові й нові тріщини та лінії розлому.

Посилювалися відчуження і прохолода.

Зростали недовіра та неприязнь.

Глава Офісу Президента Андрій Єрмак теж виконував свою роль сірого кардинала та нашіптував президенту поради щодо необхідності позбутися спікера.

За крок до розлучення.

Початок шостої сесії парламенту не віщував політичних катаклізмів.

Тоді депутати ухвали славнозвісний антиолігархічний закон.

Разумков участі в голосуванні не брав, оскільки перебував на карантині.

Але спікер дозволив собі критичні зауваження в бік улюбленого дітища Зеленського.

То закон приймався з порушенням регламенту.

То у ньому виникли юридичні колізії через суперечливі норми.

В результаті закон про деолігархізацію голова Верховної Ради так і не підписав.

Хоча 30 вересня на брифінгу пообіцяв підписати закон, але не раніше як 5 жовтня.

І то за умови, якщо парламент відхилить проєкти постанов від опозиції про його скасування.

А у представленій комітетом на підпис редакції закону буде враховано саме той варіант, за який проголосував зал.

Така самостійно-повчальна поведінка спікера парламенту остаточно розлютила Офіс Президента.

Якщо до 23 вересня у Зеленського ще могли вагатися щодо відставки Дмитра Разумкова, то після публічної критики процедури прийняття антиолігархічного закону вирішили не гаяти часу на роздуми.

У Зеленського до останнього намагалися відмежуватися під публічного розлучення з Дмитром Разумковим.

Для цього вигадали абсурдну ідею, нібито усі ігри навколо збору підписів за відставку спікера – то внутрішні процеси у фракції «Слуг народу», до яких президент не має жодного відношення.

Ще 30 вересня прессекретар президента України Сергій Никифоров заявляв, що глава держави не причетний до збору підписів за відставку Разумкова.

Мовляв, це власна ініціатива «Слуга народу» Давида Арахамії.

А між Зеленським і Разумковим панує порозуміння і плідна співпраця.

Це виглядало смішно і доволі кумедно.

Українцям запропонували повірити, що голова фракції «слуг» Давид Арахамія з власної ініціативи взявся звільняти Дмитра Разумкова.

І перед цим навіть не порадився з Банковою.

Насправді на Разумкова точили зуб ще раніше.

За два дні до голосування закону про деолігархізацію радник глави Офісу президента Михайло Подоляк заявив, що спікер відверто гальмує ініціативи президента і це може спонукати до жорстких рішень.

2 жовтня Зеленський нарешті вийшов з тіні і звинуватив Разумкова у непідтримці програми партії «Слуга народу» та лояльному ставленні до олігархів.

Володимир Олександрович чітко дав зрозуміти: його шляхи з Разумковим на цьому остаточно розходяться.

Гра ва-банк.

Після таких заяв у фракції «Слуг народу» не залишилося іншого варіанту як відправити у відставку Дмитра Разумкова.

У Зеленського шляху назад немає.

Якщо для звільнення Разумкова не вистачить голосів, це матиме ефект атомного політичного вибуху в українській політиці.

І завдасть потужного удару по іміджу глави держави.

Коли Зеленський заявив про курс на зміну голови Верховної Ради, в нього мали бути серйозні підстави бути впевненим у тому, що це дійство буде успішне.

Інакше президент отримає повністю опозиційного спікера, якому нічого втрачати.

А монобільшість знову опиниться на грані розвалу.

Фракція «Слуг народу» зараз налічує 244 депутати.

Цього цілком достатньо для звільнення очільника парламенту.

Разумкова може врятувати лише відсутність бажання частини народних обранців підтримати його відставку.

Голосування фракції «слуг» в Трускавці показало, що голосів для зміни спікера вистачає.

Проти висловилося менше 10-ти нардепів.

Звісно, думка частини парламентарів після закінчення відрядження до Трускавця може змінитися.

Тим більше, дехто особисто зобов’язаний Разумкову потраплянням у велику політику.

Але, з іншого боку, Зеленський може пошукати достатньо бажаючих показати червону картку голові ВРУ з інших груп та фракцій.

Зокрема «Довіри», «За майбутнє» чи напіврозваленого «Голосу».

У випадку успішної операції із множення на нуль Дмитра Разумкова Зеленський отримає ще більшу концентрацію влади у своїх руках.

Нового повністю підконтрольного спікера, який виконуватиме усі забаганки Офісу Президента.

І це відкриває перед ним майже необмежені можливості.

Далі можна розпочинати черговий етап турборежиму.

Приймати будь-які законопроєкти.

Не зважати на регламент.

Закривати рота опозиції та усім, незгідним з генеральним курсом правлячої партії.

Вносити зміни до закону про столицю.

І навіть коригувати терміни проведення чергових чи позачергових виборів президента і Верховної Ради.

Якщо цього забажає Зеленський, який ще до кінця не вирішив, чи буде йти на другий термін.

Але у моновлади є зворотня сторона – моновідповідальність.

У Зеленського про цю сторону медалі чомусь забули.

Натомість в Офісі Президента тішаться всевладдям, штучною теплою ванною та блокуванням будь-яких критичних думок.

Зеленський розповідає «слугам» про виконання третини передвиборчих обіцянок.

Хоча не уточнює, яких саме.

І запевняє, що хоче встигнути зробити усе, що наобіцяв.

Підозрюю: якби Зеленському повідомили, що народ поки що не відчуває виконання програми президента, він би кваліфікував носія такої думки як невдячного провокатора, який не може збагнути велич задумів глави держави.

Проте постійно жити у власній бульбашці неможливо.

Рано чи пізно Зеленському доведеться зіткнутися з жорстокою реальністю та народним розчаруванням.

Можливо тоді він ще пошкодує, що немає на кого звалити відповідальність за свої провальні дії та рішення.