80 років по тому: стали відомі справжні імена вбивць жертв Бабиного Яру

Перші 159 імен нацистських солдатів, які вбивали євреїв у Бабиному Яру, назвав Меморіальний центр Голокосту Бабин Яр. Протягом 80 років, незважаючи на велику кількість свідчень, зібраних після війни, злочинці так і не були засуджені.

Меморіальний центр розпочав збір доказів і свідчень, які розкривають правду про страшну трагедію. І до 80-х роковин трагедії Бабиного Яру випустив першу частину розлогого дослідження щодо тих, хто вбивав українських євреїв 29 та 30 вересня 1941 року. Тоді лише за два дні в Бабиному Яру розстріляли щонайменше 33 771 людину.

Хоча командири нацистських підрозділів, які здійснювали вбивство, добре відомі історикам. Проте нова інформація, яку оприлюднив Меморіальний центр Голокосту Бабин Яр, детально описує біографії та свідчення командирів і рядових солдатів, які вбивали євреїв, жінок і дітей, молодих та старих у Бабиному Яру.

Читайте

80-ті роковини трагедії у Бабиному Яру: у Києві пройдуть жалобні заходи

Незважаючи на зізнання, докази та свідчення, які були надані ще в 1960-х роках деякими нацистськими солдатами, які скоїли вбивства, лише невелику частину з причетних судили за їхні страшні злочини.

Щоб встановити кожного, хто був причетний або брав безпосередню участь у розстрілах євреїв у Бабиному Яру, Меморіальний центр Голокосту створив наукову робочу групу.

Її учасники встановили не тільки факт, що сотні німецьких солдатів, поліцейських особового складу СС були причетні до розстрілів у Бабиному Яру, а й відкрили світові імена перших 159 нацистів, які брали участь у вбивстві.

Це були люди з усієї Німеччини й інших країн, що перебували під нацистським контролем. Їм було від 20 до 60 років. Деякі були освіченими, інші ‒ ні. Серед них були інженери та вчителі, водії та продавці. Деякі були одружені.

Переважна більшість після війни повернулася до нормального життя. Солдати, які здійснили страшну розправу, дали свідчення на суді й були визнані невинними, за винятком небагатьох командирів та рядових.

– Одні вбивали, інші забирали євреїв із їхніх будинків, треті забирали їхні речі та багаж. Одні давали зброю, а інші подавали бутерброди, чай і горілку вбивцям. Усі вони винні в масовому злочині. Кожний, хто був якимось чином причетний, прямо чи опосередковано, має бути визнаним винним, ‒ підкреслив голова Академічної ради Меморіального центру Голокосту Бабин Яр, засновник організації Яхад-ін Унум, отець Патрік Дебуа.

Патрік Дебуа послався на протокол свідчень німецького вбивці: “З ранку до п’ятої вечора тривали розстріли, у яких вбивали тисячі за тисячами, а звідти солдатів везли на гуляння, де їм давали алкоголь і приводили жінок”.

Дебуа зазначив, що один із убивць, описаний у свідченнях, під час досліджень розказав, як після розстрілів підрозділ відправляли в курортне місто, щоб відновитися, перш ніж вони поверталися на фронт.

– Якщо ви сьогодні братимете участь у геноциді чи масовому злочині проти людства, ви будете нести відповідальність, – додав Патрік Дебуа.

Історик, заступник голови Академічної ради Меморіального центру Голокосту Бабин Яр Андрій Уманський пояснив, що мало кого з цих чоловіків потурбували органи правосуддя після Другої світової війни. З есесівців лише Пауль Блобель, Куно Каллсен, Август Гефнер, Адольф Янсен і Крістіан Шульте були засуджені за злочин у Бабиному Яру.

Енгельберт Кройцнер був єдиним поліцейським, засудженим за причетність до вбивств. Жоден інший член СС, поліцейський чи солдат Вермахту ніколи не був засуджений. Хоча багато хто визнавав свою причетність у післявоєнних показаннях.

Усі ці чоловіки після війни жили спокійним нормальним життям.

Приклади доказів, встановлених Меморіальним центром Голокосту Бабин Яр через 80 років після розстрілів у Бабиному Яру:

Графгорст, Бернгард. Народився в 1913 році. Навчався в народній та адміністративній школі й працював муніципальним службовцем. Він приєднався до НСРПН і СС з 1933 року.

Служив у підрозділі СС Адольф Гітлер, згодом вступив до кадетського корпусу СС, а після випуску 1938 року був зарахований до 3-го штандарту СС Тюрингія підрозділу Мертва голова на посаду командира, а пізніше (у 1938-му) був підвищений до унтерштурмфюрера СС.

У 1941 році у званні оберштурмфюрера СС очолив 3-ю роту 1-го батальйону 14-го піхотного полку СС. Наприкінці липня 1941 року зі своєю ротою був приєднаний до оперативної групи СС. Окремі взводи роти були розподілені між командами групи та в їхньому складі брали участь у єврейських акціях.

Першою такою акцією, яку здійснила рота, був розстріл 402 євреїв у Житомирі 7 серпня 1941 року.

29–30 вересня 1941 року рота брала участь у вбивстві київських євреїв, сформувавши один із розстрільних загонів.

Колишній оберштурмфюрер СС Август Гефнер з 4a зондеркоманди Служби безпеки Німеччини, який за наказом Блобеля контролював убивства протягом обох днів, на судовому засіданні в Дармштадті 7 листопада 1967 року описав участь військ СС у розстрілі.

– Війська СС мали відрізок дороги довжиною приблизно 30 метрів. Графгорст сказав мені, що євреї повинні лягати близько одне до одного. Євреї лягали приблизно по 4–6. Отже, вони лежали, поки все дно урочища не було заповнено. Потім робили те саме.

Август додає, що іншим довелося лягати на вже мертвих євреїв. Протягом двох днів утворилося 6–7 шарів. Спочатку війська СС здійснювали розстріли двома командами. Уся акція називалася постріл у потилицю.

– Насправді все було не так. Спосіб, у який солдати СС розстрілювали, не підпадав під назву постріл у потилицю. Я деякий час дивився на все це й піднявся на плато. Що ще я міг би зробити, якщо Графгорст був там?.. Наступного ранку знову було те саме. Мені довелося йти знову. 12–15 осіб прибули з військ СС. Лише один розстрільний загін стріляв. Була така ж зміна вдень. Графгорст пішов у середині дня. Я чув, що він попрямував до Берліна того дня, щоб спробувати відкликати свою роту, – пригадував Август.

Колишній резервіст СС зондеркомманди 4а, Генріх Гейєр, після війни під час допиту згадував, що наприкінці вересня 1941 року до команди прибула ціла рота молодих солдатів СС.

– Я вважаю, що в цей час у Києві відбувся масовий розстріл євреїв. Інакше ці люди не були б потрібні. Що ці солдати СС були відправлені, щоб розстрілювати євреїв, я знаю через те, що вночі вони блукали та кричали щось на кшталт «Nakolino» чи «Nagolino!» [«На коліна!»]

Що означав цей вираз, я не можу сказати. Я не був свідком марення цих людей; товариші розповідали мені про це. Ця рота СС була тут максимум 8 днів, а потім вона вилетіла з Києва. Куди, я не можу сказати, – згадував Генріх Гейєр.

Віктор Трілл народився 22 листопада 1905 року в Чехії. Він був електриком, а пізніше став водієм вантажівки. У 1939 році його рідне місто було окуповане Вермахтом.

Незабаром після цього він був запрошений на розмову в гестапо й почав працювати на них. У 1941 році, на початку операції Барбаросса, він був зарахований до зондеркоманди 4a (Sk 4a), якою командував Пауль Блобель. Це був підрозділ айнзацгрупи С, яка діяла в Україні.

Читайте

Яким буде Бабин Яр: Меморіальний центр Голокосту презентує об’єкти, які з’являться в урочищі

Після прибуття до Києва йому доручили взяти участь у розстрілах другого дня в Бабиному Яру, і було наказано розстріляти десятки євреїв на дні урочища. Йому дали деякий час відпочити, перш ніж продовжити цю жахливу роботу.

Віктор Трілл був одним із тих, кого судили в Дармштадті в 1967–1968 роках за участь у масових розстрілах у Бабиному Яру й інших злочинах, але він був виправданий, оскільки слідчим не вдалося довести базових мотивів його участі у вбивствах.

Свідчення Віктора Трілла:

– Коли ми переїхали до Києва, на той час я був частиною головного підрозділу, мені довелося брати участь у великому розстрілі євреїв. Нас було троє водіїв, які їхали до Києва. Наступного ранку, дуже рано, нас, усіх членів підрозділу, завантажили у вантажівку та повезли на місце за межами Києва. Поїздка тривала, можливо, з пів години.

У місці, де ми зупинилися, я помітив величезні купи одягу. Після того, як ми вийшли, нам спочатку дали алкоголь. Це був грог або ром. Потім я побачив гігантську канаву [яр], яка виглядала як пересохле русло річки. У ній лежало кілька шарів трупів.

Віктор дадає, що розстріл розпочали спочатку кілька членів нашого підрозділу, які спустилися в яр. Тоді ж близько 20 євреїв вели шляхом, який вів до яру. Інші співробітники поліції безпеки сиділи поруч з яром і займалися наповненням боєприпасами магазинів автоматів. Євреї повинні були лягати на трупи та потім були застрелені в потилицю.

Убивці вийшли з яру, а потім інша група поліції безпеки, включаючи Віктора, повинна була спуститися.

– Мені тоді довелося стріляти близько 10 хвилин, і за цей час я особисто розстріляв близько 30–50 євреїв. Я пам’ятаю, що розстрілювали чоловіків і жінок різного віку. Чи були серед них діти, зараз не пригадую. Можливо, серед них були матері, які тримали своїх дітей на руках. Більшість євреїв були голими.

Я думаю, що розстріл цього дня тривав приблизно до 15:00, потім нас відвезли до нашого приміщення й дали обід. Під час розстрілів цього дня мені довелося розстрілювати п’ять-шість разів, щораз по десять хвилин. Цілком можливо, що в цей день я розстріляв від 150 до 250 євреїв. Усі розстріли пройшли без інцидентів. Євреї змирилися зі своєю долею, як ягнята, – пригадував Віктор Трілл.

Едгар Лінд народився 25 листопада 1915 року на південному заході України, біля Одеси. Він був етнічним німцем. Едгар працював учителем. У квітні 1941 року Едгара Лінда забрали до Червоної армії.

Він потрапив у німецький полон на початку липня 1941 року, і приблизно через два тижні з допитом до нього прийшов співробітник Служби безпеки Німеччини (SD). Оскільки Едгар бездоганно розмовляв німецькою, його завербувала Служба безпеки.

Спочатку він був одягнений у цивільний одяг, але незабаром отримав ту саму форму, що й чоловіки Служби безпеки, але без позначення звання. Потім він служив у зондеркоманді 4a, просуваючись до Києва, а потім – до Харкова, працював перекладачем.

У Бабиному Яру його завдання полягало в тому, щоб казати єврейським жертвам (російською мовою) зняти верхній одяг і йти до ям. З того місця, де стояв, він міг чути постріли, але не бачив місця масового розстрілу (див. уривок нижче).

Свідчення Едгара Лінда від 20 січня 1964 року:

– Я знаю, що в Києві відбувся дуже великий розстріл, у якому вбили багато тисяч євреїв (жінок і дітей). Усі євреї були вигнані за місто, де вони повинні були здати в певному місці свій багаж і цінні речі й, мені здається, здати одночасно верхній одяг. Я стояв на цьому місці й бачив купи багажу та одягу. Крім того, я повинен був сказати їм зняти верхній одяг, а потім піти до яру. Я чув стрілянину, але не бачив її у яру.

Георг Ляйхтман народився 30 вересня 1915 року. У 1939 році він приєднався до поліції. На початку російської кампанії його підрозділ, нині відомий як поліцейський батальйон 303, просунувся в Україну, і він прибув до Києва.

У Бабиному Яру Ляйхтман був призначений на чергування вздовж дороги, що веде до місця розстрілів. Йому було наказано не дозволяти євреям повернутися назад або втекти. Спочатку він думав, що євреїв переселяють, але через деякий час почув постріли.

80 років по тому: стали відомі справжні імена вбивць жертв Бабиного Яру

159 імен злочинців, які встановив Меморіальний центр Голокосту Бабин Яр: