Немає нічого важчого за стан спокою без інтересу й докладання зусиль

У київському музеї "Золоті ворота" до 3 жовтня триває виставка артпроєкту K'niga. Присвячені читанню й літературі скульптури, графіку, живопис та інсталяції представили 27 українських художників– З вулиці прикольніший вигляд. Заради цікавості перевірте, – каже художник 45‑річний Олексій Салманов. У бійницях третього ярусу "Золотих воріт" нагромадив книжки. Здається, от-от посиплються на голови перехожих. Назвав інсталяцію "Мій дім – моя фортеця".Книжки заповнили лакуни в уявленнях про світ– Стоїмо на місці середньовічної твердині, – продовжує Салманов. – Поєднання старовинного каміння й книжок із майбутнього – це про символічний захист від допотопних стріл і списів у вигляді знань, що трансформуються в сучасні технології й перемагають. Якщо дивитися на мої роботи знизу, вони нагадують тетрис. Книжки упали між зубців, наче заповнили лакуни в уявленнях про світ. Головне – врятувати їх від завтрашнього дощу. У нас же є плівка?– Так, дівчата тобі допоможуть, – відповідає Олена Лазуткіна, 34 роки, власниця й директорка видавництва Lazutkina Publishing House, одна з кураторок проєкту K'niga.Каже, що на артоб'єкти виставки пішло 200 кг книжок.– Донецькі бандити 2017‑го хотіли рейдернути мою книгарню "Літературний салон" на Повітрофлотському проспекті (у справі була замішана фінансова компанія "Райт Партнер" Сергія Позняка, використовувала корупційну схему захоплення нерухомого майна. – Країна). Вкрали всі книжки, почалася публічна війна. П'ять місяців друзі ховали мене від переслідувань. Зараз весело про це розповідати, проте тоді було не до жартів. Дістати мене не змогли й підпалили другу книгарню, на вулиці Будівельників. Книжки погано горять, але бояться води. Після гасіння вогню залишилася тонна зіпсованої літератури.Піднімаємося сходами до інших приміщень музею.– Обережно, голова, – нахиляється Олена перед низьким проходом. – Мрію створити в Києві книжковий острів – місце, куди могли б приїжджати й бачити щось цікаве люди, які хочуть розвиватися. Коштує така мрія пару міліардиків, тому вирішили стартувати з малого.Хотів, щоб усі рукописи знищили. Був проти жуківВиставка починалася з п'яти робіт у Forsa Gallery. Її засновниця Аліса Нанавова підтримала мене. Коли кинули клич, ідея почала жити. Художники зрозуміли, скільки різноманіття дають книжки. Взялися творити.Довго шукали локацію. У столиці люблять гроші, а не ідеї. Назустріч пішла лише генеральна директорка Національного заповідника "Софія Київська" Неля Куковальська. Багато митців створювали об'єкти спеціально під "Золоті ворота".Нам дозволили робити з музеєм усе, що захочемо. Майже не брали живопису, бо є питання із забиванням кожного цвяшка.Художниця із Запоріжжя Анна Щербина на тканині відтворила сторінку з книжки французького географа Жан-Жака Елізе Реклю. Він у 1870‑х сфотографував Золоті ворота, й це єдине зображення пам'ятки того періоду.Аліна Півненко працює в техніці колажу. Створює портрети знаменитостей із клаптиків журналів. Читає багато про цих людей, щоб вибрати тло, яке яскраво розповідало би про особистість. У нас нехарактерна її робота. Жартує, що називає її "Лист маніяка". Вперше працює з текстом. Відтворила лист Оскара Вайлда коханому.Марина Плюта стала однією з переможниць нашого Оpen call. На її роботі – перша обкладинка Франца Кафки після смерті. Письменник хотів, щоб усі його рукописи знищили. Був проти жуків на своїх книжках. У німецькомовному оригіналі це слово може читатися і як паразит, що міняє смислове навантаження твору "Перевтілення". Виходить, що заради літературної спадщини людства ми знехтували бажанням автора.Фарбуєш щось ментолово-зеленим, а виходить темно-червонийСувій "Руська правда" Ярослава Мудрого, Литовський статут, за яким жила Україна у XVI столітті, конституцію Пилипа Орлика 1710 року, жовту пожмакану книжечку Конституції України 1996‑го створила з кераміки 37‑річна Ксенія Гнилицька.– Серію називаю "Крихкість ідентифікації", – розповідає Ксенія. – Якось звернула увагу на жалюгідний вигляд ідентифікаційного коду, який крихкий це папірець. Хоч і документ, без якого не можеш у нашій країні існувати. Відтворила з кераміки, як і паспорт – звичайний і закордонний.Ксенія з-за пазухи дістає глиняну ID-картку.– Візьми, його набагато приємніше мацати, – простягає. – Це шамот – вогнетривка глина, з неї роблять ерзаци для печей. Вона армована зсередини, грубіша. Покрита поливою. Це так офігенно – наносиш і не знаєш, що отримаєш. Це як проявлення фото. Фарбуєш щось ментолово-зеленим, а виходить темно-червоний. Конституцію Орлика тричі переробляла.У Києві, щоб створити велику керамічну інсталяцію, треба пережити пригоди, захопливіші за бойовик. Побігати в пошуку вільних печей. Мало хто пускає займатися не чимось ужитковим, а мистецтвом.На балкон, що виходить на вулицю Володимирську, четверо чоловіків заносять скульптуру "Дух книги" 37‑річного Овнана Манукяна. Вирізав її бензопилою із 3‑метрової дубової колоди.– Всі книжки – з дерева. Та й самі дерева можна читати. Якщо розуміти мову волокон, то перед очима постають цікаві історії, – каже Манукян. – Всім пропоную зазирнути у книжку, бо в кожної є дух. На моїй скульптурі він якраз визирає зсередини і запрошує – загляньте.– Уявляли конкретну книжку, коли працювали? – запитую.– Ні, напевно. Але мій улюблений автор – Джек Лондон. Олена Лазуткіна випадково знайшла мій інстаграм і запропонувала взяти участь у проєкті. Стараюся нічого зай­вого не обрізати. Або композицію шукаю під дерево, або дерево під композицію.Отримав 3 тисячі гривень на матеріал. Зробив за п'ять днів. Це швидко, бо можу місяцями творити. Працюю ще й із глиною. Я за спеціальністю скульптор.Недавно зателефонував чоловік: "Сказали, что вы хороший мастер, нужно сделать 20 белок из "Ледникового периода". Деньги – не вопрос".Ну, думаю, раз дядько дає гроші, треба братися. Почав різьбити. Не думав, що від тої мультяшної білки теж можна в процесі кайф отримати. Вона скульптурна, чітко виходить.Хтось перепитує Овнана, чи в нього є киянка (столярний молоток. – Країна).– В мене є одеситка, – віджартовується.Манукян приїхав з Одеси. Він представник вірменської діаспори, говорить принципово українською.– А чому сосків не видно, якщо без ліф­чика? – питає знайомий 24‑річну Павлу Нікітіну.Стоять біля 3D-скульптури художниці "Сьогодні виступу не буде". На ній дівчина висить на балетному станку догори дриґом так, що задерта довга спідниця повністю закрила верхню частину тіла. На підлозі під нею розгорнута книжка.Засісти в чотирьох стінах – убивчо– Знайшла лише чорну спідницю, а її погано розпізнає ручний сканер, – розповідає. – Хоча друг, який мене сканував, намагався зазирнути всюди. Це те, що вдалося в домашніх умовах. Лежала 8 хвилин, намагалася не дихати, але живіт все одно піднімався. Драпірування рухалося, і від цього мінялася геометрія. Після друку на 3D-принтері доробляла вручну ці місця. Це в крутих студіях тебе багато фотоапаратів знімають за декілька секунд і друкують точну копію.Павла – киянка, з 16 років вчиться на скульптора в чеському Брно.– У Чехії був жорсткий локдаун. Вперше зіткнулася з феноменом нудьги. Для скульп­тора, який постійно творить, раптом засісти в чотирьох стінах – убивчо. Щоб розібратися з відчуттями на карантині, перечитувала книжку норвежця Ларса Свендсена "Філософія нудьги". Саме її можна бачити в моїй композиції. Надихалася образом сюрреалістичної картини 1943 року чеської художниці Тоєн.У книжці побачила цікавий погляд на нудьгу. Як її висвітлювали за всю історію літератури, кіно. В античному світі поняття нудьги не було, і в кожній мові пояснення щодо неї різняться. Тобто однозначного визначення, що це таке, нема ні у філософів, ні у соціологів.Для мене це стан, пов'язаний із тим, що не можеш здійснити бажання, отримати новий досвід. Немає нічого важчого, ніж перебувати у стані спокою без інтересу, збудження, докладання зусиль.– Судячи з твоєї "Сьогодні виступу не буде", ти подолала нудьгу, – сміється знайомий Павли.Вхід на виставку проєкту K'niga платний. Всі кошти передадуть заповіднику "Софія Київська".