Восени, здається, сама природа диктує відповідні жанри і стилі, коли читати варто те, що надихає на роздуми, аналізування і розмірковування. Автори цих книжок пишуть майже про те саме – чи то у сімейному епосі, пригодах героїв коміксів, а чи засадах інформаційної гігієни. Всюди перемагає здоровий глузд і вдумливе ставлення до життя і творчості
Ліел Лейбовіц. Стен Лі. Життя як комікс. – Х.: Фабула, 2021
Пригадується, як багато хто з любителів коміксів, які живуть разом зі своїми кумирами в іншій реальності, цілком серйозно дивувалися, чому їхні герої не допомогли Америці сумнозвісного 11 вересня. Куди поділися Супермен з Людиною-Павуком? Де були Бетмен і Галк? Автор цієї книжки, розповідаючи про видатного сценариста, видавця і головного редактора Marvel Comics, намагається пояснити як психологію згаданих фанатів, так і саму суть феномену коміксів. Вважаючи, що будь-яка людина, бодай трохи знайома із Біблією, впізнає принцип, що стоїть за образом недосконалих і порізнених лідерів, які наражаються на спротив власного впертого народу. «Це не означає, що ми повинні сприймати Містера Фантастика як сучасного Мойсея, Срібного серфера як другого Авраама, а Людину-Павука - як переродженого Каїна, - застерігають нас. - Літературні паралелі, особливо ті, що проводяться зі Святим Письмом, можуть бути корисними лише тоді, коли їх використовують як орієнтири, а не як точні інструкції». Натомість автор дає своїм творінням говорити самим за себе, а сам обмежувався лише таємничими ствердженнями, від яких запитань лише більшало. На тих, хто захоче отримати однозначні докази на підтвердження того, що пантеон героїв Лі - це щось більше, аніж купка героїв у колготках, приречених на нескінченні битви, ймовірно, чекатиме розчарування: Утім, очевидно, людей, що шукають однозначні докази, комікси. не цікавлять, хоч вони відкриті до різних тлумачень, створюючи низку водночас канонічних і загадкових історій. Тож автор запрошує читачів вплітати історію своїх героїв у більші історії їхніх власних життів.
Фредрік Бакман. Тривожні люди. – К.: Книголав, 2021
…Ви помітили, як часто, опинившись у замкненому просторі, люди починають не тільки нервувати, але й розкриватися зовсім з іншого, ніж їх знають, боку. Те саме сталося у цьому романі всесвітньовідомого шведського письменника, який очолив найвідоміші книжкові рейтинги і став світовим бестселером. Це зворушлива комедія і водночас психологічний роман про злочин, який ніколи не відбувся. Грабіжник-невдаха бере випадково в заручники вісьмох надзвичайно стурбованих незнайомців, які оглядають квартиру, виставлену на продаж. Під час перебування у цьому помешканні вони поступово починають відкриватися одне одному – і виявляється, у них чимало спільного. Подружжя, яке щойно вийшло на пенсію, директорка банку, старенька пані, яка вже не боїться, коли на неї наставляють пістолет, молода пара, яка очікує дитину, агентка з нерухомості – усі вони розкривають одне одному свої найглибші таємниці. Насправді це смішна історія, сповнена емпатії та мудрості - про силу дружби, прощення і надію. Тобто про речі, які рятують навіть у найнеспокійніші часи. “І тридцяти дев’ятирічний грабіжник утік, але в нього не було плану втечі, про який мама грабіжника. могла б сказати йому те саме, що часто повторювала, коли грабіжник дитиною забував на кухні кубики льоду зі скибочками лимону й мусив по них бігти: “Рухай ногам, якщо голова дірява” (Слід завважити, що мама грабіжника, коли померла, була по вуха залита джином із тоніком, і через ризик вибуху її не наважилися кремувати, а не кожен може довести себе до такого) Тож коли на пограбування банку, яке таки не стало пограбуванням, прибула поліція, грабіжник що було сили кинувся геть, перебіг вулицю й сховався в перших ліпших дверях. Можливо, це занадто - називати грабіжника ідіотом тільки через це, але.. ну, ви самі розумієте. Нічого розумного він не зробив. За тими дверима були тільки сходи і ніяких виходів, тож грабіжник не мав вибору, він мусив бігти нагору”.
Любко Дереш. Там, де вітер. – Л.: Видавництво Анетти Антоненко, 2021
За сюжетом цього довгоочікуваного роману, колишній літературний вундеркінд самотньо мешкає у Києві на зйомній квартирі, перебивається перекладами і текстами для рекламних сайтів (“наприклад, усе про холодильники або все про покер”), щовечора намагається писати новий роман, а на ранок усе стирає, і якось одного разу вибирається на зустріч зі своєю фанаткою. Його остання книжка була розгромлена критиками, з літературного кумира він перетворився мало не на посміховисько, виринув скандал з його не дуже патріотичним ставленням до Майдану і війни на Сході, тож нині колишня надія української прози почувається вигнанцем з вищого світу інтерв’ю, презентацій, поїздок до Європи. Нікого не нагадує? Хай там як, але наш герой хапається за пропозицію фанатки на ім’я Аліса їхати з її панк-гуртом культурними центрами України включно з Маріуполем, описуючи увесь бедлам, який трапиться дорогою. Оскільки, як запевняють нас літературні боги, можливість творити в дорозі стає для цього самого Макса Тарнавського “єдиним способом зберегти і відродити власну особистість, вистояти у протистоянні з власними затаєними слабкостями, переосмислити свою роль у суспільстві, яке проходить через війну”. Та ще й надією на оновлення, якщо зважимо на поїздку Тарнавського з Алісою по завершенні туру до її бабусі, що проживає в селі на звільнених від окупації територіях. Чи здобуде у цій мандрівці Макс шанс на зцілення – про це згадані боги мовчать, сподіваючись, що ми таки дочитаємо роман до кінця, де він співпаде з тією пригодою на березі моря, яку герой-відлюдник описує у в романі “Там, де вітер”. Так-так, автобіографічному.
Клер Ломбардо. Так весело нам ще ніколи не було. – К.: Рідна мова, 2021
…Здається, достатньо довідатися, що герої цієї книжки Мерилін і Девід познайомилися у 70-ті — і відтоді ніколи не розлучалися – як усе стає на свої місця у цій сімейній драмі. Адже згадані 70-ті – на відміну від попередніх грімких 60-х з Вудстоком, епохою гіпі та бітників – надто мало висвітлювалися в контексті великих культурних звершень. Їх, як 60-ті, ніхто особливо не «закривав», бідкаючись, що минула ціла епоха, і тому вони тягнулися нескінченно довго. Разом із, зауважмо, з власними проблемами батьків та їхніх дітей, нащадків усіх сексуальних революцій. Тож не дивно, що чотирьом дочкам наших героїв, у кожної з яких далеко не простий характер, стосунки батьків здаються досконалими. Адже все вже відбулося, настали “застійні” у будь-яких сенсах 70-х, коли ті зустрілися й покохали одне одного. Натомість дівчата шукають себе, переживають злети й падіння, та якоїсь миті доходять висновку, що жодній із них не судилося пізнати таке щастя, яке мають батьки. Та чи це справді так? Усе загострюється, коли з’являється Джона — син однієї з дочок, якого та таємно народила зовсім молодою і віддала на всиновлення. З появою хлопця задавнені проблеми стають більш очевидними, і всі розуміють, що так чи інакше їх необхідно вирішувати. Таким чином, ця книжка — відверта сімейна сага, в якій досліджується життя, любов та неминучі зміни, що відбуваються в родині Соренсонів упродовж більш ніж сорока років. “Можливо, шлюб у тому й полягає, що хтось один не знаходить собі місця від тривоги й хвилювань, аби інший міг спокійно спати всю ніч», - питають у нас, з одного боку. А з іншого, додають: “Якби хтось попросив її описати їхній шлюб, вона би змалювала це як якесь дивне почуття, бажання бути поруч і водночас за тисячі кілометрів одне від одного”.
Оксана Мороз. Як не стати овочем. – Х.: Віват, 2021
“Моя мета - до 2024 року навчити 7 млн українців інформаційної гігієни”, - заявляє авторка цієї корисної книжки, і їй не можна не поспівчувати. І не лише тому, що аграрна, по суті, країна не так швидко опановує нові технології. Які саме? Насамперед протистояння шахраям і маніпуляторам усіх рівнів – від телефонних злодюжок до людей при владі. Утім, авторка довший час працювала з відомими політиками і олігархами, досконало вивчивши, як вони маніпулюють людьми, а також досліджувала поведінку українців в інформаційному полі та їхню реакцію на ці маніпуляції, тож цілком можливо, що діло буде. Тим паче, свої знання з високопоставленого шахраювання, основані на багаторічній практиці аналізу, вона переносить на щоденне життя, показуючи, як уникнути побутового шахрайства і маніпулювання у всіх галузях. Наприклад, в Інтернеті, коли ви набираєте в Гуглі запит на зразок “Приватбанк”, а вам одразу викидає підказку кшталту “Приватбанк – банкрут”. Те саме відбувається в інших «джерелах знань» на зразок Вікіпедії, зміни в текстах якої може внести будь-хто. Також у книжці аналізуються численні «історії успіху», медичні та побутові «поради», шахрайства на форумах і в спільнотах, пастки соціальних мереж, хитрощі виборів та інші маніпуляційні інструменти.