Covid-пандемія в Україні: чи змінився б її перебіг, якби існувала система СЕС

Раніше санітарні лікарі країни 10 жовтня відзначали своє професійне свято – День санітарно-епідеміологічної служби України.

Ми вирішили згадати, що СЕС свого часу була впливовою, розгалуженою структурою, яка забезпечувала епідеміологічне благополуччя у країні.

Як наразі актуально це звучить — епідеміологічне благополуччя!.

Але так сталося, що в епідемію, а потім і в пандемію коронавірусу ми вступили уже без цієї служби.

Вона була ліквідована, причому двічі.

У 2014-му та у 2017 році.

Формально, як кажуть спеціалісти служби, за корупційні діяння.

А насправді її хотіли перебудувати за закордонними стандартами, аж тут трапився коронавірус.

Влада швиденько поновила посаду головного державного санітарного лікаря, обіцяючи відновити і службу, та ще й за європейськими стандартами.

А поки що обов’язки СЕС розділили між трьома структурами.

Чим займалася така важлива державна структура, як Санітарно-епідеміологічна служба, та як би вона відреагувала на пандемію, Фактам ICTV розповіла лікар-епідеміолог Людмила Мухарська, яка багато років працювала на посаді заступника головного державного санітарного лікаря України.

Людмила Мухарська.

— Санітарно-епідеміологічна служба брала безпосередню участь у формуванні державної політики у галузі санітарного та епідемічного благополуччя населення та в реалізації державної політики у цій галузі, — зауважила Людмила Мухарська.

– Ми розробляли нормативні документи, санітарні норми, і потім контролювали, щоб вони виконувалися.

Це стосувалося всього, із чим мала справу людина.

СЕС супроводжувала людину увесь період її життя, хоча мало хто замислювався над цим.

Спочатку був моніторинг санітарного стану пологового будинку.

Потім – дитсадок.

Дитячі гігієністи знали про дитину все: що їй їсти, на яких меблях сидіти та спати, якою фарбою мають фарбувати стіни у садках, яким має бути повітря у групах.

Школярі також були під наглядом гігієністів: парти, підлога, освітлення.

Навіть шкільний розклад уроків затверджувався санепідслужбою, лікарі якої вимагали чіткого дотримання режиму навчання та відпочинку дітей.

Слідкували, щоб діти не були перевантажені.

Щоб сидіння за партою чергувалося з рухом на фізкультурі, а мозок дитини відпочивав на малюванні після математики з фізикою.

Гігієна праці — дуже важлива та велика ділянка роботи працівників СЕС.

У службі працювали лікарі.

Вони, коли навчалися в медичних інститутах, вивчали і лікувальну справу, і свої спеціальні дисципліни.

Тому що їм потрібно було аналізувати, як впливає на здоров’я людини навколишнє середовище, які стани та хвороби можуть виникнути за тих чи інших умов.

І нарешті – епідеміологічна робота.

На цій ділянці працювали лікарі-епідеміологи.

У їхньому розпорядженні була база даних за десятиліття, лабораторії.

І вони могли спрогнозувати, який збудник і коли підніме голову, чи захищені від нього люди певної території.

І намагалися завчасно вжити заходів із попередження епідемій.

А якщо ті й виникали, то був чіткий план, кому та як у даній ситуації діяти.

Так, у 70-ті роки минулого століття на півдні України виникли спалахи холери.

Всі осередки хвороби були закриті на карантин, людей відправили на обсервацію, обстежували, лікували за необхідності.

Завдяки чіткій роботі, розробленим регламентам хворобу перемогли.

Епідемії не сталося.

— Щодо вакцинокерованих хвороб, то у 90-х роках були спалахи дифтерії, — розказала епідеміолог.

– Ми моніторили рівень вакцинації і вчасно активізували вакцинацію проти дифтерії.

На цьому хвороба й закінчилася.

Більше того, завдяки активній роботі з вакцинації Україна уже багато років вільна від поліомієліту (розмова відбулася до випадку поліомієліту на Рівненщині.

— Ред.).

Людмила Мухарська сподівається, що все ж таки Центр громадського здоров’я, на який зараз покладені обов’язки епіднагляду, виконує моніторинг вакцинокерованих хвороб.

Втім, випадок, коли у Рівненській області дитина захворіла на поліомієліт і залишилася інвалідом на все життя, свідчить, що у цьому напрямку робота ведеться слабенько.

Коронавірус став лакмусовим папірцем, який показав, чи здатні люди, що ліквідували таку потужну структуру, яка стояла на захисті здоров’я людей, організувати відсіч пандемії Covid-19.

Президенту тодішні очільники міністерства доповіли на камеру, що медицина готова до виклику.

Та вже історія з літаком з Уханя показала, що нічого не готове.

Адже раніше, хоча й не виникали пандемії, санітарна служба знала, де можна розмістити людей на обсервацію у випадку виникнення небезпечної інфекції.

Був складений перелік лікарень, санаторіїв, державних готелів, які б використовувалися у разі потреби.

А тут возили людей країною, не знаючи, куди їх подіти.

— Так, у нас була велика база різноманітних даних, — згадує епідеміолог.

– Коли б залишилися фахівці, то все б пішло інакше.

Вперше в Україні на коронавірус захворіли вісім людей, що приїхали з-за кордону, а потім виявили ще 92 особи, які інфікувалися уже всередині країни.

Якби, як вимагають санітарні норми, ті восьмеро були ізольовані, то не було б тих 92.

Ми б відстежили контакти, і випадки захворювання можна було б мінімізувати.

— Звісно, коронавірус підступний, і зупинити його ми б не змогли, — вважає Мухарська.

– Та якби все робилося за правилами та вчасно, можна було б уникнути великого навантаження на лікарні.

І багато життів були б врятовані.

Втім, говорити зараз про те, що можна було б зробити, уже не варто.

Тепер важливо вистояти.

— Наразі потрібно вимагати від усіх виконання тих обмежень, що запроваджені, — наголосила Людмила Мухарська.

– І якщо є зростання захворюваності, а тим більше госпіталізацій, потрібні жорсткіші заходи.

Чому влада зволікає, не знаю.

У нас все так заполітизовано, що можна лишень робити припущення.

Наприкінці розмови Людмила Мухарська нагадала, що треба дотримуватися простих правил гігієни — мити руки, носити маски, уникати юрби, особливо у закритих приміщеннях, і побажала всім здоров’я.