Артпобачення онлайн. Десять українських інстаблогів про мистецтво, урбаністику та архітектуру

Від старовинних камінів та люстр до сучасного живопису, від модернізму до кахлів, від арттіндера до стінгазети.

Під час карантину складно й почасти небезпечно відвідувати музеї та художні виставки, ходити на екскурсії; поменшало й туристичних поїздок. Добре, що є інстаграм, візуальний формат якого допомагає митцям, мисткиням та знавцям колекціонувати красу й ділитися нею. MediaSapiens дібрав десять інстаграм-блогів, у яких простою мовою розповідають про живопис, архітектуру, музейні експонати тощо.

Ukrainian modernism (60 тисяч підписників).

На цій сторінці, як зрозуміло з назви, публікують світлини українських будівель, збудованих у XX столітті в модерністському стилі. Цей стиль поєднує в собі кілька течій, що приносять в архітектуру риси стрімкого технологічного розвитку. Акаунт, де розмістили вже майже пів сотні світлин, веде український фотограф Дмитро Соловйов. Одна з цілей блогу — привернути увагу до важливості збереження модерної архітектури, яка руйнується в Києві та інших містах України. Зокрема, радянських мозаїк. Ukrainian modernism — це не лише фото гарних будівель із різних ракурсів, а й детальні розповіді про будинки, історію будівництва, архітекторів тощо. На головній світлині сторінки зображено київський готель «Салют» — упізнаваний модерністський об’єкт, який збудували у 1984 році архітектори Авраам Мілецький та Володимир Шевченко. Пости на сторінці публікують українською й англійською.

До речі, є окремі інстаграм-сторінки, присвячені модерністській архітектурі Ужгорода й Одеси.

Museum of Ukraine (33 тисячі підписників)

Як пишуть творці сторінки, цей блог — неофіційний акаунт музеїв України. Тут з’являються світлини експонатів із різних музеїв та розповіді про них. Веде сторінку, як ідеться в одному з дописів, «людина без художньої та музейної освіти», а ідея створити «музейний неофіційний блог» з’явилася в його творчині Дарини Бессонової в Палаці Потоцьких у Львові. «Тут немає реклами (раз на рік у сторіз не рахується), а світлини я розміщую за власним бажанням і на свій смак. Я дякую всім, хто підписаний на спільноту, лайкає, шерить, коментує, тегає та ходить у музеї та галереї», — йдеться в пості. «У палаці було так красиво, що я не могла припинити фотографувати. Світлин було так багато, що я зрозуміла, що мої підписники на особистому профілі просто здуріють від спаму. Тож о першій ночі я створила окрему сторінку. Дивно, проте такого акаунту у 2017-му не було, тож мені пощастило — я зайняла нішу і ця сторінка “вистрелила”», — розповіла авторка блогу.

Сторінка справді популярна — пости набирають від кількох сотень до кількох тисяч уподобань та поширень. Деякі світлини супроводжуються розповідями про музеї, історію їхнього створення та фонди. Загалом у блозі можна знайти понад тисячу дописів про музеї у Дніпрі, Ужгороді, Львові, Дрогобичі, Тернополі та інших містах. Авторка блогу каже: хоче показати людям, що в українських музеях теж є на що дивитися. «Це мій інсайт. Адже сама я до 2017 року відвідувала музеї тільки за кордоном. Наші ж музеї мене не надто цікавили. Ця сторінка — мій власний шлях дослідження краси наших музеїв та галерей», — каже Дарина.

Amnesia.in.ua (14 тисяч підписників)

Це інстаграм-акаунт сайта про історію української культури «Амнезія». Творці проєкту називають його археологією української попкультури. «Викопуємо забуте, здуваємо пил із легендарного. Тренуємо пам’ять, лоскочимо ностальгію», — пишуть вони на сайті, де публікують тексти про історію української журналістики, мистецтво Параджанова, фотографію як мистецтво абощо. На інстаграм-сторінці проєкту можна знайти зображення реклами у львівських журналах 30-х років XX століття, книжкові та вінілові дизайни того ж періоду, архівні світлини художників та безпосередньо роботи митців. Головний редактор видання Назар Шешуряк розповідає, що інстаграм-сторінку запустили 2018 року одночасно із сайтом. «Сайт орієнтований на великі тексти, а інстаграм — для крутих візуальних матеріалів, — каже Назар. — В описі пабліка написано "справжня історія культури". Справжня, тому що не обмежена жодними рамками. Нас цікавить і висока культура, і низька. І футуристи 20-х, і рейвери 90-х; і академічний живопис, і обгортки цукерок; і радянський глянець, і соціальні фото злиденних 90-х. Українська культура дуже різна, і навіть найкондовіший совок може виглядати цікаво, якщо подивитися на нього під неочевидним кутом. Минуле непередбачуване».

Він додає, що в Україні є великі проблеми з архівацією і переосмисленням власного минулого, тому і є запит на різноманітні ретроспективні дослідження: виставки, документалки, блоги. «Наша ціль — 46 мільйонів підписників. Необхідно, щоби кожна українська душа підписалась на наш інстаграм. І на території України, і за її межами. Кожна без винятку!» — каже Назар.

Date with art (9 тисяч підписників)

Творці цього блогу запрошують своїх підписників та підписниць на артпобачення, звідси й назва акаунту. Попри те, що останні дописи на сторінці публікувалися ще в березні цього року, там є чимало інформації про українські живопис, літературу, музику, театр, кіно, яка актуальна й досі. Інстаграм-блог за підтримки Українського культурного фонду запустила диджитал-агенція Postmen.

У блозі є рубрика «Арт-тіндер», у якій пропонують познайомитися з якимось твором мистецтва, наприклад, зі стрічкою «Додому», картинами українських художників тощо. Також є рубрика «артдейтинг», у якій з’являються світлини підписників та підписниць, які вже сходили на побачення із творами мистецтва в музей чи галерею, або ж почали читати книжку, що теж є своєрідним побаченням.

Hey_whatsart (9 тисяч підписників)

Це блог культурологині, яка «шарить по мистецтву», Маші Дячук; вона проводить як онлайн-, так і офлайн-лекції про українське мистецтво, художників та художниць, кохання в живописі тощо. Крім цього Маша публікує в інстаграмі картини різних авторів та розповідає про них. Наприклад, про картину Рембрандта «Єврейська наречена». Розповіді культурологині написані простими словами, які точно зрозуміє людина без спеціальної освіти.

Маша розповідає, що у студентські роки почала працювати у Pinchuk Art Centre, розповідала відвідувачам та відвідувачкам про мистецтво й отримувала від цього неймовірне задоволення. «Класно, коли ставлення до сучасного мистецтва змінюється від твоїх слів буквально на очах. Тож коли я народила дитину, я отримала “законну” можливість спробувати зайнятись чимось, до чого я відчуваю потяг, але це не приноситиме прибуток. Так з’явився проєкт What’sart», — каже Маша Дячук. За її словами, головна мета блогу — знайомити з мистецтвом тих, хто не звик вважати його чимось цікавим. «Я обираю цікаві факти й теми, актуалізую зрозумілі нам поняття та показую, як їх зображали художники різних часів. А іноді просто роблю смішні меми з живописом у головній ролі, — розповідає Маша. — Це не тільки блог, але й тематичні лекції та івенти, колаборації з брендами, мерч, свій подкаст у співавторстві з маркетологом. Тепер це не лише моє захоплення — це самостійний проєкт, який має великий потенціал. Взимку What’sart виповниться чотири роки».

Support your art (8 тисяч підписників)

Блог, який його творці називають «медіа про українське мистецтво» й публікують на сторінці роботи українських митців і розповіді про них. Наприклад, розповідають про авторів «Розстріляного відродження», зокрема, Михайла Бойчука чи абстракціоністів, як-от Соню Делоне. Саме завдяки історіям про українських художників та художниць, інформації про яких не так багато в мережі, цей блог цінний. Його автори відкривають забуті імена — авангардистки Олександри Екстер, представника українського андеграунду Мирослава Ягоди, шістдесятника Юрія Луцкевича та інших. Закріплені сторіз блогу згруповані тематично: в кожній теці, які мають назви галерей чи музеїв, можна проглянути сторіз безпосередньо звідти. Наприклад, із Одеського художнього музею чи Львівського муніципального центру.

Chaplinsky Vlog (3 тисячі підписників)

«Блог про архітектуру та урбаністику міст України та світу», — йдеться на сторінці колишнього головного архітектора Львова та заступника міністра регіонального розвитку Юліана Чаплінського. Він веде канал на ютубі, розповідає там про архітектуру міст і їхні проблеми, й має понад шістдесят тисяч підписників. Колишній головний архітектор Львова знімає відео не лише про Львів, а й про інші українські міста. Наприклад, розповідає про світло, якого бракує в містах, про міські квартали Дніпра, Полтаву, масонську Одесу тощо. В інстаграмі поки що лише 116 дописів і значно менше підписників, ніж на ютубі. Тут можна побачити короткі вижимки з відео на ютубі, анонси прем’єрних випусків й так звані архітектурні новини. Наприклад, інформацію, що три львівські проєкти номінували на архітектурну премію ЄС тощо.

EtchingRoom1 (3 тисячі підписників)

За створенням цієї сторінки стоять дві українські мисткині — Анна Ходкова та Крістіна Ярош, які працюють з офортами й мозаїками з радянських кахлів. Авторки розповідають, що створили сторінку чотири роки тому, але лише два роки ведуть її активно. «Ця сторінка слугує для нас як додаткова платформа, де ми показуємо наші роботи й розповідаємо про повсякденне життя майстерні», — кажуть творчині блогу. Загалом на сторінці понад 250 дописів й чимало сторіз, які згруповані в папки: merch, mosaics, sculpture, walls, tattoo та інші.

Architecture in details (1,3 тисячі підписників)

Цей блог веде Наталя Красовська, яка називає сторінку «власним поглядом на деталі міста». На сторінці з’являються фото сходів, дверей, балконів, ліхтарів, печей, люстр та інших архітектурних елементів, які авторка знаходить у Києві та інших містах країни. До кожного фото авторка залишає описи: розповідає про сам елемент, детально описує його вигляд, інколи пояснює, в якому саме будинку виявилися знахідка, розповідає про сам дім. Зараз на сторінці понад 250 дописів і чимало сторіз, які з’являються майже щодня і згруповані в тематичні теки.

Vono Paper (1,1 тисячі підписників)

«Іра Баранова про особисті проєкти в та поза галерейними контекстами», — йдеться в описі цієї інстаграм-сторінки. Вона розповідає, що проєкт Vono виник у 2016-му як студентська газета мистецтвознавиць Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури (НАОМА) в Києві. «Vono починалося як частина літньої практики, але переросло у видання, яке мало на меті виявити болючі місця в академічній освіті, писати про молодих художників та давати платформу для висловлення таким самим, як ми, — молодим мистецтвознавицям та мистецтвознавцям, критикам і критикиням, і тим, кому є що сказати, — розповідає Ірина. — Згодом теми наших текстів почали охоплювати події поза НАОМА. Перші кілька років газета виходила друком раз на квартал накладом 100 примірників. Зараз медіа існує лише онлайн».

Пости на інстаграм-сторінці Vono оформлені переважно в одному стилі. Там можна знайти розповіді про молодих митців чи мисткинь, анонси великих текстів, які мають вийти на сайті проєкту тощо.

Ірина Баранова додає, що сьогодні Vono як на сайті, так і на сторінці в інстаграмі пише про непересічні явища, людей, події та місця, які перебувають поза прожекторами великих видань. «Ми надаємо культурним акторам — митцям, критикам, кураторам і менеджерам платформу для обміну ідеями та досвідом, аби зробити конструктивну дискусію новою нормою, — каже вона. — Зараз ми працюємо над створенням нових лонгридів, шукаємо цікаві та ще не проявлені теми для текстів. Саме зараз ми співпрацюємо з бюро BUT та аналітичним центром CEDOS над дослідженням “Статистичний портрет молодо_ї художни_ці”, аби зрозуміти як стають художниками/цями та в яких умовах працюють митці та мисткині».

Нагадаємо, раніше MediaSapiens писав про медичні інста-блоги, які ведуть дипломовані українські лікарі.