Турборежим 2.0: якою буде Рада після Разумкова і хто може увійти в його команду

Українська політика бачила багато чого, але Слуга народу не перестає відкривати в ній нові грані. Цього разу дійшло до вигнання з партії першого номера виборчого списку.

Слуги розлучилися зі своїм колишнім лідером Дмитром Разумковим. Все просто: у слуг двох лідерів бути не може. А Разумков аж надто часто дозволяв собі не погоджуватися з ініціативами Володимира Зеленського в надії запустити власну політичну кар’єру.

Розлучення з президентом оформлене офіційно, а ось з приводу самостійного політичного плавання вже екс-спікера є великі питання.

Неминучий результат

Відмова брати участь в опитуванні від президента на місцевих виборах, особлива позиція з кадрових питань, непідтримання санкцій проти Віктора Медведчука і його телеканалів, публічна критика президентської ініціативи про деолігархізацію – цей список випадків, коли Дмитро Разумков йшов у розріз із лінією партії, яка його привела до влади, можна ще довго продовжувати.

Зрозуміло, що рано чи пізно така позиція призвела б до розриву, навіть незважаючи на заслуги Разумкова під час виборчих кампаній.

Так, на президентських виборах Дмитро Олександрович розповідав у різних медіа про програму Володимира Зеленського частіше, ніж сам Зеленський. Але ніякі колишні заслуги не вберегли його від звільнення.

Історія повторюється, і тепер краще, ніж “президент не хоче чути думку, яка не збігається з його власною”, причини відставки вже Разумкова-молодшого і не описати.

Президентський законопроект про олігархів, який Разумков демонстративно намагався заблокувати відправкою до Венеціанської комісії, і в підсумку навідріз відмовився підписувати, став лише останньою краплею.

Після неї Зеленський вже прямо заявив, що Разумков більше не є членом команди Слуги народу, обурюючись, що тоді ще спікер не попередив його про свої дії.

– У чому основна різниця? Володимир Зеленський без Дмитра Разумкова став би президентом. А Разумков без Зеленського як президента не став би главою парламенту, — чіткіше описала ставлення глави держави до ситуації нардеп Євгенія Кравчук, один з ключових спікерів фракції СН.

Зеленський взагалі легко розлучається з людьми, вважаючи, що гучні звільнення чудово заходять виборцям.

Інша справа, що досвідчений політтехнолог Разумков теж прекрасно розумів настрої на Банковій, але не став намагатися втриматись на своєму місці, навпаки, демонстративно пішов на конфронтацію.

– Якби я хотів всидіти на цій посаді, то повірте, я знаю, як це зробити. Переді мною не стояло завдання зберегтися на посаді. Я міг бути менш принциповим, більш зручним, конструктивним, – прямо заявив на своєму прощальному брифінгу Разумков.

Тобто останні місяці він свідомо намагався капіталізувати свою посаду і позицію такого собі істинного законника в якийсь медійний рейтинг. Але чи вийшло з цього щось?

Один з багатьох

В останні дні на посаді спікера Разумков розігрував образ охоронця регламенту і зберігача справжніх цінностей Слуги народу, від яких влада вже вирішила відмовитися.

Не забував він і відпускати шпильки в бік Зеленського в дусі: принцип “офшори для влади – це ганьба” став принципом “нічого страшного, у кожного ФОП вони є”.

Але слідувати за Разумковим у такій риториці поки що ніхто особливо не поспішає. Слуги народу дали 215 голосів за відставку спікера.

Відсутніми голосами, як зазвичай, допомогли групи Довіра і За майбутнє. З монобільшості лише сім депутатів проголосували проти відставки Разумкова. Це і є група його найближчих соратників, яка, щоправда, не поспішає виходити зі Слуги народу.

– Очевидно, що про жоден розкол всередині фракції Слуга народу не йдеться, але невелика опозиція всередині монобільшості може виникнути. Ризикну припустити, що внутрішньофракційних опозиціонерів навряд чи будуть виключати зі складу фракції. Пояснюється це просто: треба зберігати (з запасом) кількісні параметри однопартійної більшості.

До того ж більшість опозиціонерів і самі не виходитимуть зі складу фракції, оскільки вони обрані за партійним списком, і в разі свого виходу зі складу фракції можуть втратити депутатський мандат, – констатує політолог Володимир Фесенко.

За зайву зухвалість мандата позбавити можуть ще й самого Разумкова, він-бо з фракції вже якраз вийшов – формальний привід є, і сам екс-спікер не виключає такого сценарію.

Міг би Разумков спробувати об’єднатися з тією частиною розколотої партії Голос, яка орієнтується на Ярослава Железняка і Кіру Рудик.

У Разумкова з Железняком приятельські стосунки, вони разом катаються на велосипедах, та й під час відставки Железняк підтримував екс-спікера набагато палкіше за його колишніх однопартійців. Однак об’єднуватися з Разумковим у Раді для частини Голосу означає втрачати переваги фракції і остаточно зайти в жорсткий внутрішній конфлікт.

Тут швидше можливий союз на перспективу в рамках нового політичного об’єднання. Об’єднання, яке Разумков точно спробує навколо себе зібрати, але якого поки що немає і близько.

Без посади і без власної партії екс-спікеру складно буде залишатися на плаву і мати доступ до медіа-ресурсу, такого необхідного для збереження політичної актуальності.

Разумков зараз може розігрувати тільки один образ – професіонала-критика влади, але в цій ніші досить тісно. Там давно засіли і Володимир Гройсман, і Арсеній Яценюк, і багато інших.

Принтер запрацює

Слуга народу ж без Разумкова в президії парламенту планує повернутися до турборежиму і, як зараз вже говорять у монобільшості, наростити темп. Це означає прискорений розгляд законів без огляду на процедуру і правки.

На щастя, у влади є і людина, готова забезпечити роботу “зеленого принтера” – новий спікер Руслан Стефанчук.

На Банковій позицію спікера розглядають як позицію голови монобільшості, а не всього парламенту. Разумков спробував побути спікером Ради і відразу ж за це поплатився.

Стефанчук у такі ігри точно грати не буде. Це такий собі Денис Шмигаль, тільки в Раді. Водночас ніякого похорону демократії, про який опозиція заявляє щотижня, теж не буде.

– Більшість вже далеко не моно і тепер буде ситуативною. Про регламент і процедуру можна забути. А ось про опалення забути не вийде. Хоча влада і хотіла б, – змальовує майбутні виклики перед владою політолог Ігор Рейтерович.

І ці виклики істотніші за будь-які кадрові ротації.