"У московських дачників найбільше проблем через алкоголь. Вип'ють — і планка падає"

"Збережемо красу й чистоту природи для наших дітей та онуків!" — червоним по білому закликає лозунг, встановлений між березами біля дерев'яного стола з лавами. Поряд клумба, обплетена тином. Місце на вул. Гоголя в Шишаках на Полтавщині — спільного користування. Селище розташоване на лівому березі річки Псел. Тут 4800 жителів. З 1980‑х в ньому відпочивають улітку російські митці, науковці, юристи. Загалом майже 20 родин. Викупили старі хати.Ділянка поряд огороджена тином. Вивіска над ним сповіщає, що тут розташоване особисте господарство "Полуниця". А далі, вздовж паркану, на довгому білому транспаранті великими червоними літерами виведено: "Любіть Україну, як матір!".За тином замість городу чи господарського двору — мальовничий горіховий сад. Тут — ані душі. Натомість на подвір'ї в сусідів чути голоси. Гукаю — чи не знають, де власники "особистого господарства" та хто понаписував лозунги на паркані.З-за зеленої хвіртки на вулицю виходить високий худий чоловік. Одягнений у чорні шорти до коліна. На голому торсі крізь шкіру видно ребра. Тримає в руках велику скибку кавуна.— Оце? Це наше. У мене 2 гектари землі зі ставком і доміком на воді. Колись було багато клубники — 80 соток. А щас горіхами все засаджено, — каже 43‑річний Віталій Молька.Смачно відкушує м'якуш кавуна. Зернятка спльовує на землю.— Я сам — художник. Намалював історію Шишаків. Вона десь по заграницях. У мене виставки кругом. Недавно була в Парижі еротична. Там і мої роботи. В мене тут усе схвачено, сусід — мій куратор. Художник Алєксєй Кузнецов, Льоха, — розмовляючи, чоловік продовжує їсти кавун.— Тут куток непростий. Ото навпроти — хата Шейна (радянський і російський кінорежисер Олександр Шейн помер 2015‑го. — ГПУ). Його син буває, теж Олександр. А оце три дні як приїхав онук, Філя. Зупинився навпроти, в будинку художника Гвідона Агаянца, свого хрещеного батька. Самого його немає. Далі за ним біля мене будинок Наталії Сопової — вона дизайнерка і тоже куратор виставок. Дальше живе Ніколай Полушкін, модельєр, і його дружина Аліса Турова, відома адвокатеса московська. А я малюю. В мене кіно знімали — "Панночка" і "Фашисти й миротворці". Я і мій батько участвували. Прямо на ходу, була сєрєбряна свадьба в мого крьосного. Фільм про мене, як про Гоголь-художника, про моє життя, — Віталій спирається плечем на стовп воріт.Сьорбає, догризаючи кавун до шкірки.— У мене дядьки художники. Оформляли школи, магазини й багато чого по області й в самій Полтаві. Мабуть, воно мені природой передалося, з самой школи. Друг мій — Михайло Онацько (художник, представник наївного мистецтва. — ГПУ). Дядько мій музикант, гітарист і гармоніст, грав по кабаках у Росії і в самої Аліси Турової в Москві. Естрадний такий у нього вокал.Питаю Віталія про стосунки з московськими дачниками.— Всі різні. Но, скажем так, темпераментні. На житті — як на довгій ниві. Шото може бути важко. Але потім чєловек може помінятися. Було найбільше проблем через алкоголь. Вип'ють чи покурять — і планка падає. Це ось у Колі Полушкіна тоже бувало. Но він вопщє-то творчий — куре траву, роботящу таку. Він — дизайнер, стиліст, фотограф. Геній, коротше. Один з найкращих модельєрів Росії. На пенсії вже щас. Но шиє щось, у нього купують.— Тут ще є Захар — небідна людина. В нього батьки академіки наук по медицині, в них свої поліклініки. А він високий начальник по стройкє в Росії. Багатий, міг би тут все закупить. Но воно в спілкуванні не відчувається. Це всі мої друзі, які просто влюбилися в мене. Кажуть: "Нема Віталі — тут нам нєчего дєлать". Ходим один до одного в гості, відпочиваємо, помагаєм один одному. Якщо хочте, я вам покажу майстерню свою і домік на озері, — Молька роз­пахує хвіртку і запрошує на подвір'я.У невеликому просторі двору триває застілля. Декілька людей сидять навколо столу. Горілка, закуска, кавун. Поряд на мангалі з цеглин смажать шашлики. Ліниво гавкає невеликий сіро-рудий собака на цепу. Молька кладе кавунову шкірку на стіл, витирає руки об вафельний рушник. Виносить із дому ключі й розчахує хвіртку на сусідню ділянку. Минаємо невеликий город. Сполохані нашою ходою, з доріжки поміж горіховими деревами чкурнули два зайці.На цьому подвір'ї також є плакати — "Україна єдина неділима! Єднаймося, брати і сестри!". Цей встановлений під березою. Років п'ять тому, каже Віталій.— Москвичі до цього прекрасно ставляться. Хоча щось заперечував Гвідон — проти того, де "збережемо природу для дітей і внуків". Не знаю, що йому не сподобалося.За майстерню слугує цегляний дім. Недобудований — тут не закінчені внутрішні роботи. Та стіни й підлога завішані й заставлені. Плакати, малюнки, фотографії, банери — і кілька ростових фігур. Зображують Миколу Гоголя та його панночку, різних жінок із підкресленими статевими ознаками.— Одні кажуть, що я панк малюю. Інші — що "бруд". А сам не знаю, як свій стиль назвати. Природний — наївний, авангардного плану. Колекціонери скупляли мої роботи. Французи за 17 картин акрилом заплатили 5 тисяч євро, — показує Віталій.Розповідає, що сюжети придумує на ходу. Якщо готується до виставки, одразу береться малювати. На брак натхнення й посидючості не скаржиться. Працює швидко.— Буває таке, шо виставка. А мені рєзко нада малювать — прямо січас, і везти роботи. Творчість — це бездна без дна, — показує картини.Розповідає, що виставки були і в Шишаках, і в Росії — у Москві та Санкт-Петербурзі. Кілька разів проводили Шишаки Гогольфест.Після короткої екскурсії прогулюємося територією. За садом стоять із пів сотні волоських горіхів. На пагорбі — ставок-копанка. Краї заросли очеретом, на воді квітне біле латаття. А в центрі — дерев'яна хатинка на палях. До неї веде хиткий місток. У хижці — одна кімната. Двоє диванів і столів, таця із стаканами й чашками. В підлозі — люк. Видно зелену воду. В поставленому ятері порожньо. Злякана нашими кроками жаба з гучним бульком плигає у воду.Звідси видно подвір'я Гідона Агаянца — хтось ходить по саду. Біля дому стоїть легковик. Сподіваючись застати онука Олександра Шейна, вирушаю туди. Але це — не Філіп.— А, то це Женя. Косить траву їм. Він помагає по хазяйству, — пояснює Віталій Молька.Чоловік і жінка впорядковують сад. Він — зі старою косою, вона — з граблями.— Я аборигенний житель, з мене вам матеріал не получиться. Нічого не можу розказать. Філіп тут не ночував. Вони — молодьож, можуть прогулькать десь до утра. Но я не буду говорить на цю тему, ізвініть, — каже чоловік, не припиняючи косити.