Добровільність долає неідеальну модель профілактичних щеплень, але не свобода вибору лежить в основі клінічного рішення при вакцинації

Профілактика інфекційних захворювань не має ідеальної моделі, тому що навіть зареєстровані імунобіологічні препарати не забезпечують стовідсоткову ефективність, гарантуючи при цьому певний відсоток каліцтв та смертей. Подолати неідеальну модель можна лише добровільністю – коли особа сама бере відповідальність за щеплення, просто обираючи менші ризики. Добровільність долає неідеальну модель профілактики інфекційних захворювань, але не забезпечує прийняття правильного рішення. Ми не можемо рекомендувати свободу як альтернативу примусовій вакцинації, навіть якщо свободу доповнити вибором. Свобода вибору не профілактує і не рятує. Це лише необхідна передумова.

Запропонувати людині свободу вибору при щеплені від КОВІД, це як запропонувати підкинути монету і на підставі сторони, якою вона випаде прийняти рішення – вакцинуватися чи не вакцинуватися.

Як і певна кількість інших щеплень, вакцинація проти коронавірусу не має жодного протиепідемічного ефекту і це поки є аргументом проти примусовості та обов’язковості. Але давайте уявимо ситуацію коли будуть антиковідні вакцини, які матимуть бодай мінімальний протиепідемічний ефект. Якщо в сучасному світі неідеальна модель профілактики інфекційних захворювань замість добровільності долається силовим методом, причім застосовуються імунобіологічні препарати, які не пройшли всі етапи клінічних досліджень, то неважко собі уявити що буде, коли смерті і каліцтва від вакцинації будуть виправдовуватися перериванням епідемічного ланцюга. Тоді у нас насправді з’явиться поліція охорони здоров’я.

Західна цивілізація у вакцинальній дискусії виглядає дуже убого, жалюгідно і непереконливо. Її колишню репутацію не рятують навіть стихійні вуличні протести, які ми бачимо, наприклад, в Італії. Разом з ними непереконливо виглядаємо і ми. Чому все так.

Українська наука та освіта є уламком та тінню пострадянської російської науки. Така ущербна оцінка базується на представлені радянського зразковим та еталонним. Однак насправді все радянське також було ущербним по відношенню до Заходу. Це дуже важко осягнути для технарів, медиків та інших людей з пострадянською ментальністю, освіта яких була хоч і складна, але ремісницька.

Західна наука базувалася на суб’єкт-об’єктній парадигмі модерну. І суб’єктне і об’єктне було науковим. Ненауковим було лише божественне. Модерн – це відсічення бога. Російська ментальність відсікла не лише бога, але й суб’єкт. Цей філософський вибір росіян позначався скрізь і в усьому. Об’єктивний матеріалізм в армії – це несуб’єктний солдат як витратний матеріал.

Несуб’єктний лікар, який закінчував медичний інститут отримував ярлик на лікування об’єкта. Думки пацієнта не існувало, клінічне рішення щодо профілактики та лікування приймав лікар на базі досліджених та офіційно затверджених властивостей матерії, він же ніс відповідальність за наслідки цього клінічного рішення. Але відповідальність ескулапа була не за суб’єкт, а за об’єкт. І якщо лікар пошкодив об’єкт соціалістичної власності, то його могли піддати кримінальному переслідуванню як за пошкоджений комбайн для збирання зернових.

На Заході пацієнт був суб’єктом, а не об’єктом, тому він розглядався не лише як матерія з її біохімічними процесами. Враховувалася думка і уподобання пацієнта. Тому клінічне рішення приймав пацієнт і ніс за свій вибір відповідальність. Лікар також ніс відповідальність, але лише за технічне виконання обраного пацієнтом методу лікування та за роботу з матерією. Сицилійська декларація з питань науково-обгрунтованої практики передбачає наступне: «Клінічне рішення повинно прийматися пацієнтом виходячи з інформації, наданої йому лікарем на підставі експліцитно і не явно виражених (імпліцитних) знань, якими він володіє, з урахуванням наявних ресурсів».

В Україні були спроби запровадити інститут клінічного рішення, але як завжди все звелося до редукційного симулякра у вигляді інформованої згоди пацієнта – коли об’єкту підсовують потрібні папірці для підпису, аби трохи прикритися від можливих претензій скандальних хворих. Однак клінічне рішення це значно глибше і воно має одну приховану проблему. Захід не встиг повідомити нам на підставі чого суб’єкт приймав рішення, і чому суб’єктивне рішення мало перевагу на об’єктивними властивостями матерії. Не встиг, тому що західна наука відмовилися від суб’єкт-об’єктної парадигми. Більше нема ні суб’єкта, ні об’єкта. Це називається постмодерн. Саме звідси ростуть ноги етичного релятивізму та концепт множинності істини. Що прийде на заміну суб’єкту і об’єкту поки вирішується у філософських надрах постмедреністів. Чи позначається відмова від суб’єкт-об’єктної парадигми на питаннях вакцинації? Звичайно позначається.

Об’єктивні властивості матерії більше нікого не цікавлять. Так на сайті МОЗ України зазначено, що з 21.10.2021 пасажири УЗ та автобусів міжміських сполучень повинні мати або паспорт вакцинації, або свіжий ПЛР-тест. Тобто вакцинована матерія, яка не має в анамнезі КОВІД, але також хворіє, вірус чомусь не переносить і не розповсюджує, а матерія, яка має імунітет після хвороби і невакцинована переносить заразу і заражає. Щоправда у Європі тестуються всі при перетині кордону. Однак тренд на преференції вакцинованим як особам, котрі вважаються безпечнішими в епідеміологічному плані є все більш очевиднішим.

З першого погляду такі підходи до вакцинованих і невакцинованих є безглуздими і алогічними, але це якщо ми опираємося на суб’єк-об’єктну парадигму. Але якщо об’єкта нема, немає об’єктивності, немає універсальних правил, немає закономірностей – тоді логіки нема – вакциновані хворіють, але вірус не розповсюджують і мають преференції, перехворілі не хворіють, але в правах понижуються. Це і є постмодерн. Усім хто хоче обуритися треба заспокоїтися. В модерні також все визначали політичні філософи. Для того аби змінити і впливати – потрібно йти у філософію та політику.

Так само перехід на нові філософські рейки позначається і на ставленні до суб’єкту. Раз суб’єкту нема, то нема кому приймати клінічне рішення. Клінічне рішення приймає поліцейський, або якийсь фрик, який став парламентарем. Поліцейський та медсестра сьогодні приймають рішення чи вакцинувати доктора медичних наук чи не вакцинувати. Перефразовуючи дефініцію дистрофії, це і є структурне відображення порушень метаболізму, тільки філософського метаболізму.

Тепер зайдемо з іншого флангу, з боку Росії. В російській культурі суб’єктність суб’єкту завжди була артефактом, тому суб’єктивне з його уподобаннями та імпліцитним не може бути в основі прийняття клінічного рішення. Однак традиції матеріалізму та культ об’єкту та об’єктивного повернуть Росію до логіки та раціонального. Росія не прийме західної алогічності та невизначеності множинності істини, і ПЛР-тести або будуть робитися усім або нікому. Чому нам важливо це розуміти. Тому що дуже скоро, наприклад, на дев’ятому році війни українці зрозуміють, що ущербний російський модерн їм ближчий, ніж західний постмодерн, який окрім дискомфорту когнітивного дисонансу загрожуватиме їх фізичному виживанню. І це буде відштовхувати значну частину українців від Європи і зближати з Росією. Загалом Росія дуже скоро перейде у стратегічну позицію моральної переваги і гуманізується в очах світу, продовжуючи зневажати при цьому суб’єкт та людину. Уже зараз в інформаційному просторі Росії дегуманізується ВООЗ, західна еліта, а Кремль сприяє поширенню дисидентських настроїв в російських наукових колах.

Тепер ближче до українських реалій. Зі старту треба відзначити, що українська наука ущербна декілька разів. А головною нашою ущербністю є відсутність розуміння, що медицина без філософії та політики це ремесло. Ремісники завжди будуть обслуговувати ідеї та цінності політиків та філософів. В нашій ситуації або західних, або російських. Саме ремісництво не дає можливості нам зрозуміти, що коронавірусна ситуація не лише унеможливлює будь-який примус до вакцинації. Є випадки, коли лікар навіть не може рекомендувати. Коронавірус – це саме така ситуація. Лікар не може рекомендувати ні вакцинуватися, ні не вакцинуватися. Тому що лікар просто не знає що краще для пацієнта. Що краще може знати лише пацієнт на підставі інтуїції. Не свобода вибору, а інтуїція – ось, що лежить в основі клінічного рішення. Правильне інтуітивне рішення людина приймає виключно тоді, коли її наміри в житті співпадають з намірами бога. Наближаючись до бога ви приймаєте правильні інтуїтивні рішення. Тільки помилкою буде вважати, що правильність тотожна фізичному виживанню. Правильність тотожна вічному. А вакцини мають бути, як і все інше що творить людина, тільки підштовхувати до рішення застосування медикаментів в складних умовах має інтуїція, а не поліцейський, начальник на роботі чи провідник поїзда.