Руда куртка без ґудзиків Володимира Івасюка, або Трагічна ластівка

- Від самого початку у цій квартирі проживало семеро людей – Михайло Івасюк із дружиною Софією та їхні троє дітей – Володя, Галя й Оксана. Разом із ними мешкав старший брат Михайла Іван, який повернувся з Канади і не мав власної родини. Також у родині Івасюків проживала Магдалена Порфиріївна Колотилюк – няня Міля, – розповідає молодша наукова співробітниця музею Олена Логінова.

Музей складається з чотирьох кімнат, кожна з яких зберігає у собі атмосферу 1970-х років. Перша, в яку потрапляє відвідувач музею, – це робочий кабінет батька Володимира Івасюка Михайла, відомого буковинського письменника. Тут на стіні висить єдиний прижиттєвий портрет Володимира, написаний у 1970 році другом родини художником Олексієм Кучеренком.

Із робочого кабінету батька відвідувач потрапляє до вітальні, яку облаштували таким чином, ніби родина ось-ось збереться на чаювання за великим гостьовим столом. Далі по коридору – дві кімнати, які виглядають як творчі студії Володимира Івасюка. Тут на стіні висить перша скрипка митця, посередині – великий родинний рояль, на якому стоїть, зокрема, найсвіжіша нагорода – «Червона рута» увійшла у ТОП-30 культових пісень українців.

На одній зі стін представлені художні роботи, які малював Володимир Івасюк – від дитячих малюнків із лицарем та п’ятиголовим змієм до цілком дорослих портретів сестри, батька й друга. Співробітники музею зазначають, що про це його захоплення мало відомо, але Володимир із самого дитинства любив малювати.

У цій кімнаті на журнальному столику лежать особисті речі Володимира Івасюка – наручний годинник, попільничка із пачкою сигарет «Космос», які він курив, запальничка, чашка з блюдцем, альбом для малювання, нотний зошит із незавершеною мелодією…

У шафі цієї кімнати зберігається верхній одяг Володимира Івасюка. Зокрема, його відома руда шкіряна куртка, в якій він любив прогулюватися. Поряд дві фотографії, на яких композитор зображений у цій одежині.

- На той час Володя виглядав дуже стильно. Одного разу, гуляючи Львовом, він помітив, як на дитячому майданчику кілька осіб кавказької національності грають у футбол пляшкою від шампанського. Зчинилася бійка, але поряд проїжджав трамвай. Він зупинився і пасажири побачили, що б’ють не кого-небудь, а улюбленого композитора – і врятували його, але ґудзики куртки були вирвані. А мама так і не встигла пришити ці три ґудзики. Якщо не знати цієї історії, то можна подумати, що людина неакуратна, необережна і неохайна. Мама думала, що буде ще не одна нагода пришити ґудзики на його улюбленій куртці. Але не склалося... – розповідає співробітниця меморіального музею.

Працівники музею Володимира Івасюка зазначають, що деякі молоді відвідувачі кажуть, що руда шкіряна куртка композитора настільки модно виглядає, що і в нинішній час її можна було би спокійно носити.

Як повідомила сестра Володимира Івасюка Галина Івасюк-Криса, цю куртку відомому композитору подарував його батько. Він придбав її у Румунії.

- Тато купив Володі куртку в Румунії у 1978 році, він у ній щасливо парадувався, і вона без ґудзиків. Це якраз оте, коли його шарпали в трамваї й на ходу хотіли викинути. Він її зовсім мало носив, навіть року не було… А за зовнішнім виглядом ми всі слідкували одне за одним. Володя взагалі був дуже вибагливим до зовнішнього вигляду, до чистоти, до елегантності. А які він проєкти робив, як залу обставив. Володя мав дуже гарний, вишуканий смак!, – зазначає сестра митця.

Згодом, коли Володимира не стало, його батько Михайло Івасюк почав писати художньо-документальну повість «Монолог перед обличчям сина», яка стала досить популярною. Цю книгу видали уже після смерті Михайла Івасюка. У ній він, зокрема, описує і розмову з сином після нападу на нього. Він називав випадок із нападом на Володимира Івасюка «трагічною ластівкою», передвістям подальших подій зі зникненням сина.

«Цей випадок зіпсував настрій Володі й всій нашій родині, дружина викликала мене до Львова, а Володя розповів мені все докладно. Я спитав:

- Ти, Володю, може, дав привід тим паскудникам? У чому ж причина того нападу?

Володя сумно посміхнувся. Відтак відповів із сарказмом:

- Я вже дозрів для того, щоб бути розіп’ятим на хресті. Тільки ще не знаю, на якій Голгофі стоятиме мій хрест.

- Це надто чорний гумор, сину. Нам треба про це поговорити.

- Про що?

- Про фасчес ді комбатіменто, яких ти повинен берегтися… І тепер, коли ще не призабулося. Л.І.Брежнєв, який передав тобі вітання, ввійде в історію тим, що він винайшов психарку для нормальних людей і анонімні падлючі групи, які ось нападають на намічені Добриком жертви, знущаються над ними, перестріваючи їх у темних під’їздах або навіть у сонячну днину. Цей прийом використовували міські розбійники в середні віки. Коли порядна чи багата людина хотіла пройти вулицею міста, то мусила вести за собою озброєну охорону. Цей прийом використовував на початку 1920-х років Беніто Муссоліні. Його падлючі терористичні групи називалися, ти це знаєш, фасчес ді комбатіменто, тобто бойові групи. Від них походить слово фашизм. Вони тероризували робітників, які вимагали кращих умов життя.

Володя не потерпів фізично. Але в його витончену душу, сповнену високих мрій про красу, бухнули ціле море чиновницького бруду. Його захистили львів’яни», – написав Михайло Івасюк у своїй книзі.

У четвертій музейній кімнаті серед представлених портретів митця, його фотографій з різних знаменитих подій та фото- і кіноапаратури, у постійній експозиції музею – велике художнє панно. Оригінальна робота відомої української художниці Оксани Петращук-Гинги «Легенда про пісню». На шовку зображені ноти незавершених пісень, текст і ноти «Червоної рути», символи безкінечності, сама квітка червона рута, яка завжди палає, пісні, що літають у горах, та свідоцтво про смерть Володимира Івасюка.

А поряд – історичні фотографії з похорону відомого композитора у Львові. Точної дати смерті Володимира Івасюка ніхто поки що не знає. Але щороку його пам’ять вшановують 22 травня. Саме цього дня 1979 року Володимира Івасюка поховали на Личаківському кладовищі. Того дня Львів потопав у квітах…