"Магічне тлумачення знімального процесу": Катерина Горностай і команда художників про віжуал "Стоп-Землі"

У Києві 21 жовтня стартує 5-й кінофестиваль “Київський тиждень критики”. Фестиваль покаже найкращі фільми з Берлінале, Каннського кінофестивалю, Міжнародних кінофестивалів у Торонто та Сан-Себастьяні, добірку кінокласики про бунт "Нуль за поведінку", а також програму "Фокус: Україна — Канада".

Серед програми — дебют “Стоп-Земля” режисерки Катерини Горностай. Стрічку жанру сoming-of-age цього року було відзначено "Кришталевим ведмедем" в категорії "Найкращий повнометражний фільм" від Юнацького журі конкурсної програми Berlinale Generation 14plus. У фільмі зіграли непрофесійні актори-підлітки, із якими Катерина працювала в акторській лабораторії восени 2019 року.

Напередодні фестивалю ми поговорили з Катериною Горностай, художницею по костюмам Альоною Гресь (“Плем’я”, 2014) та художником-постановником Максимом Німенко ("Де гроші", 2021) про те, як створювалися образи героїв, труднощі локейшн-скаутингу в київських школах та як передати внутрішній світ підлітків у кадрі.

Про образи героїв

Яка стояла перед вами задача при створенні візуальних образів героїв?

Катерина Горностай: Мені було цікаво побачити сценарій очима наших художників. Я не мала на меті контролювати процес, і так як я повністю довірилася їхньому смаку, мені все подобалось. Перед нами стояла задача — 25 людей, слово Альоні (сміються).

Альона Гресь: Зазвичай перед тобою стоїть задача створити образ, а тут навпаки — його потрібно було не згубити. Бо кожна дитина — це абсолютно свій індивідуальний образ.

Тобто ви працювали з тим, які вони є насправді?

АГ: Звичайно! Була акторська лабораторія, де вони назнімали відео-, фотоматеріалу, було дуже цікаво працювати саме тому, що ти вивчав цих дітей і намагався не порушити цей світ. Трошки його доповнити, десь підфарбувати, десь в чомусь допомогти. Це офігенний досвід саме від цього фільму, бо я такого ніколи не робила. Ми об’їздили масу костюмерних, щоб знайти підходящі речі, потім все це зібрали для примірок безкінечних, бо їх 25 людей.

Були якісь референси?

КГ: Референсами були самі діти. Це таке покоління, в якого є дуже класне відчуття власного стилю, вони якось часто самі відчувають, що їм підходить. І наша задача здебільшого була якраз підкреслити те, що вони і так про себе самі знають і розуміють. Та у нас були персонажі з якими було важко. Наприклад, Сашко Іванов одягнений зовсім не так, як він одягнений у житті.

Що найбільше здивувало стосовно костюмів?

КГ: У мене було декілька таких моментів. Одна з персонажок на ім’я Єва — така дівчинка-інопланетянка, у фільмі вона дуже аутсайдерно існує, ніби не з цього часу. В одній зі сцен на дискотеці Єва мала танцювати свій власний танець. Поки всі танцювали по парам під повільну і ліричну пісню, вона навіть сідала на шпагат.

Сцена знімалась у люмінесцентно-синіх кольорах і весь одяг ставав фактично монотонним. І тільки у Єви було плаття, яке виділялося серед усього натовпу через те, що його колір не придушувався синім. І це було настільки круте попадання в її персонажку, для мене це одне з перших здивувань від того, наскільки круто працював костюм у кіно.

АГ: Ще здивувало, що на примірках, на відміну від інших акторів, Єва обирала такі речі, які може колись мама моя носила, з дивним малюнком і фактурою, а її до цього прямо тягне, вона така магічна, спокій від неї, як і від усіх дітей в цілому.

КГ: А друге враження — в нашій фінальній сцені, вона літня і знята у великій спортивній залі, в блакитній, ніжній, повністю залитій сонцем. Це був портрет всього класу, це їх випускний. Я пам’ятаю, як говорила з Альоною, що класно було б, якби все було легко і святково. І вони там вдягнені всі у своєму стилі і при цьому всі світяться. Ця сцена вдалась саме тому, що була різноманітність всередині костюму, але й велика єдність із середовищем, в якому вони знаходяться. Це великий візіонерський талант розробки костюмів.

АГ: Насправді це завжди якась магічна штука, воно виходить саме по собі. Плаття Єви з’явилося найпершим, чесно кажучи, я навіть собі так не будувала це все. І насправді ніколи не виходить так, щоб сісти і абсолютно все чітко промалювати і продумати. Ти чисто інтуїтивно щось формуєш десь в голові і контролю над цим ніякого немає. А потім раз — і все є.

А що загалом впливає на підбір костюмів?

АГ: Ідеально коли сценарій і локації є на початку фільму, але не завжди так буває, тому ти все одно завжди просиш показати місце, яким буде світло, яким буде колір, звичайно ти вписуєш одяг у все це. Це має бути один ансамбль кольорових впливів на характер сцени, на характер героїв, які там живуть. Воно насправді все не так складно, як ти можеш собі уявляти, особливо, коли збирається команда однодумців і всі один одному передають це все антеною (сміються).

КГ: Магічне тлумачення знімального процесу.

Про школу

Як ви обирали локації для школи?

Максим Німенко: Ми з Катьою і оператором Сашком Рощиним оглянули майже всі школи Києва. Так само величезну кількість квартир і будинків для квартири Маші. Це об’єкти, які займають велику частину хронометражу і створюють основну атмосферу, в якій розгортаються події фільму. В результаті стало зрозуміло, що готових об’єктів ми не знайдемо.

Це окрема тема про генеральний дизайн держави, а точніше, про його повну відсутність в Україні. Архітектура і дизайн громадських закладів має неймовірний вплив на свідомість людей, яких усе це оточує, виховує їх смак, розставляє пріоритети. Так само як і кінематограф. Тому ми вирішили створити світ, який буде дивитися у майбутнє, а не просто документально фіксувати реальність.

КГ: Ми вирішили, що наша школа буде побудована як Франкенштейн, з різних шкіл.

МН: Ми вибрали архітектуру школи 80-х років, дуже схожу на скандинавську або американську, і розробили свій дизайн приміщень: колір стін, моделі дверей і меблів, інформаційні таблиці, гербарії. На мою думку все це дуже добре спрацювало.

КГ: Окремим моментом був колір стін у школах, бо я не пам’ятаю жодної, в якій нам би він сподобався. В основному це було якесь вирвиоко. Якщо робити хіт-парад кольорів, то на першому місці беззаперечно буде абрикосовий, на другому місці беж, а це кольори антикінематографічні. Бо тон шкіри у нас дуже схожий, тому коли людину поставити біля такої стіни, вона починає зливатися з нею. Це дуже нецікаво і плоско виглядає в кадрі. Я інколи щиро питала у дирекції: “Вибачте, а чого такий колір у вас у школі бузковий?”, а вона каже: “Ну, це ж так стильно, молодьожно, ми хотіли якось свєжо зробити”. І насправді це велика проблема, що часто естетичними питаннями займаються люди, які не мають жодного поняття про естетику чи дизайн.

Ми зупинились на нейтральному сіро-білому кольорі, і школа стала така трошки як чистилище, світла, нейтральна і позбавлена кольорових акцентів, окрім дітей.

АГ: Вийшла школа мрії і по кольору, і по стилістиці написів плакатів, всі діти казали: “Боже, якби навчатися в такій школі!” Вона цікава і приємна для твого внутрішнього світу, формування якогось правильного стилю.

КГ: В якийсь момент ми полишили весь реалізм, який побачили на власні очі, поки готувались і вирішили, а чого би нам не показати приклад, як може бути класно. У нас не було референсів, ми хотіли стати референсом для когось, хто б потім так школу перефарбував.

Кімнати героїв

Як створювався світ кожного героя?

МН: В образі персонажів мене завжди цікавить питання, скільки заробляють ці люди. Тоді можна краще зрозуміти предметний світ, що їх оточує, фактури, побут. З цієї точки зору у нас найбагатша сім’я Вані, а найбідніша — Сєні. Про кожного героя потрібно знати максимальну кількість фактів. Це ніби гра в детектива, де ти маєш право вигадувати те, що ти розслідуєш.

Що було найважче виконати, а що відбулося саме по собі?

МН: В художній постановці, на жаль, нічого не відбувається саме по собі. Хоч інколи я про це мрію. Насправді з найбільш об’ємних сетів були вищезгадані школа і квартира Маші. Школа складалась із трьох різних шкіл, а квартира Маші знаходилась на 12-му поверсі багатоповерхівки, де ми повністю міняли кухню.

КГ: У головної героїні Маші багато чого відбувається у кімнаті, її інтер’єр найбільш теплий і насичений. Яна тяжіє в бік рожевих, фіолетових і більш ніжних, Сєня пішов у таку радянську, але затишну історію. Він з сім’ї переселенців, і ми хотіли відобразити це в його інтер’єрі. У нього є акваріум з аксолотлем, є піаніно електронне. Сашко живе в найбільш незатишному, радянському інтер’єрі, де всі меблі виглядають новими, хоча й старі. З меблевими стінками та орхідеями на вікнах, бо є господиня, яка за цим домом дбає, вона одинока мати. Хоча кімната Сашка під нього пристосована — він намагається причепити щось на стіни, балкон максимально захаращений різними коробками, щоб було враження квартири в спальному районі на першому поверсі. І Макс завжди намагався якомога більше знайти предметів, щоб ці інтер’єри заповнити, ми боялися порожнечі, яка часто буває в нових квартирах в кіно. Стратегія роботи була захламити, а потім розгребти, щоб це дійсно виглядало так, ніби там хтось живе. І Маші так сподобалася її кімната...

АГ: Мені здається, вона нам всім подобалася.

КГ: Так, ми там відпочивали бувало в обід. Маша — дівчинка-підліток, в якої дуже багато одягу, який вона можливо зовсім не носить, все заліплено вирізками з журналів, фотографіями. Це кімната, в якій вона живе з самого дитинства, і це відчуття там присутнє.

З вікнами теж був у нас великий страглінг, бо я не хотіла жалюзі і штори. Зрештою художники придумали заклеїти вікна аракалом з вирізами у вигляді зірочок. Команда старалась для кожного такого моменту знайти рішення, яке б не було типовим в такій ситуації.

Читайте також:

Бунтівники без причини: Що дивитись на "Київському тижні критики".

Без "Игры в кальмара": BBC Culture составили список 100 лучших сериалов XXI века.