Колеги спочатку сміялися, потім дивувалися. І почали поважати

Психологічна підготовка гарантує 60 відсотків успіхуДо 2013 року я була фанаткою футболу, вболівала за "Барселону". Мій колега й найкращий друг підтримував "Реал Мадрид". Побилися об заклад, хто з цих команд виграє в Ель Класіко (футбольний матч між мадридським "Реалом" і каталонською "Барселоною". – Країна). Я програла. Товариш забажав, щоб піднялася на Казбек. Він родом із чеченського села Ачхой-Мартан. І звідти видно цю вершину.Поспорили з хлопцями, коли ти здасисяТоді працювала в нафтовій компанії, про альпінізм нічого не знала. Не розуміла, як можна без особливої фізичної підготовки піти в гори. Думала, що це має бути професія чи спорт.Знайшла в Україні компанію, яка збирала людей для підйому на Казбек. Група вже була сформована. Сказали, що можуть взяти, якщо маю досвід. Того, що я ходила на Говерлу, виявилося достатньо.На вершину дійшла першою з групи. Трохи відчувала дискомфорт: життя в наметах і 15-кілограмовий рюкзак. Прокидалася й розуміла, що я брудна, від мене тхне. Помитися не було де.Коли була на піку, мене наздогнав учасник нашої групи і сказав: "Поспорили з хлопцями, коли ти здасися. Але ти зійшла першою. Респект". Вирішила, що маю повторити. Гори – як наркотики: хочеться знову і знову.Подобається фраза: "Немає поганої погоди, є погані альпіністи".Гори – як наркотики: хочеться знову і зновуЗакохалася в гори. Влітку 2015-го ми ходили Альпами з альпіністом Валентином Сипавиним. Коли поверталися додому, сказав, що на Евересті не було жодної українки. Це стало викликом. Почала вивчати маршрути, дізнавалася про жінок, які підкорили цю вершину, тренуватися. Тоді зійти на Еверест готувалася ще одна українка – Тетяна Яловчак. Вона просила у президента Петра Порошенка допомогти із фінансуванням сходження. Це стало вирішальним.На підготовку мала пів року. Сипавин сказав, що я мала готуватися три роки. Фізична підготовка мене не хвилювала. Але розуміла, що річ не тільки в ній. Психологічна підготовка гарантує 60 відсотків успіху.Знайшла досвідченого альпініста Віктора Бобка. Хотіла саме з українцем піднятися на Еверест. Коли списалися у фейсбуку, сказав, що перед тим маємо встигнути піднятися на 7-тисячник. Разом пішли на стратовулкан Охос-дель-Саладо в Чилі. Так він побачив, на що я здатна.Маєш слухати лише голос у своїй головіПідйом на Еверест коштував 50 тисяч доларів. Зараз мінімальна ціна – близько 30 тисяч. У цю суму входять проживання в базовому таборі, харчування, допомога шерпів протягом місяця, кисневі балони. Ще треба заплатити 10 тисяч доларів за дозвіл на сходження Китаю або Непалу."Тільки не Еверест" – просила мати. Мій хлопець казав, що це маячня. А сестра підтримала.У квітні 2016 року вилетіли в Непал. Проїхали весь Тибет і потрапили в базовий табір Евересту. Сходження триває місяць. Висоту можна розбити по днях. Спочатку піднімаєшся на 5800 метрів, потім – на 6400. Лишаєшся на такій висоті дві-три доби й повертаєшся в базовий табір. Близько тижня відпочиваєш. Це акліматизація. Організм звикає до висоти і встигає відпочити від стресу.У базовому таборі познайомилася з американцем Чарлі. У нього не було ноги, піднімався на протезі. Це була програма для ветеранів війни: сім вершин – сім героїв. Щоранку бачила, як він з усмішкою вкручував металевий протез, що стирав ногу до крові після пройдених 30 кілометрів. Це мотивувало.20 травня 2016 року, о шостій ранку, підкорила Еверест. Віктор Бобок на горі зібрав і ввімкнув камеру: розбирав, щоб не розрядилася від холоду. Я почала фотографуватися. Один знімок – із червоною футболкою, яку мені дав власник пабу в Лхасі. Розповіла йому, що планую стати першою українкою, яка підкорить Еверест. Він попросив зробити фото з футболкою. Зараз цей знімок на всю стіну під склом висить у його пабі.Багато людей не вірили в мене. В коментарях у соцмережах писали: "Ти що, здуріла? Не зможеш. Навіть не пробуй". Згодом зрозуміла, що на таке зважати не варто. Маєш слухати лише голос у своїй голові.Еверест приніс шалену популярність. Людям сподобалося, що звичайна жінка підкорила вершину. Дала багато інтерв'ю. Усі хотіли дізнатися, як же я зуміла. Досі запрошують у компанії як мотиваційного спікера.Після спуску з вершини прокидається нереальний апетитКолеги були в шоці. Вони знали Іру-білявку в сукні й на підборах, яка не має нічого спільного з професійним спортом. Спочатку сміялися, потім дивувалися, а пізніше почали поважати й навіть боятися.Чоловіки негативно ставляться до альпіністок. Це бісить, бо вони не роблять чогось краще за жінок.2018-го вирушила в експедицію на вершину Лхоцзе в Гімалаях без кисневої маски. Дійшла до висоти 8300 метрів. Так іти легше, бо не тягнеш на собі 10-кілограмового балона. Але кисень дає тепло. Якось гід проводив експеримент: надівав кисневу маску – і в нього одразу червоніла рука. Знімав – ставала білою.До підкорення К2 готувалася два роки. Чотири-п'ять разів на тиждень займалась у спортзалі. Щоб зійти на таку висоту, треба періодично підніматися в гори. За місяць до сходження я була в Непалі. Підкорила Ама-Даблам – одну з найкрасивіших вершин.Довго і складно діставалися до базового табору. З Києва долетіли до Дубая. Там встигли на останній літак до Паки­стану – країну закривали через виявлення штаму "Дельта". Потім 16 годин їхали машиною до Скарду. Ще 5 – до першого кемпінгу. Спали в наметах посеред пустелі. Звідти пішки кілька днів добиралися до табору. Щоразу долали по 19–22 кілометри.На телефоні мала заставку – фото Чогорі. І коли вперше побачила гору, то все було, як на знімку: і погода, і вигляд. Трекінговий гід сказав, що вперше за три-чотири роки бачить таку погоду.На К2 піднімалася з фотографом Назарієм Кривошеєвим та альпіністом Дмитром Семеренком. Я набрала купу книжок. Читала в наметі. Списувалася з коханим. Він після цього писав рідним.Найнебезпечніше, коли починався каменепад. Під час штурму камінь влучив мені в ногу. Я впала, з ноги пішла кров. Злякалася. Перші думки: зламала ногу, на цьому сходження завершується. Але потім зрозуміла, що боляче, але йти можу. І рушила.Еверест порівняно з К2 – база відпочинку. На першу треба йти, а друга – майже вертикальна. Постійно лізеш. Їжі багато взяти не вдалося, бо рюкзак і так важкий. Постійно хотілося їсти й пити. Тала вода мені не підходить.На горі побачили тіла альпіністів Джона Сноррі й Мухаммеда Алі Садпара. Вони загинули взимку. І наша експедиція стала першою, яка рушила на К2 після них. Мурахи по шкірі: "Такі досвідчені альпіністи тут загинули". Але в горах намагаєшся блокувати страшні думки.Коли робила останні кроки, то внутрішньо починала святкувати перемогу. На вершині дістала прапор, вишиванку. Провела там хвилин 30.Коли спускалися, у таборах продуктів не було. А я до цього майже нічого не їла. Хіба якийсь батончик. Одразу, як зійшла вниз, замовила овочевий суп із рисом. Витерлася вологими серветками й пішла їсти.Як повернулася додому, весь час спала. На другий чи третій день коханий сказав: "Треба їхати до батьків. Вони чекають". У поїзді теж спала. З батьками провели день. Вони запросили товариша, який захоплюється альпінізмом. Про все розповідала в деталях.Коханого постійно беру в гори. Батьків теж хочу, але вони "морозяться".Пробувала проводити сходження. Це не моє. Хочу бачити біля себе лише сильних, але це неможливо. У групі завжди будуть слабші й кого треба рятувати. А я не вмію бути гідом, який і обійме, і накричить.Намагаюся дотримуватися правильного харчування. А коли готуюся до сходження, переходжу на спортивне. Якщо швидко треба прийти у форму, то йду в Карпати і за два дні запросто можу схуднути на 4 кілограми. Головне – не почати їсти після спуску з вершини, бо тоді прокидається нереальний апетит.У горах знадобляться вітаміни. У базовому таборі готують салати й супи. Часто беру сухе м'ясо, сушену рибу, шоколадні батончики.Під час сходжень відриваєшся від реального світу й ди­виш­ся наче з боку на те, що тут відбувається. Думаєш: "Про що ми взагалі переживаємо? Усе в нас є". Повертаєшся і починаєш цінувати дрібниці. Бачиш ванну і думаєш: "Вау".Гори змінили життя. Зрозуміла: офіс – не моє, мушу розвиватися в іншому напрямку. Ніколи не думала, що я творча, бо все життя була математиком. Менше уваги стала приділяти зовнішньому вигляду: хочеться більше натуральності. Не бачу сенсу витрачати великі гроші на речі.Бачиш ванну і думаєш: "Вау"Хочеться рятувати світ. Буваю щороку в Непалі, бачу, як гори стають нижчими, тануть. Проводжу екопоходи в Карпатах.З усіх вершин, на які піднялася, найбільше запам'яталася Матергорн узимку. Вона розташована на кордоні Італії та Швейцарії. Це перша гора, на якій ми були разом із коханим. Він чекав мене внизу. Підкорили вершину з альпіністом Микитою Балабановим.Альпіністам-початківцям раджу піти на Арарат у Туреччині. Неважка й комфортна. Висота – 5100 метрів. На ній можна зрозуміти, де і що треба підтягнути. Я за сходження у форматі "гід плюс клієнт". Бо початківцю в групі недобре. Треба вчитися, слухати і знайти наставника.