Чому серед українських медиків так багато антивакцинаторів

Коли молода лікарка, житомирянка Ярина Бойко (ім’я змінено на її прохання), записалася на щеплення в амбулаторії, де працювала, її колеги дивилися на неї як на прибульця.

“В нас невелика амбулаторія: два лікаря, три медсестри, 12 санітарок.

Всі здавали аналіз на антитіла, щоб якщо що мати аргумент у разі відмови від щеплення", – згадує Ярина Бойко.

На запитання, чому так, ніхто з колег науково-обґрунтованої відповіді надати не міг, пише Ліга.

Часто люди буквально вигризають для себе щеплення.

І парадоксально: що вищий їхній ризик важко перехворіти на коронавірусну хворобу, то важче їм отримати вакцину.

Наприклад, редакторка LIGA.

Life Ірина Андрейців – на восьмому місяці вагітності.

Вагітні жінки – у зоні ризику важко перехворіти на COVID-19.

Проте на обличчях і в поведінці медиків були сумніви, чи варто робити щеплення, схвалене для вагітних в усіх розвинутих країнах світу.

А після вакцинації Ірині довелось ще й витримувати хвилі хейту зокрема і від медиків після того, як вона поділилась досвідом щеплення у Facebook.

Хоча Американський коледж акушерства та гінекології (ACOG) та Медична спільнота матері та плода (SMFM) рекомендують наразі щеплення проти COVID-19 усім вагітним жінкам, оскільки не виявлено негативного впливу на мати та/чи дитину.

“Вакцинуватися чи ні проти ковіду – вибір кожної окремої жінки.

Вакцинація у нас добровільна.

І кожна вагітна зважує користь і ризики і робить вибір.

Але! Коли деякі медики через свої стереотипи та застарілі погляди на світ відмовляють жінку від її права на захист себе і своєї дитини – вони забирають у неї цей вибір.

Коли вони замовчують наукові дані, які радять щепитися вагітним, вони, сорі, злочинці”, – написала Ірина.

Значна частина населення України з недовірою ставиться до вакцинації та й взагалі будь-якої наукової інформації щодо коронавірусу.

Наприклад, 41% українців негативно ставляться до вакцинації.

Медики – не виключення.

Ситуація, коли українські лікарі відмовлялись щепитись і через це залишкові дози доводилось виливати, – потрапила навіть у світові ЗМІ.

Скільки серед конспірологів та антивакцинаторів лікарів, сказати складно.

Але – багато.

І, звичайно ж, не тому, що вони – лікарі, у яких є якесь "таємне знання".

Медичні працівники, як й усі інші українці, живуть у суспільстві, де люди часто не довіряють владі, міжнародним організаціям та один одному.

Що менше у суспільстві довіри, то вищий відсоток антивакцинаторів.

Це – загальна тенденція.

Загальна тенденція.

Кореляцію між недовірою до уряду та сумнівами щодо щеплення показують дослідження, проведені в різних країнах, наприклад, в Австрії та США.

Недовіру до уряду та медичних організацій Американська академія сімейної медицини (AAFP) називає однією з основних причин, яка може впливати на скептичне ставлення до вакцини серед медичних працівників.

Аналогічна ситуація і в Україні.

Голова правління Центральноукраїнської академії педіатрії Олексій Риков каже, що деякі його колеги не були проти щеплення, але з недовірою ставились до першої завезеної в Україну вакцини через те, що не довіряли тодішньому керівництву МОЗ.

“Лікарів обманювали з доплатами, з костюмами захисту, чому б не запідозрити обман і з щепленням? – пояснює психологію колег Риков.

– До того ж комунікація щодо вакцини Covishield була дуже поганою.

Тому перший тур вакцинації пройшов так, як пройшов”.

Криза довіри – не єдина причина антивакцинаторських настроїв серед медиків.

До цього слід додати невисокий фаховий рівень деяких лікарів, комерційний інтерес певних лідерів думок, специфіку вітчизняної освіти та – радянські традиції.

Радянські традиції.

Інфекціоніст, імунолог та експерт з питань імунізації Федір Лапій згадує, як лікарів, що працювали в ковідних відділеннях, колеги відмовляли від щеплення в першому турі вакцинації.

Їхні аргументи: щеплення може бути небезпечним, якщо в людини є хронічні хвороби чи, наприклад, інсульт в анамнезі.

Хоча це повністю суперечить здоровому ґлузду: саме такі люди мають вищі ризики померти від коронавірусу.

І саме їх в інших країнах щеплять насамперед.

Педіатр Риков називає однією з причин антивакцинальних настроїв лікарів – радянську школу.

На першій погляд, це може здатися дивним, адже за радянських часів була нібито висока ступінь імунізації населення.

Проте саме тоді була й величезна кількість застережень щодо щеплення.

“Неймовірно важко переконати хірурга радянської школи, що робити вакцинацію після операції – можна і треба.

Так само як важко переконати деяких педіатрів, що шмарклі у дитини – не привід робити медвідвід від щеплення”, – пояснює Риков.

Річ у тім, що раніше лікарі отримували догани через поствакцинальні реакції у пацієнтів.

“Хоча це абсолютно нормально, якщо дитина має температуру чи біль або набряк у місці ін'єкції після щеплення, – говорить Риков.

– Але за радянських часів лікарям за це “давали по шапці”.

Їм легше було відмовити дитині, у якої ріжуться зуби, щоб вберегти себе від обурення керівництва.

Багато таких підходів практикують і досі, але це вже скоріше як неусвідомлена традиція.

Радянські традиції зберігаються не тільки у спеціалістів-практиків, вони продовжують культивуватися у медичних вишах.

З тим, що корені антивакцинаторства серед лікарів сягають радянського минулого, погоджується й Федір Лапій.

За його словами, імунопрофілактика в Радянському Союзі була відносно високою не тому, що лікарі розуміли її принципи та важливість й могли це пояснити пацієнтові.

А тому, що це насамперед була вказівка партії.

“За радянських часів ми були закриті від світової медичної інформації, – каже Лапій.

– Лікарі не обмінювалися досвідом, не читали закордонних досліджень та рекомендацій.

Їм бракувало сучасних знань.

А успішну статистику просто навчилися малювати".

Це, на його думку, типово для авторитарних країн.

Таке досі можна спостерігати в Білорусі.

"Коли я запитав колег у Білорусі, чи дійсно в них такі високі показники щеплення проти грипу, вони сказали, що “щеплюють каналізацію”.

Тобто вакцини утилізують, а статистику малюють, – говорить Федір Лапій і додає, – такі відомі антивакцинатори як російська професорка Галина Червонська – це все вихідці медичної освіти Радянського Союзу”.

З цими висновками погоджується науковий редактор та лікар-анестезіолог Андрій Сем’янків і додає власні спостереження щодо еволюції мислення деяких пострадянських спеціалістів.

"Маячня та свобода інформації, які заполонили інфопростір у 90-ті роки, дуже гарно лягли на мозок людей, які не звикли критично мислити.

Одиниці за часів СРСР бачили закордонні журнали.

Пересічний лікар читав підручник і, в принципі, все.

Переляканий мозок пострадянської людини виявився родючим ґрунтом для антивакцинальних настроїв”, – підводить підсумок Сем’янків.

Радянські традиції зберігаються не тільки у спеціалістів-практиків, вони продовжують культивуватися у медичних вишах.

“На жаль, ми маємо визнати, що у нас серйозні проблеми з медичною освітою", – вважає Риков.

Проблеми з освітою.

"Коли я вчився в медичному виші, питання щеплення похапцем обговорювали хіба що під час проходження курсу “Інфекційні захворювання у дітей”, – продовжує Риков, – а незнання породжує страх”.

Студентка Кароліна Айропетян пригадує, як викладачка з фізіології Київського медичного університету висловлювалась на своїх лекціях проти щеплення: “Вона вірила в те, що хворобою можна заразитися від самої вакцини.

Коли я запитала її, чи знає вона технологію виготовлення сучасних вакцин і сказала, що це в принципі неможливо, вона видала конспірологічну теорію: мовляв, туди можуть додавати щось невідоме”.

Так само, як і за радянських часів, сучасні студенти не володіють на достатньому рівні англійською мовою.

А про вакцинацію розповідають ті самі лікарі, які отримували освіту в Радянському Союзі.

Андрій Сем’янків каже: “Дуже часто студенти не вивчають глибоко літературу.

Вони дослухаються до своїх викладачів.

Те, що транслюють студентам, потрібно фільтрувати.

Цим могли б зайнятись завкафедри.

Просто зібрати викладачів і сказати: не має значення, що ви думаєте, але антивакцинаторських меседжів студентам транслювати не можна.

Але завкафедри ніколи не зроблять це, просто не захочуть сваритись з викладачами”.

Чи збільшення годин на вивчення імунопрофілактики змінить ситуацію – питання неоднозначне.

Ще одна проблема і медичної освіти, і медичної спільноти: не виносити сміття з хати.

Як пояснює Сем’янків, на Заході професор, лікар чи викладач вишу, який дозволить собі антинаукові вислови, стає персоною нон-грата в професійних колах.

“А у нас більшість професури не наважиться сказати, що король голий”, – додає він.

І зазначає, що більше інформації з імунопрофілактики та імунології наразі отримують лікарі, які безпосередньо займаються цим питанням – тобто сімейні лікарі, імунологи, педіатри.

А от лікарі інших спеціальностей набагато скептичніше ставляться до щеплення через те, що на це відведено мало годин в навчальному процесі.

Але вони все одно мають потужний вплив на пацієнтів.

Проте чи збільшення годин на вивчення імунопрофілактики змінить ситуацію – питання неоднозначне.

Імунолог Федір Лапій вважає, що – ні, оскільки такий досвід вже був, але якщо викладають ті самі викладачі, з тими самими меседжами – то це переливання з пустого в порожнє.

Було б неправильно розбирати причини антивакцинаторства в Україні та пропустити такий банальний аспект як гроші.

Часто за антинауковими заявами криється вигода.

Це не тільки український чи пострадянський тренд, а світовий.

Як то кажуть, просто бізнес.

Просто бізнес.

Один з лідерів думок антивакцинаторів – харківський імунолог Андрій Волянський.

Він не каже напряму, що щепитись не варто, але його пости часто суперечать міжнародним рекомендаціям.

Він, зокрема, проти щеплення перехворілих на ковід.

А в його приватній клініці рекомендують перевіряти “напруженість імунітету” перед щепленням.

Свого часу він також виступав на одному з одеських телеканалів проти щеплення вакциною БЦЖ новонароджених у пологовому будинку.

Тоді його аргументи спростувала одеський пульмонолог та фтизіатр Оксана Молода, нагадавши, що за рекомендаціями ВООЗ, немовлята в країнах, де поширений туберкульоз, повинні отримати БЦЖ-вакцину якомога скоріше.

За українським календарем щеплення, це – третя-п’ята доба після народження.

“Волянський вважає, що перші пів року не варто щепити дітей вакциною БЦЖ, оскільки немає даних щодо стану клітинного імунітету дитини.

Він радить перевірити це в його клініці та лише потім отримати щеплення, – пояснює Оксана Молода.

– Проблема в тому, що шанси дитини захворіти та померти від туберкульозу, поки ми робимо аналізи на доволі рідкісні патології клітинного імунітету, – вкрай високі.

Коли в Україні через проблеми з тендерами півтора року не було БЦЖ, смертність дітей до року від туберкульозу серйозно збільшилась.

І Волянський це прекрасно знає”.

Андрій Волянський також відомий своїми скептичними заявами щодо вакцини Vaxzervia (Astra.

Zeneca) індійського виробництва.

Тепер ця вакцина, разом з китайською вакциною Corona.

Vac, схвалена низкою країн ЄС, не кажучи вже про ВООЗ.

"Коли в Україні через проблеми з тендерами півтора року не було БЦЖ, смертність дітей до року від туберкульозу серйозно збільшилась".

Позиція Волянського іноді здається парадоксальною.

З одного боку, у своїх коментарях він поводиться як типовий поціновувач конспірологічних теорій та називає пандемію “аферою століття”.

Але з іншого боку, за підтримки місцевої влади, в його клініці відбувається щеплення проти COVID-19 й одночасно пропонуються “додаткові обстеження на напруженість імунітету” за 100 грн та консультації лікаря за 400 грн.

Розгадка парадоксу, ймовірно, ось в цих "додаткових обстеженнях".

У пості Департаменту охорони здоров’я Харківської ОДА також йдеться про ці обстеження.

Проте жодних протоколів, які б радили масово щось перевіряти перед щепленням, просто не існує.

Такі дослідження не дозволяють спрогнозувати, як людина перенесе вакцинацію.

Але де-факто місцева влада у своїх соцмережах рекламує ці дослідження.

Можливо, це була "випадкова" помилка чи витівка когось зі співробітників пресслужби?.

Ми надіслали запит до Харківської ОДА із запитаннями, чи в курсі вони ідеї додаткових обстежень на напруженість імунітету та чи сприяли цим обстеженням?.

Відповідь надійшла із затримкою.

Після нагадування про запит та попередження поскаржитись омбудсмену з прав людини, нам нарешті відповіли.

У Харківській ОДА стверджують, що під час зустрічі з клінікою жодні додаткові обстеження не обговорювали.

“Дослідження стану здоров'я та напруженості імунітету не є обов'язковими та не передбачені чинним законодавством”, – йдеться у відповіді на запит.

Також зазначається, що оскільки вакцинальна кампанія на базі клініки фінансується з державного бюджету, то саме щеплення, так само як і медичний огляд, повинні бути безоплатними.

Ще одна лідерка думок – киянка Наталія Коломієць.

За освітою – дитяча хірургиня, але нині позиціонується як “лікарка”-гомеопат.

Вартість прийому, як зазначено на сайті "Центру класичної гомеопатії Наталії Коломієць", – 200 умовних одиниць.

Вона просуває ідеї антивакцинаторства.

Чи дійсно вона вірить у те, що говорить, можна лише здогадуватись.

Але те, що Коломієць підігрує своїй цільовій аудиторії, – очевидно.

Оскільки найбільш активно в плані популяризації антивакцинаторства Наталія Коломієць виступала задовго до пандемії, ми зв'язались з нею, щоб запитати, чи не змінилась її позиція.

Ні, не змінилась.

Наталія вважає, що пандемія перебільшена.

“Моя позиція не змінилась і я вважаю, що пандемії не існує.

Я не кажу, що коронавірусу немає.

Він є, коронавірусів багато, але він протікає скоріше як важка ГРВІ і лише невеликий відсоток людей важко його переносить”, – каже вона.

Людей з групи ризику вона також не вважає необхідним вакцинувати, оскільки впевнена в небезпеці вакцини та тому, що щеплення лише збільшить випадки захворюваності та смерті.

Проте, як показують офіційні дані країн, які одні з перших запровадили вакцинацію та вакцинували велику частину населення, смертність там значно знизилась.

Наприклад, в Ізраїлі.

Або у Великій Британії.

Серед прихильників гомеопатії та й взагалі так званої "альтернативної медицини" – багато антивакцинаторів.

“Мода на натуральність – це тренд, – констатує Андрій Сем’янків.

– І це прекрасно вкладається в парадигму антивакцинаторів.

Проте на Заході подібні ідеї рідко просувають представники офіційної медицини.

Частіше – адепти альтернативної медицини, які мають свою практику і свою аудиторію”.

Втім, лікарі, які зраджують науці заради вигоди, є й на Заході.

Свіжий приклад: у США призупинили ліцензію педіатру Тому Поласу через його антивакцинальні заяви та відмовляння батькам від щеплення фразами типу: “А як ви будете себе почувати, якщо в дитини буде аутизм?”.

Цікава деталь: цей лікар має мільйонний ютуб-канал, на якому зокрема рекламує БАДи.

Все буде добре.

Україна ніколи не була серед країн, які могли б похвалитись високим рівнем імунізації населення.

Наприклад, за повідомленням UNICEF, станом на серпень 2016 року лише 30% дітей отримали повний курс щеплення проти кору, 10% проти гепатиту В та 3% проти дифтерії правця та кашлюка.

Хоча загальна динаміка була позитивною: 2019 року, орієнтовно за рік до початку пандемії та через рік після серйозного спалаху кору, вже 93% дітей отримали курс щеплення проти кору.

Зміни на краще, як бачимо, були.

Але – повільні.

Остання пандемія відкрила скриньку Пандори та показала, наскільки глибокою залишається недовіра до вакцинації не лише серед пацієнтів, а насамперед – серед медиків.

Поступово ситуація змінюватиметься: все більше медиків володітимуть англійською мовою, у вишах більше уваги приділятимуть імунології, радянські традиції відійдуть у минуле.

Наразі в Україні діє сучасний наказ МОЗ №2070, де немає антинаукових застережень щодо вакцинації.

Але знов-таки, лишається ризик, що зміни на краще будуть повільні.

Занадто повільні.

І комусь це може коштувати життя.

Що робити? Рецепт від Сем’янківа: "Якщо щеплення стане питанням національної безпеки та заклики не вакцинуватись, особливо від людей певних посад та професій, будуть розцінюватись як серйозне правопорушення – частину проблеми доволі швидко буде вирішено”.