Марія М'якота: Коли бачимо усмішки наших синів, хочеться гори перевернути

Заставнівська волонтерська сотня об’єднала навколо себе добру половину району, парафіяльні громади кількох церков ПЦУ, підприємців, студентів, школярів. Небайдужі люди від щедрості душі робили свій внесок у загальну перемогу над підступним ворогом, давали відчути відважним захисникам на східних рубежах нашої держави, що вони не самі, у них є надійний тил. Доброчинці не шкодували сил, власного часу, заощаджень, щоб приготувати запашні домашні страви, смак яких на першій лінії оборони нагадує про дім, рідне село-місто, до яких не можна допустити загарбника. «Смачні конвої» з дому додають українським військовим стійкості й віри у те, що їх не здолає жодна сила.

З чого почався волонтерський рух у містечку Заставна? Звідки люди беруть сили, кошти, щоб регулярно готувати тонни домашньої їди за буковинськими рецептами і відправляти її невідомим українським захисникам прямо у передові окопи і бліндажі? Про це поцікавилися в голови Заставнівської волонтерської сотні, заступниці директора вищого ПТУ №24 Марії М’ЯКОТИ.

Парафіяни задали тон

– Війна на Сході вплинула на психологію багатьох наших людей. Одні матері всіма силами допомагали країні вистояти, деякі – влаштовували мітинги й пікети, аби їхніх синів не відправили служити. Що спонукало вас до волонтерства, пані Маріє?

– Пригадую, який незбагненний патріотичний заряд українцям дали російська агресія в Криму й події на сході країни. За якийсь тиждень-другий Україна стала блакитно-жовтою під колір нашого стягу – металеві конструкції мостів, електростовпи, паркани та чимало іншого стало двоколірним. Жоден захід не розпочинався без виконання Державного Гімну. Весь народ згуртувався на підтримку Збройних сил України – збирали кошти на одяг, взуття, білизну, засоби захисту… Війську потрібно було все, адже з чиєїсь вказівки його тривалий час роззброювали, скорочували, нищили… Чи можна було стояти осторонь? На початку листопада 2014 року до мене завітала подруга, депутатка обласної ради Світлана Масловська. Вона розповіла, що на зібранні жінок-депутаток виступала волонтерка із громадської організації «Буковина – українському війську», і розповіла, чого найбільше не вистачає нинішнім воякам у зоні проведення АТО. З’ясувалося, що ще вчорашнім цивільним чоловікам бракує домашньої їди. Прийшла до мене, бо добре знала, що я у вільні від роботи дні у місцевому профтехучилищі куховарила на весіллях, іменинах, хрестинах… Цей хист передався мені від бабусі. Я погодилася, хоча на той час навіть не уявляла, як це можна організувати, за які гроші. Звернулася за порадою до настоятеля нашої церкви отця Дмитра Костащука. Після служби священник оголосив парафіянам, що необхідно зібрати на передову продукти для військових. Крім того, громада виділила певну суму коштів. Так збирали першу передачу…

– Знаю, що відправляєте на передову не просто продукти харчування, а кожну страву готуєте відразу до вживання. Це ж не просто, пані Маріє?

– Ні, це не важко – справа звична. Тоді за справу взялися подруги і сусідки Марія Фрунчак, Світлана Масловська, Наталія Руда, Орися Попович, донька-школярка Валентина. Вирішили, що відправляти напівфабрикати не будемо, приготуємо самі страви по-місцевому у печах. Їда тоді буде по-домашньому смачною і довго зберігатиметься. Накрутили голубців, натушкували риби, спекли начинку… Готові страви передали чернівецьким волонтерам, які доправили їх нашим бійцям на передовій. За кілька днів після того нам надійшло чимало вдячних відгуків від військовослужбовців. Це нас, звичайно, заохотило. Тим більше, що про нашу ініціативу дізналося багато земляків. Люди звідусіль до мого дому звозили продукти. Це дозволило до грудня зробити три відправки. До третьої долучилися вже й чоловіки – зарізали двох свиней, що дозволило розширити асортимент. Напередодні новорічних свят ми відправили нашим кіборгам у Донецький аеропорт третю передачу. Отож українські військові зустрічали 2015-й з нашими стравами.

– Виникає природне запитання: за які кошти придбали і переробили таку кількість продуктів?

– Нам приходили пожертви від багатьох буковинців, допомагали церковні громади, підприємці, школи, суттєва допомога надходила з-за кордону від заробітчан і благодійників зі США, Італії, Іспанії, Греції, Німеччини, Австрії, Польщі, Франції, Молдови… Наша справа набула розголосу через ЗМІ, Інтернет, тому у багатьох виникло бажання долучитися. Адже працювали прості люди, готували передачі й самі відвозили на передові позиції смачний вантаж, віддавали воїнам просто у руки.

Так утворилася волонтерська сотня. Траплялося на моєму подвір’ї одночасно працювали до пів сотні людей. Серед них люди найрізноманітніших професій – кухарки, вчителі, пенсіонери, приватні підприємці, службовці, медики, службовці місцевих органів влади і Пенсійного фонду, завідувачка ветлабораторії, є безробітні, продавці, залізничники, депутати, журналісти тощо. Є люди, котрі були свого часу на Майдані, колишні воїни, які повернулися із зони АТО. Кожні руки пригодяться. Було так, що в один день відправляли по два вантажі на Схід. За одну ніч разом з подругами-помічницями «замащували» по 10-12 печей. Домовлялися з хазяйками, привозили до них горщики зі стравами. Траплялося, що останню піч «замащувала» о 6-й ранку, а першу вже треба було «розмащувати». Конвеєр. Іноді не спала добу. Бо нам привозили м’ясо, якому треба було дати раду. Найменше ми брали для забою двох свиней, найбільше – вісім. Звісно, це було непросто. Наприклад, перед Пасхою відправили одночасно 4 буси.

Рекорди не тільки у спорті

– Пані Маріє, більшість свого часу тепер присвячуєте волонтерству, чи вистачає часу для іншого?

– Про що ви говорите? Звісно, часу не вистачає. Найперше – весь вільний час іде на збір продуктів, складання меню, приготування страв. До речі, нас уже багато – не сотня, а дві-три. Тому і продуктів можемо переробити силу-силенну. Причому все без лишку, і готуємо з найсвіжішого м'яса. Скажімо, для АТО забили вже майже сотню свиней та бичків. На моєму господарстві обладнали 4 кухні, де все кипить, рухається, готується. На повітрі лише рибу коптимо та випікаємо домашній хліб. До речі, нашої фірмової, за власним рецептом, риби відправляємо, як і м'яса, сотні кілограмів, які можуть зберігатися кілька тижнів. І ще щодо вашого запитання. У мене поменшало часу через призначення мене заступником директора училища.

– Назвіть страви, які ви готуєте.

– Вони традиційні, буковинські. Це приготовані у печах голубці (вкладаємо в 3-літрові банки і герметично закупорюємо), начинка – запечена у тісті курка, налисники, шашлики, квасоля з ребрами, овочеве рагу з м'ясом, м'ясо з гречкою, копчена риба, домашня ковбаса, буженина, пастрома, паштет, кров'янка, ліверна ковбаса. Закручували котлети, заливали у банках жиром, рибні тюфтельки у томатному соку. Середній обсяг для відправки – кілька сотень трилітрових банок з різними стравами, десятки ящиків літрових банок болгарського перцю з м'ясом і рисом, сало у спеціальному маринаді, квашена капуста, чимало, окрім цього – домашній хліб, лаваші, калачі, завиванці, вафельні й бісквітні торти (теж сотнями), булочки, хрін з буряком.

– Мені нерідко доводиться читати і писати про волонтерів. Але таких ентузіастів, як ваша волонтерська сотня, ще варто пошукати в Україні. Ви просто якісь рекордсменки.

– Ми ні з ким не порівнювали свою працю. Але гордитися є чим. Одного року перед Пасхою ми відправили на передову аж 3500 писанок. По-друге, перед великими відправками у нас по 30 і більше жінок одночасно крутили голубці. Щоб хлопці не страждали без вітамінів – готували їм по три мішки тертого хріну. А скільки копченої ставкової риби відправляємо – не злічити. І все зготовлене нами ще гарячим наші помічники-водії Ігор Гостюк, Василь Назарко, Ярослав Мельник, Микола Остапович та інші везуть на Схід – під Мар’їнку, Авдіївку, інші населені пункти. Якось несподівано зламався наш транспортний засіб, який мав везти продукти на передову. Аби нічого із наготовленого не зіпсувалося, я зателефонувала до власниці транспортного підприємства «Багіра». Вона вислухала мене, зняла з маршруту один автобус, заправила його пальним і наші страви вчасно потрапили за призначенням. До речі, останню відправку зробили кілька днів тому – на Покрову. Волонтер Віталій Петрашак та водій Ігор Гостюк відвезли гостинці на передову. Долучилося до цього багато людей, бо то був День захисника України.

– Зізнайтеся, пані Маріє, ви відправляєте передачі у гарячі точки, де служать лише наші земляки, чи то не має значення?

– Перші рази намагалися шукати адреси, де служать наші краяни. На кожному пакунку писали свої реквізити, вітання до свят, патріотичні заклики, дитячі малюнки, обереги. До нас надходили і досі надходять відгуки – телефонні дзвінки з подяками, СМС-ки, відеозвернення і ми цьому дуже раді. Коли бачимо задоволені, усміхнені обличчя наших синів, хочеться гори перевернути. Іноді їхні прості слова вдячності розчулюють до плачу. Свідченням зворотного зв'язку є понад двісті координат у моєму мобільному. Зберігаю, бо ми собі пообіцяли, що коли все закінчиться, зберемо всіх цих хлопців, що пробували наших частунків, до нас у Заставну, і накриємо їм величезний стіл з найсмачніших наїдків. Останнім часом ми не готуємо спеціально для «буковинських» бригад, бо всі хлопці на війні – то наші чоловіки й сини. І стоять вони там до останнього не тільки за свій регіон, а за всю Україну загалом. Тому і ми не полишатимемо своєї справи допоки не встановиться мир у нашій державі.