Історію бережуть архітектурні споруди

Старий панський будинок пережив Туреччину, Австро-Угорщину, Румунію, радянську владу і у досить хорошому стані зберігся до наших днів. Він вважається одною з найстаріших будівель на Буковині. Хоча точної дати його зведення ніхто назвати не може. В одних архівних документах згадується ХІХ століття, в інших джерелах – кінець ХVІІ - початок ХVІІІ століття.

Старша сестра відомого митця Івана Миколайчука Фрозина Грицюк, яка проживає у Чорториї, розповідала, що коли 1960 року майстри знімали штукатурку із зовнішніх стін будинку, над дверима побачили прикріплену табличку із написом «1663 рік». Старожили села переказували, що тут проживали три пані: Люня, Люзя і Людвіга. В їхньому маєтку було багато павичів та голубів. Вони володіли лісом та земельними ділянками, на яких за наймом працювали місцеві мешканці. А ще на місці теперішньої підсобної будівлі був корпус, де лікували декількох психічно хворих, про яких пани й піклувалися. Відомо, що панський будинок передавався із покоління у покоління іншим власникам.

У статті Оксани Гучко, викладачки історії Чернівецького медичного коледжу БДМУ «Розвиток лікарняної служби на Буковині у міжвоєнний період 1918-1940 рр.», розповідається про обласну психіатричну лікарню. Зокрема тут йдеться: «Господарські проблеми лікарні частково вирішували за рахунок аграрної колонії, відкритої 1921 року у селі Чортория. Спершу вона була організована досить примітивно, проте давала можливість деяким хворим перебувати на свіжому повітрі і у межах можливого працювати. Вважалося, що робота на землі могла бути корисною для деяких хворих. Згодом цю колонію перепрофілювали на філію для хронічно хворих».

Медичний персонал надає допомогу пацієнтам лікарні (кінець 1950-х років)

У книзі «Сторінки історії психіатричної допомоги на Буковині 1902-2002 роки» (С. П. Сагалаєв, Г. П. Касько) йдеться: «Оскільки більшість хворих були селянами, то 1921 року створили філію лікарні у Чорториї для 30 спокійних працюючих хворих. Тут було створено умови для сільськогосподарської праці. Згідно з цими даними, 1921 рік можна вважати початком створення Чорторийської психлікарні, яку підпорядкували Чернівецькій обласній психіатричній лікарні.

Останнім господарем будинку був пан Рутковський. В архівних документах зазначено, що згідно з постановою Чернівецького облвиконкому (№455 від 28 квітня) «колишній маєток Рутковського у селі Чортория Вашковецького району закріпити за трудколонією Чернівецької психлікарні. На теперішній час архівні документи установи зберігаються з 1955 року, де документи до 1955 року – невідомо. В наказі №1 від 1 лютого 1956 р. по обласній психології зазначено, що хронічне жіноче відділення для неспокійних хворих реорганізується в обласну лікувально-трудову психіатричну колонію, а працівникам виплачувати за шкідливість 30% доплати. Того ж року у наказі №219 від 29 травня призначено працівників відповідальних за збереження документів медстатистики колонії та посилення нагляду за вимірювальними приладами.

Від 1985 по 1992 рік у медичному закладі був наркологічний диспансер, а при ньому – відділення для психічно хворих на 60 ліжок.

14 серпня 1992 року Чорторийську психіатричну лікарню було ліквідовано, а на її місці створено психоневрологічний будинок-інтернат, який працює донині й підпорядковується управлінню соціального захисту населення.

Свого часу керівниками лікувального закладу у Чорториї були: 1955 р. – Ф. Зимін, 1958 – Федір Гольденберг, 1964  – Микола П’ясецький, далі – Валерій Петрук, Василь Табаков, Михайло Пацалюк, Іван Данилюк, Олег Малярчук, Ольга Кондратій. Від 2018 року директором працює Вадим Костащук.

Багато працівників, які пропрацювали тут 20 і більше років – місцеві мещканці. І багато серед них – сімейні пари. Це – Георгій і Фрозина Григорчуки, Георгій і Фрозина Грицюки, Дмитро і Галина Пишнюки, Василь та Марія Николайчуки, Орест і Орися Іванюки тощо.

- У нас на харчоблоці була надзвичайно важка праця, – згадує колишня кухарка із 40-річним стажем Василина Плешко. – Доводилось велику піч палити дровами, щоб приготувати їду. А як підвели природний газ та встановили сучасне обладнання, стало працювати набагато легше.

Зараз у Чорторийському психоневрологічному будинку-інтернаті перебувають 118 осіб і не лише мешканці нашої області, а й з інших регіонів України. Всі пацієнти потребують сторонньої допомоги.

Лікарі, медсестри і технічні працівники, які в різні часи працювали у чорторийській лікарні

На території закладу є сад, земельні ділянки, на яких для власних потреб вирощують картоплю, зелень, овочі. Також утримують корів та свиней. Тому молоко і м’ясо подають до столу власного виробництва. Також випікають хліб, заготовляють фрукти, овочі та лікарські трави. Підопічні інтернату отримують 5-разове харчування. А щоб страви були смачними і корисними, працюють кухарки Івонна Мельничук, Анна Іванюк та Анжела Купчанко, кухонна працівниця Олена Яворенко, буфетниці Світлана Козьма та Іванна Сав’юк.

- Наш заклад забезпечено необхідними медикаментами, – каже старша медична сестра Феофіла Цюпало, яка працює тут понад 30 років. – Здоров’ям підопічних опікуються медичні сестри Марія Журавель, Марія Панчук, Дмитро Ізбінський, Людмила Спащук. Нелегкою є праця і молодших медсестер Зіновії Лукінюк, Марії Деркач, Марії Григорчук та інші. Усіх підопічних інтернату вакциновано проти Covidy-19.

- У нашому закладі працює центральне водопостачання, опалення, а на майбутнє планують збудувати новий житловий корпус зі зручностями для лежачих та з обмеженою рухливістю людей, – ділиться планами директор закладу Вадим Костащук.

Прогулюючись територією колишнього панського маєтку, відчувається атмосфера давніх часів. До сьогодні збереглися алея каштанів, яку заклали 1865 року, тюльпанове дерево, якому вже понад 200 років. А у дендропарку ростуть модрина європейська, берест та інші види рідкісних для нашого краю порід дерев.

Збереглася і старовинна дерев’яна церква (1794 р.), де колись молилися господарі маєтку та їхня обслуга. До речі,  коли згоріла сільська церква, вони дозволили місцевим мешканцям приходити сюди на Службу Божу. Зараз – це діючий храм Різдва Пресвятої Богородиці, який належить до ПЦУ.

Пани-господарі маєтку молилися у цій церкві, а згодом у склепі їх похоронили

Василь ПИШНЮК