Психіатр Святослав Фисун: Ми створюємо слабке й вразливе людство, пхаючи своїй дитині гаджет

Святослав Фисун віддав Полтавському обласному закладу з надання психіатричної допомоги 10 років. Починав у відділенні інтенсивної терапії. Шість років вже працює як дитячий психіатр.

Народився в Полтаві у родині лікаря. Батько Святослава – невролог, брат – стоматолог, дружина – педіатр.

У своїй практиці Святослав Фисун зустрічається з найскладнішими випадками, бо з легкими до психіатра в Україні йти не заведено.

«Люди звертаються за допомогою в дуже крайніх випадках із «запущеними» станами»

Пане Святославе, як батькам зрозуміти, що час звернутися до дитячого психіатра?

Всі батьки повинні придивлятися до своїх дітей. Чи грається дитина з кимось, чи ставить питання, чи пізнає світ навколо, чи говорить, чи запам’ятовує пісні, нові слова, нових людей, чи добре може тримати предмети в руці тощо. Пізніше, коли діти йдуть у навчальні заклади, потрібно дивитися на якість засвоєння навчального матеріалу та поведінкові розлади, за умов, що такі є. У підлітковому періоді обов’язково контролювати суспільну діяльність дитини, щоб вона не була асоціальною (крадіжки, насилля, порушення соціальних норм та правил). Якщо батьки бачать якісь порушення у розвитку своєї дитини чи якусь девіантну поведінку, то варто звернутися до фахівця за консультацією.

Чи є в Україні популярним звернення до дитячого психіатра? З якими проблемами приходять найчастіше?

Ні. На жаль, популярності професія дитячого психіатра не має. Якщо люди і звертаються за допомогою, то це в дуже крайніх випадках із «запущеними» станами. Інколи люди звертаються вчасно, що значно пришвидшує одужання дитини або гарантує своєчасну соціалізацію. Але в більшості випадків тягнуть до останнього, часто не гребуючи самолікуванням, «допомогою» різних народних цілителів чи псевдонауковців… Також колеги-педіатри не завжди розуміють, з чим мають справу та не направляють дітей до психіатра… Та й, чесно кажучи, не кожна мати чи батько хочуть почути, що дитині потрібен психіатр. Хіба ж їхня дитина може бути психічно хворою?

Найчастіше звертаються із затримками розвитку дитини та аутичними проявами поведінки.

Як розрізнити погане виховання чи захисні реакції від реальних симптомів захворювання у дітей?

Відповідь у питанні. Якщо батьки недбало виховують дитину – це помітно неозброєним оком, так звана педагогічна запущеність. Якщо дитина дає захисні реакції – то повинні бути чинники, які їх викликають. Як відсмикування руки від полум’я. Часто недбале виховання та жорстоке поводження з дитиною призводять до недотримання дитиною соціальних норм і рамок… Все інше – спостереження за дитиною та виховання.

Чи часто до вас звертаються безпідставно, бо в батьків є якісь «пунктики»?

Зовсім нечасто, але і таке трапляється. Найчастіше – поєднання реальної проблеми з пунктиками батьків.

Чи можна спостерігати якісь перегини у вихованні дітей батьками, які негативно впливають на психіку?

Звичайно. Інколи своїм прагненням зробити ідеальну дитину батьки її «тихо вбивають». Діти будуть дітьми завжди. Вони будуть бешкетувати, щось псувати, битися та миритися, адже вони діти та пізнають наш світ. Не потрібно сварити дитину за пустощі чи за надмірну цікавість, краще пустувати разом і допомагати пізнавати світ! Також інколи батьки намагаються реалізувати себе у своїх дітях. Те, що колись хотіли досягнути, але так і не змогли через брак коштів, часу чи просто страх перед незвіданим. Цим самим вони роблять тільки гірше для своєї дитини, адже діти – це інші люди, хоч і дуже схожі на батьків, які мають якісь свої бажання та вподобання.

«Коли дитина різко змінюється в поведінці – слід звернутися до фахівця»

Що може спричинити психічний розлад у дитини?

Найчастіше дуже сильні потрясіння чи стресові стани для організму (гормональні сплески при дорослішанні, смерть рідних чи близьких, перенесення важких форм інфекційних захворювань, реакція на вакцину). Як правило, захворювання психіатричного спектра генетично детерміновані та просто чекають необхідного тригеру, щоб проявитися. Твердження, що дитина стала аутистом після вакцини чи походу до стоматолога, хибне. Просто хвороба, яка була в дитини, проявилася після психотравмувального фактора.

Чи всі діти з порушеннями психічного здоров’я потребують медикаментозного лікування?

Так, всі. Медикаменти – одна з основних складових комплексної терапії. Інколи без них ніяк не обійтися, інколи достатньо мінімальних доз.

Чи буває дитяча депресія? Які її ознаки?

Так, буває. Так само, як і в дорослих. Але як і будь-яку патологію, депресію слід диференціювати від інших більш грізних захворювань. На кшталт шизофренії чи біполярного розладу. Ознаками депресії є постійний пригнічений стан, відсутність бажання в дитини виконувати повсякденні дії (похід до школи, заняття в гуртках, спілкування з однолітками чи родичами). Якщо такі ознаки з’явилися, то варто звернутися до фахівця.

Загадковою та овіяною міфами є така хвороба як шизофренія. Чи зустрічається вона в дітей? Як проявляється? Та чи можна її вилікувати?

Так, зустрічається і нерідко. Це багатогранна хвороба, котра має безліч ликів. Вона може містити й депресивні прояви, і апато-абулічний синдром, і аутизацію дитини, і галюцінації, і маячню, і ще багато-багато іншого. Головне для батьків – це запам’ятати: коли дитина різко змінюється в поведінці (закривається в собі, менше спілкується з однолітками або взагалі перестає підтримувати з ними контакти, різко змінює зовнішність, висловлює якісь абстрактні, незрозумілі думки, стає тривожною, знервованою без причини), варто звернутися до фахівця. Шанси вилікувати дитину збільшуються, якщо вчасно звернутися до лікаря та коли пізній початок хвороби. Чим раніше проявляється шизофренія – тим гірший прогноз.

«Мовленнєвий розвиток затримується через те, що до дітей не говорять»

Наскільки в останні 10 років зросла кількість випадків затримки мовленнєвого розвитку у дітей? Чому, на вашу думку, у нашій країні їх лікують ноотропними препаратами («Ноотропіл», наприклад), хоча немає доказових даних їхньої ефективності у цьому випадку, і на Заході вони не застосовуються?

Особисто я не провадив статистичних досліджень, але з упевненістю можу сказати, що психічних захворювань менше не стало. Мовленнєвий розвиток затримується через те, що до дітей не говорять дорослі. Вони сюсюкають, перекручують слова, спрощують і не пояснюють дітям принцип і призначення певних пристроїв. Особисто я не раз чув від батьків фразу: «ти ще мале, не поймеш». Звісно, дитина не зрозуміє, тому їй треба пояснити, а не виховувати з малечку відчуття неповноцінності та меншовартості. Чому дитина не зрозуміє? Бо ви не хочете пояснити? Чи тому, що не здатна? Говоріть із дітьми – і вони говоритимуть з вами!

З приводу ноотропів. Я вважаю їх дієвими та необхідними для дітей. Я практик і бачу користь від ноотропів для дітей із затримками розвитку та мовленнєвими розладами щодня. Також за час моєї практики бачив результат від лікування ноотропами в комбінації з нейролептиками не в однієї сотні дітей. Звичайно, що робота із логопедом і корекційним педагогом необхідна, але не за умов відсутності мови. Корекція – виправлення неправильного, а не відтворення неіснуючого. Тільки комбінована терапія, медикаментозна та корекційна, матиме хороший результат.

Чи може вирости в розумово відсталих батьків повноцінна дитина?

Може, але відсоток народження інтелектуально повноцінної дитини у таких батьків, належне виховання такої дитини, розвиток та навчання дуже малий.

Сьогодні Україна взяла курс на інклюзію всіх груп населення, й людей з інвалідністю у тому числі. Чи при всіх психічних хворобах необхідна соціалізація?

На жаль, соціалізувати всіх людей із психічними захворюваннями неможливо. Наприклад, люди із розумовою відсталістю важкого та глибокого ступенів у силу своїх інтелектуальних недостатностей не здатні співіснувати в соціумі з іншими людьми. Через нерозуміння встановлених норм та правил поведінки. Також є різні порушення свідомості внаслідок психічних захворювань, котрі унеможливлюють соціалізацію таких індивідів.

Зараз в інтернеті величезна кількість публікацій про розлади аутичного спектра, розлади дефіциту уваги з гіперактивністю, тривожність тощо. Цих розладів зараз дійсно стало набагато більше чи просто раніше їх не діагностували?

Так, публікацій дійсно багато. Набагато більше, ніж випадків даних захворювань. Це більше схоже на хвилю популярності артиста. Багато батьків, розуміючи, що у дитини проблеми, все віддадуть, щоб дитині допомогти, і чхати хотіли на думку інших. Але є батьки, котрі дуже переймаються власним статусом чи думкою інших, тому шукають «зручні» діагнози та хвороби для дітей. Це моя об’єктивна думка як фахівця, бо мені є що і з чим порівнювати.

Відомі випадки, коли вчителі молодших класів відмовляються брати у свій клас дітей з розладами аутичного спектра. Це – лінь учителів чи існують інші причини?

Не думаю, що це лінь вчителів, гріх таке казати. Для заняття з дітьми, які мають прояви аутизму чи страждають на аутизм, існують спеціалізовані класи чи навіть навчальні заклади. Якщо батьки такої дитини не мають змоги віддати її до такого закладу з певних причин, то можлива інтеграція малюка в звичайний клас на інклюзивній формі навчання із залученням індивідуального асистента-вихователя, який буде допомагати дитині навчатися та соціалізуватися. Це можливо тільки тоді, коли навчальний заклад має таку можливість. Коли ж асистентів немає, то вчитель не може брати на себе відповідальність за таку дитину, а також приділяти їй більшу частину уроку, поки інші 20 чи 30 дітей сидять і чекають.

Чи існують науково доведені причини появи аутизму (часті УЗД під час вагітності, зловживання алкоголем батьків, спадковість тощо)?

Так, звісно. З приводу УЗД – це не доведено, а зловживання алкоголем, наркотичними речовинами, тютюнопаління та спадковість – це всім і без того відомі фактори.

«Батьки сподіваються на інших у вихованні власної дитини…»

Психологи стверджують, що через вплив гаджетів сучасні діти не можуть нормально орієнтуватися у просторі. Чи помічали ви це?

Через величезну кількість інформації, яка наповнює сучасний світ, діти стають безпорадними та несамостійними. Коли ви разом проводили час зі своїми дітьми, просто граючи в настільні ігри, чи на риболовлі, чи просто гуляючи в лісі й розповідаючи про рослини та тварин? Діти не вміють нудьгувати та погано витримують нудьгу. Вони не думають самі, як їм зайняти себе, не проявляють творчості, винахідливості, не вигадують і не фантазують, якщо є просте розв’язання цього питання – вони отримують готові розваги з моніторів… Вимкніть інтернет на годину – людство отримає інфаркт… Вимкніть на добу – помре… Але ми самі створюємо таке слабке й вразливе людство, пхаючи своїй дитині гаджет.

Як довготривале дистанційне навчання позначається на психічному здоров’ї дітей?

Так само як і його відсутність. Діти що на дистанційці, що під час очного навчання живуть у світі інформації. У світі перенасичення інформацією. Тому дистанційне навчання не надто впливає на дітей. Впливає те, що батьки сподіваються на інших у вихованні власної дитини. На вчителів, лікарів, педагогів, логопедів, Христа Спасителя, але не на себе. І ось це найбільша проблема.

Як розлучення батьків може вплинути на психічний розвиток дитини? І при яких моментах варто негайно йти до дитячого психіатра?

Так само, як і будь-які інші психотравмувальні фактори. Можна обговорити ситуацію, що склалася з дитячим психологом, аби не дати їй вплинути негативно на дитину. До лікаря варто звертатися тоді, коли ви бачите в дитині зміни. І ці зміни вас непокоять.

«Ставка молодого спеціаліста 6200 гривень»

Які проблеми сьогодні є в галузі дитячої психіатрії?

Основна проблема – не сприйняття людьми необхідності психіатричних профоглядів та консультацій психіатра, як стоматолога чи кардіолога. Проблема в самому страху людей перед незвіданим та їм незрозумілим.

Які кроки, на вашу думку варто зробити державі для покращення ситуації в дитячій психіатрії?

Кроки… кроки не допоможуть. Потрібні велетенські стрибки! На мій погляд, зараз психіатрія занепадає внаслідок проведених реформ. Лікарні не фінансуються, ліків не вистачає катастрофічно! Про заохочення молодих спеціалістів до роботи грошовими винагородами годі й казати. Більшість людей, які працюють в даній сфері, – ентузіасти та альтруїсти, або не мають куди піти. Тому державотворцям потрібно звернути на це увагу. Інакше психіатрії скоро просто не стане. А психічні проблеми населення залишаться. І люди з ними залишаться сам на сам. На мою думку, слід запровадити обов’язкові огляди дитячого психіатра при профоглядах дітей перед початком навчального року. І щороку їх проводити, як огляди в стоматолога чи онкоогляди в жінок. Інколи час, який втрачено, назад не повернути, так само і психічне здоров’я.

Якщо не секрет, яка зарплата в молодого лікаря-психіатра?

Смішна й нікчемна. Більшість людей не вірять, що такі суми зараз хтось може отримувати. Ставка молодого спеціаліста 6200 грн, без урахування зборів та оподаткування. А в сучасних умовах фінансування НСЗУ і смішніша… Зараз головні лікарі на свій розсуд використовують бюджет лікарні та вирішують, хто, на їхню думку, заслуговує на вищу та кращу зарплатню, а хто на мінімальну. І якості лікаря як спеціаліста мають в цьому далеко не вирішальну роль.

Олена Рудь, для «Главкома»