Covid-19 у регіонах: у реанімаціях ліжка звільняються тільки тоді, коли хтось помирає

Недобре щось у данському королівстві.

Цю фразу часто вживають, коли наявні ознаки неблагополуччя, але про них вважають за краще мовчати.

Йдеться про медицину.

Всі знають, що у ній багато чого недоброго, однак вголос про це практично не згадують.

Анестезіолог з Роздільнянської ЦРЛ Іван Черненко вирішив, що потрібно вже починати говорити, і розповів блогеру Катерині Булавіновій про те, чому пацієнти потрапляють до них у важкому стані, і як їх витягують у реанімації, якої немає.

Зараз все починається з сімейного лікаря, до якого звертається хворий.

І часто саме тут розробляється дорожня карта пацієнта до реанімації.

— Чесно, я не розумію, чому сімейні лікарі відразу призначають антибіотики і КТ, але не направляють на ПЛР-тест, — зауважив Іван Черненко.

— Коли людей привозять до нас вже на швидкій, ми змушені витрачати на них експрес-тести, яких не так вже й багато, щоб визначити, відправляти хворого до інфекційного відділення або соматичного.

І дійсно, якщо у пацієнта підозра на інфаркт, а разом з тим — ще й пневмонія, то перед лікарями постає саме таке запитання.

— Зараз почали менше направляти на КТ, а минулого року до нас часто приїжджали з результатами обстеження, зробленими не в той час, коли потрібно, тобто неінформативними, — повідомив анестезіолог.

Вражає лікаря і той факт, що на початковому етапі хвороби йде масована медикаментозна атака при підозрі на коронавірус.

І нічого не змінюється у призначеннях, коли сатурація уже нижча за 95.

Що є причиною такого становища в первинці? Анестезіолог у знаннях колег не сумнівається, а ось небажання брати на себе відповідальність очевидне.

15 призначень є, тож ніхто не звинуватить у бездіяльності.

— Ще один момент, який вразив – закупівля для сімейників кисневих концентраторів, — поділився враженнями анестезіолог.

– Зателефонували з облохорони здоров’я – отримуйте концентратори.

Начебто, потрібна справа.

Але концентратори виявилися 25-літровими.

Такі годяться для лікарень, для будинку вони занадто громіздкі та не потрібні такого обсягу.

За словами лікаря, навіть 10 літрів — це багато.

Замість двох великих концентраторів можна було купити для первинки кілька маленьких.

На думку Івана Черненка, так було б доцільніше розпорядитися коштами, та й більше пацієнтів були б охоплені кисневим лікуванням.

На запитання, які справи з киснем, Іван Черненко відповів, що киснева станція лікарні, яка працювала останнім часом на межі, таки вийшла з ладу.

Чекають фахівця, щоб полагодити її.

Але лікарня має інші джерела кисню: концентратори, кисневі циліндри і балони.

До речі, про останні — їх привозять машинами швидкої допомоги, укладаючи один на одного гіркою, що є порушенням усіх можливих правил безпеки.

І медперсонал щоразу молиться за водія, щоб доїхав живим.

— Не можна сказати, що кисню не вистачає.

Але іноді доводиться економити, — зізнався Іван Черненко.

Як економлять кисень у реанімації?.

— Коли ми бачимо, що за 12 годин пішов добовий запас кисню, ми розуміємо – потрібно економити.

Беремо пульсоксиметр, йдемо до пацієнтів і дивимося: сатурація 93 – мінус два літри, 95 – мінус три літри.

Але нижче 90 не опускаємо, — наголошує анестезіолог.

Лікарі навчилися раціонально використовувати кисень, придумуючи різні методи підключень концентраторів і рукотворні пристосування.

Кращим фахівцем з підключення CPAP у Роздільнянській лікарні став уролог.

У колективі навчилися замінювати одне одного.

Лікарі, зважаючи, що медсестри падають з ніг, самі бігають за трубками і ставлять крапельниці.

Причому базова зарплата ані тих, ані інших не змінилася.

Без ковідних 300% вона становить в середньому 6-7 тис.

грн у лікаря, і на 200-300 грн менше — у медсестри.

— Але у цю хвилю ми ще не отримували Covid-надбавки, тому що не підписаний договір з НСЗУ.

Так, людей лікуємо, а договір не підписаний, тому що не виконано умову по кадрах, — розповів Іван Черненко.

І це при тому, що в інфекційному відділенні, де зараз лежать 25 важких хворих, не передбачена реанімація.

У боксах немає місця для обладнання.

Немає і приміщення, де можна було б розгорнути його.

— Зараз налагодилася інформація при доставці важких пацієнтів.

Якщо у нас немає місця, то ми знаємо, де воно може бути.

Якщо ж і там немає, ми, звичайно, приймемо, але в реанімаціях місця звільняються найчастіше, коли хтось помирає, — зізнався лікар.

Медичний персонал у нинішній час — на межі емоційного вигорання і фізичного виснаження.

Психолога в лікарні немає.

Ні для пацієнтів, ні для персоналу.

Екстреної допомоги також часто потребують рідні померлих пацієнтів.

Але всю тяжкість горя рідних приймають на себе лікарі, які повідомляють про смерть.

Так, не позаздриш тим, хто на передньому краї порятунку невакцинованих пацієнтів.

— У цю хвилю у нас було лише два пацієнти, які пройшли вакцинацію.

Один мав багато серйозних супутніх захворювань, але ми його витягли.

Другий лікувався у соматичному відділенні, — пригадав анестезіолог.

Багато хто, пройшовши через реанімацію і серце доктора Черненка, переосмислюють не тільки своє ставлення до вакцинації, а й до життя.