«Антипропагандистський» глосарій РНБО: краще щось, ніж нічого

Хто з нас, купуючи ліки, ретельно читає інструкцію? Чи, скажімо, правила безпеки при використанні мікрохвильової пічки? До умов використання руки доходять тоді, коли щось уже пішло не так.

Чи слід розуміти, згідно з цим порівнянням, що поява «антипропагандистського» словника від РНБО на восьмому році війни означає, що з термінологією в нас справді негаразд?

«З метою деструктивного інформаційного впливу, маніпуляцій суспільною думкою російські спецслужби інфільтрують в український і світовий інформаційний простір назви, терміни та словосполучення, за допомогою яких намагаються легітимізувати псевдодержавні утворення на Сході України, спробу анексії Криму, просувати російські пропагандистські стратегії», — йдеться у передмові до глосарія ніби в підтвердження попередньої думки.

Навіть попри кострубате формулювання складно не погодитися з цією тезою з передмови глосарія. Але мені як медійнику так само складно погодитися з тим, що ця проблема має розв’язуватися не за допомогою журналістських стандартів, етики, мовних знань і рекомендацій міжнародників, а спеціальним документом від органу влади. Інакше кажучи, якщо умовна редакція пише «ДНР-ЛНР» на позначення окупованих частин Донеччини та Луганщини, то що змінить рекомендація від РНБО?

Тому я спершу скептично поставився до ідеї врегулювати нерегульоване. Якщо з 2014 року медіа, органи влади, політики, лідери думок не випрацювали єдиного лексичного набору для термінів, пов’язаних із війною, то що може змінити документ від державного органу? І це  найбільша вада цього «словника», адже складно уявити керівника редакції, який погодиться з усім, що йому «спустять» згори. Фактично цей документ спрацює лише у випадку з державними органами, дипломатами, які й без того дотримувалися цих приблизних поки що правил — а політики, редакції та решта публічних персон говоритимуть так, як диктує їм кон’юнктура та звичка.

І в цьому друга вада «словника» — він не адресований нікому конкретно та має рекомендаційний характер.

«Глосарій містить перелік назв, термінів та словосполучень, які рекомендовано для використання органами державної влади та місцевого самоврядування, дипломатичними представництвами України, засобами масової інформації, організаціями громадського сектору у зв’язку з тимчасовою окупацією Російською Федерацією Автономної Республіки Крим, міста Севастополя та окремих районів Донецької і Луганської областей», — це знову з передмови.

Проблема в тому, що для дипломатичних представництв різниця між анексією та окупацією може бути вагомою, а для ЗМІ вона розмита. А ще: чи усвідомлювали автори документа, що термінологія для ЗМІ має кардинально відрізнятися від мови офіційних документів? Деякі терміни із глосарія подовжують звичні формулювання, що цілковито не підходить, наприклад, для титрів на телебаченні.

Приміром, автори пропонують замінювати кліше «1-й та 2-й армійські корпуси ДНР/ЛНР» на формулювання «російські регулярні з’єднання і підрозділи, підпорядковані Міністерству оборони РФ та іншим силовим відомствам». Це вдвічі довше! Очевидно, що медійникам потрібно вишукати інші подібні варіанти або скорочувати наведений, бо жоден редактор це не пропустить із міркувань лаконічності.

Так само впадає в око «радикальна» пропозиція замінювати вислів «анексія Криму та міста Севастополя» на формулювання «тимчасова окупація Автономної Республіки Крим та міста Севастополя», «збройна агресія Росії проти України в Криму» або «спроба анексії Автономної Республіки Крим та міста Севастополя».

Ось тут хотілося б пояснень, яких бракує цьому глосарію. Приміром, щодо звороту «спроба анексії» є пояснення від редактора «Європейської правди» Сергія Сидоренка. Вони зводяться до слушного запитання: якщо це спроба, отже, вона не завершена? Крім того, виходячи з тексту Сергія Сидоренка, більшість міжнародних партнерів України використовують інший термін — illegal annexation, тобто «протиправна анексія».

Що ж до «тимчасової окупації», то Українська дипломатична енциклопедія наводить таке значення цього слова: «Окупація воєнна — тимчасове зайняття збройними силами воюючої сторони у збройному конфлікті міжнародного характеру території супротивника в період ведення воєнних дій». Тобто окупація за визначенням — тимчасова, і тому зайве, на мій погляд, наголошувати на тимчасовості ще раз.

Крім того, попри відмінність між поняттями «анексія» та «окупація», теж не є помилкою щодо Криму використовувати обидва слова. «Анексія» — це не кліше, не російський фейк, а цілком легальний термін, який використовується і в міжнародних документах, і в українському законодавстві.

Інша річ, що окупація (військова операція, загарбання) не завжди тягне за собою анексію (оволодіння, в тому числі й за допомогою юридичних дій, псевдореферендумів, вчинених із примусом і в присутності збройних сил). Анексія — це не визнання Криму російським!

І якщо упорядники глосарія все ж пропонують іншу думку — слід було її обґрунтувати. Але цей глосарій — це всього лише вісім сторінок тексту, поділеного на п’ять розділів із табличками у стилі «неправильно-правильно».

І тому тут проявляється ще одна вада цього словника: відсутність авторів та будь-яких пояснень до таблиці. У передмові вказано, що його підготували «Апарат РНБО України та Центр протидії дезінформації у співпраці з Національною академією наук України, Офісом Президента України, Представництвом Президента України в Автономній Республіці Крим, Міністерством оборони України, Міністерством закордонних справ України, Міністерством культури та інформаційної політики України, Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України, Міністерством внутрішніх справ України, Офісом Генерального прокурора, Службою безпеки України, Службою зовнішньої розвідки України, Головним управлінням розвідки Міністерства оборони України та Державною прикордонною службою України». Але конкретно хто й чому рекомендує говорити й писати саме так, невідомо.

І ось лише тут я хочу перейти до компліментів на адресу упорядників глосарію. Адже я прочитав два тексти й використав три словники, щоб точно зрозуміти різницю між анексією та окупацією. Це забрало час. Безумовно, робота медійників, редакторів, журналістів була би значно простішою, якби такі посилання щодо термінів були доступними в одному документі в лаконічній формі. Автори глосарію спробували це зробити, щоправда, цього разу обійшлися без пояснень. Сподіваюся, що вони не забаряться з цим у розширеній формі цього документа.

Другий комплімент розробникам глосарія — за великий розділ про окуповані території. Тому що справді: ми ж не називали «Ісламським халіфатом» території Іраку та Сирії тільки тому, що так його звали терористичні угруповання ІДІЛ? Так само і з термінами «ДНР» чи «ЛНР» — для нас це окуповані частини Донецької та Луганської областей, а їхні установи — не «міністерства ДНР», а відомства окупаційної адміністрації. Чергова артикуляція цих позицій — справді вагомий внесок у протидії вербальній легалізації окупації.

Решта розділів стосується не лише сьогодення, а й історії з географією. І за це теж варто похвалити документ, але зазначити, що ці розділи теж могли бути повнішими. Приміром, термін «Велика вітчизняна війна» пропонується заміняти на «Друга світова війна» або конкретніше «радянсько-німецька війна». Але при цьому немає рекомендації заміняти «визволення України від нацистів» на «вигнання нацистів з України», що було б актуальним якраз до 28 жовтня.

Розділ щодо іноземних територій теж викликає цікавість і змушує замислитися. Якщо заміна «Прибалтики» на «Балтію» та «Білорусії» на «Білорусь» уже не викликає зауважень, то пропоновані замінники для кліше, пов’язаних із Придністров’ям та окупованими грузинськими територіями, — це актуально для ЗМІ та публічних людей.

Загалом мій скепсис щодо цього документа хоч і не змінився захватом, але принаймні переріс у чітке розуміння, що консенсус щодо термінології вкрай потрібен — і не лише для протидії інформаційним впливам, а й для поліпшення наших знань і мови. Тому вдосконалювати наявний глосарій є куди: додавати нові терміни й висловлювання, яких бракує, пояснювати незрозуміле, залучати мовознавців, міжнародників до обговорення й випрацювання рішень, які базуватимуться на згоді, а не будуть спущені «згори».