Тема вакцинації в українських медіа: медаль, що має лише одну сторону?

«Чи мають, на вашу думку, медіа давати слово людям, які критикують карантинні обмеження, виступають за їх пом’якшення чи скасування, а також вважають, що вакцинація від коронавірусу має бути суто добровільною? Чи слід висвітлювати акції протесту, спрямовані проти карантину та обов’язкової вакцинації?»

Ці питання, які для незалежних демократичних медіа мали би бути риторичними, сьогодні стають дедалі більш дискусійними. Редакції медіа мусять шукати відповіді на ці запитання й визначати рівень самоцензури з огляду на епідемію. Є вакцина, яка може зберегти життя й бути чинником, який спинить пандемію. Водночас у суспільстві є сильне упередження щодо вакцинації, яке сформувалось за останній десяток років на тлі повідомлень у новинах, розмов і чуток про неякісні вакцини, їхнє неправильне зберігання, загибель людей унаслідок вакцинації тощо. Дещо з цього правда, дещо — перебільшення, дещо — фейк. Згідно зі свіжим дослідженням компанії «Рейтинг», 43% українців не готові вакцинуватись від коронавірусної хвороби.

Держава прагне розв’язати проблему якнайшвидше і створює умови, за яких людина муситиме вакцинуватись, аби жити повноцінним життям. Для цього запроваджуються обмеження на поїздки у транспорті та відвідування громадських місць, обов’язкова вакцинація для певних професій і категорій громадян.

Звісно, вакцинація має захистити людей від тяжкого перебігу хвороби та смерті, а також знижує шанси заразитись для вакцинованих. Але обмежувальні заходи, які днями посилились, провокують появу нового стереотипу: невакцинований означає небезпечний. Він несе загрозу суспільству, створює проблему лікарям (доходить навіть до заяв медиків, що невакцинованих не треба лікувати, хоч це й суперечить професійній етиці), його не варто брати на роботу (роботодавці вже вимагають сертифікат про вакцинацію від претендентів), не варто впускати у транспорт тощо. Тож вакцинація, яка за законом є добровільною, поступово набуває ознак примусовості: ти не можеш залишатися повноцінним членом суспільства, якщо не вакцинуєшся.

Медіа стають каталізаторами цього процесу, застосовуючи самоцензуру при висвітленні дискусій про вакцинацію. В результаті аудиторія не отримує пояснень, відповідей на свої запитання, не може розібратись у ситуації, врахувавши різні точки зору.

Під різними точками зору я не маю на увазі, що варто заради хайпу — як це, до речі, роблять деякі токшоу на великих каналах, — кликати в ефір людей, які пропагують теорії змов, озвучують фейки та маніпуляції, агресивно закликають порушувати карантинні обмеження тощо. Однак, окрім цих крайнощів, є виважені заперечення проти примусової — наголошую, примусової, — вакцинації, під час якої людям відмовляють у праві самим приймати рішення, які стосуються їхнього здоров’я.

Є люди, що належать до груп ризику та мають серйозні протипоказання. Чи слід їм вакцинуватись, мали б казати їхні сімейні лікарі, спираючись на аналізи та обстеження. Однак медіа не розповідають, кому не слід вакцинуватись, не рекомендують, перш ніж робити щеплення, проконсультуватись із лікарем — вони повторюють, що вакцинуватись слід усім і негайно. І ці люди (нехай їх небагато, але вони є) ризикуватимуть своїм здоров’ям заради того, щоб їх пускали в трамвай або не припиняли платити зарплатню на роботі.

Викликають занепокоєння й фейки та маніпуляції, пов’язані з коронавірусом. Частину з них медіа спростовують, відфільтровують, викривають. Але спростуванням неправдивої інформації, яка теоретично грає на користь вакцинації, вони себе не обтяжують — і це дає ще один аргумент людям, які атакують саму ідею щеплень і роздмухують теорію змов. Бракує й пояснень офіційної статистики — чого варта лишень нещодавня історія з 119 померлими після вакцинації, про яких згадав Міністр охорони здоров’я Віктор Ляшко. Згодом виявилось, що так в звані несприятливі події після вакцинації включають смерті з будь-яких причин, навіть унаслідок ДТП. 

Тепер уже не тільки озвучення альтернативних точок зору в ефірі, а й люди, які є їх носіями, відсікаються редакційною політикою деяких медіа. Свіжий приклад: канал новин «24»призупинив співпрацю з телеведучим Дмитром Гнапом, пославшись на «розбіжності у ставленні до вакцинації». «Серед багатьох політик у компанії є редакційна політика, і в частині ставлення до вакцинації і карантинних та інших обмежень також. Тут в кількох моментах наші ставлення до питання розійшлися, тому ми вирішили призупинити проєкти за участі Дмитра, аби його позиція не екстраполювалася на позицію 24-го щодо таких обмежень», — пояснив керівник каналу Роман Андрейко. Що ж за ставлення Дмитра Гнапа до вакцинації, яке робить співпрацю з ним неприйнятним? «У нас справді є розбіжності щодо вакцинації. Я вважаю, що ця процедура повинна бути суто добровільною, бо лише сама людина може розпоряджатися своїм тілом», — відповів Дмитро Гнап. Нагадаю, вакцинація є добровільною не лише на думку Дмитра Гнапа, а й на думку українського законодавства.

Медіа бояться здатись «антивакцинаторами» (а це в цю категорію тепер включають навіть тих, хто просто не вакцинується чи піддає сумніву правильність організації вакцинаційної кампанії в Україні), навіть коли просто подають більше інформації чи зважених думок на цю тему. Один маленький приклад: ефір на цілком логічну тему «Чи потрібно обмежувати невакцинованих українців?» у програмі Суспільного «Полюси» викликав хвилю обурення і звинувачень у соціальних мережах.

Медіа не хочуть бути об’єктами масової агресії та ненависті, бояться розчарувати свою аудиторію, а незабаром можуть почати боятися санкцій від регуляторних органів — нещодавно Національна рада з питань телебачення і радіомовлення заявила, щопосилить моніторинг щодо фейків про Сovid-19 та вакцинацію. «Детектор медіа» вже півтора рокувідстежує та спростовує фейки про вакцинацію. Втім за теперішніх обставин «фейком» може бути визнана звичайна незгода з діями влади. Незабаром Нацрада опублікує рекомендації щодо висвітлення ситуації з епідемією коронавірусної хвороби, і якщо мовники порушуватимуть правила, то отримають санкції. Як Нацрада визначатиме, чи карати за те чи інше оціночне судження? Звідки у Нацради такі повноваження, й чи згодні медіа на таке посилення регулювання? Поки що ці питання риторичні.

Завершити я хотіла бцитатою з тренінгу медіаексперта Ігоря Куляса зі стандартів інформаційної журналістики: «Місія — донести суспільно важливу інформацію до аудиторії. Ми не можемо рекламувати такі речі, як нездоровий спосіб життя, антисоціальна поведінка. Але це не означає, що ми про них не розповідаємо. Ми розповідаємо про них збалансовано, показуючи обидві сторони медалі».

«Детектор медіа» готовий опублікувати інші погляди на цю проблему та запрошує всіх охочих до дискусії. Незабаром ми також опублікуємо експертне опитування на тему висвітлення різних точок зору на вакцинацію від коронавірусу.