Бої за гору Магера

Дане дослідження описує бойові дії часів Першої світової війни на Східному фронті (Східна Галичина) у середині жовтня 1914 року.

Позаду вже були невдалі для австро-угорської армії бої на Гнилій Липі, втрата практично без бою столиці коронного краю Галичини - Львова, поразка у Городоцькій битві.

Російська армія, хоч із втратами, але таки невпинно просувалась далі на схід територією Галичини і підступила до річки Сян та гірських перевалів Карпат.

На шляху росіян постала добре укріплена фортеця Перемишль і вони одразу спробували її захопити.

Це була перша, належно не підготована спроба штурму фортів зовнішнього кільця, яка закономірно, завершилась невдачею.

У цій ситуації командування австро-угорської арміїі влучило момент, спробувало перехопити ініціативу та у середині жовтня перейшло у контрнаступ силами 2-ї, 3-ї та 4-ї армій.

Таким чином, австрійці сподівались відкинути росіян від Перемишля та відбити недавно втрачений Львів.

Чи не основну роль у цьому наступі мала відіграти 3-тя австро-угорська армія під командуванням ген.

Бороєвича (за національністю він був хорватом, тому отримав прізвисько"Залізний Хорват").

Діючи у складі трьох корпусів австрійці намагались прорвати фронт на південний схід від Перемишля, просуваючись до лінії Тишковичі — Міженець — Саночани — Болозів.

Саме 3-я австрійська армія для українського читача може становити особливий інтерес, адже до її складу входив “галицький” XI армійський корпус із полками, що рекрутувались із українців-галичан.

Мова йде про загальноімперські піхотні полки №№ 15, 55 (KuK Infaterieregimenten) із 11-ї дивізії та 58, 80, 95 піхотні полки із 30-ї дивізії.

До складу ще одного, XIV ("штирійського") корпусу, 3-ї армії входив польовий єгерський батальйон № 30 (Feldjaegerbaon № 30) із 3-ї дивізії, який також набирався із українців Австро-Угорської монархії.

Австрійськрму війську на цій ділянці фронту протистояла 8-ма армія Російської імператорської армії.

Командування росіян добре усвідомлювало усю небезпеку такого наступу, тому обрало тактику активної оборони.

У мемуарній австрійській та російській літературах бойові дії протягом 18-21 жовтня 1914 року описуються як «Завершення першої облоги Перемишля», "Битва біля Хирова", "Бої за гору Магеру".

Вони згадуються як приклад хоч і короткочасної, але вдалої наступальної операції австрійців на початковій стадії Першої світової війни.

Закономірно, що така військова операція коштувала австро-угорській армії значних людських втрат.

Тож не дивно, що у спогадах австрійських авторів основна заслуга у вдалих штурмових діях віддавалась тірольським гірським стрільцям.

Нажаль, про вагомий внесок підрозділів, які складались із інших національних меншин монархії, як от українців-галичан, не справедливо було замовчано.

“Штурм Магери”, поштова картка, видана австрійським Червоним Хрестом.

Про запеклі бої за Магеру і висоту біля с.

Тишковичі у своїх спогадах «Генерал у пітьмі» згадує німецький генерал Едмунд Гляйзес фон Горстенау, який у 1940 році відвідував ці місця, перебуваючи на посаді інспектора із догляду за військовими похованнями Німецького генштабу.

У жовтні 1914 року фон Горстенау був начальником штабу австро-угорської 88-ї земельної стрілецької бригади (командувач - фельдмаршал-лейтенант Шьонбург-Гартенштайн).

(1) Бригада складалась із трьох гірських стрілецьких полків австрійських земель Тіролю та Форальбергу (Landesschuetzenregimenten №№ 1, 2, 3).

Підпорядкована вона була безпосередньо командувачу 3-ї австро-угорської армії ген.

Бороєвичу, який доручав їй найвідповідальніші завдання.

Саме цим полкам доля розпорядилась відіграти важливу роль у захопленні гори Магера та висоти біля Тишкович.

Солдат тірольського земельного стрілецького полку № 1 “Трієнт”.

Місцевість, на якій точились бої віддалена на 15-20 км на схід від Перемишля (сьогодні це Старосамбірський та Мостиський райони Львівської області) і являє собою горбисту територію передгір'їв Карпат із пануючими висотами 250-350 м над рівнем моря.

Опанування цих висот давало можливість контролювати значні довколишні території.

Ширина фронту описуваних бойових дій не перевищувала 15 км.

Ширина фронту Саночани — Тишковичі не перевищувала 15 км.

Однією із ключових висот на цій ділянці фронту була гора Магера (Magierahoehe Cote 315) біля с.

Довкола неї розташовані села Зротовичі, Гдешичі, Міженець.

Запеклі бої тут тривали протягом 18-21 жовтня 1914 року.

Відзначались вони особливою інтенсивністю та значними втратами із обох боків.

Із Магери росіяни зробили потужний бастіон.

Австрійська повітряна розвідка у ці дні доповідала про сильні укріплення, які складались із 17 рядів російських шанців (2) Земляні оборонні споруди були обладнані накриттями від шрапнелі, кулеметними гніздами та численними ходами сполучень.

Ряди окопів захищалися загорожами із колючого дроту, "вовчими пастками", фугасами тощо.

Із східного боку позиції прикривались російською крупнокаліберною артилерією.

Свій наступ австрійці розпочали із масованого артилерійського обстрілу.

Та легкі польові гармати не змогли зруйнувати потужні позиції росіян.

Тож незабаром були застосовані важкі гаубиці, які масивними ударами перетворили схили гори у справжнє місиво.

За деякими свідченнями були підтягнені навіть важкі гаубиці калібру 30,5 см.

(3) Кореспондент австрійської газети "Voelkischer Zeitung", який у цей час перебував у розташуванні артилерії, писав, що австрійська батарея гаубиць два дні і дві ночі розстрілювала позиції росіян на Магері із відстані в 5 км.

(4) Здавалося, що на горі не залишилось каменю на камені.

Гаубична батарея вздовж дороги Германовичі-Дроздовичі, яка веде обстріл гори Магера 16 жовтня 1914 року.

Штурм Магери було довірено австрійським підрозділам із спеціальною гірською підготовкою І-го Тірольського полку земельних стрільців під командуванням гауптмана Рудольфа Кульки.

Після рукопашного зіткнення у другій половині 18 жовтня гора Магера була захоплена силами першого та половиною третього батальйонів.

За виявлений героїзм під час штурму гори Магера гауптмана Кульку згодом було удостоєно австрійським Орденом залізної корони третього ступеню (3) Особлива роль у захопленні висоти належить також командиру цугу (взводу) тірольських стрільців лейтенанту резерву док.

Ернсту Ельстеру, який першим із своїм підрозділом захопив вершину і під шквальним вогнем росіян утримував її до підходу підкріплення.

Штурм Магери Тірольським полком земельних стрільців.

У мемуарах свою невдачу на Магері росіяни пояснювали тим, що до 75-го та 76-го полків 19-ї російської дивізії, які утримували позиції, занадто пізно прибула допомога від 121-го Пензенського полку.

Тірольці святкують перемогу на горі Магера.

Після захоплення Магери тірольці закріпились на позиціях і тепер вже самі були змушені оборонятись під шквальним вогнем росіян.

Австрійці отримали наказ утримувати гору за будь-яку ціну.

У цей час заголовки із Східного фронту про «захоплення гори Магера» облетіли усі інформаційні часописи Австро-Угорщини та вселили надію на можливу перемогу у війні.

Одночасно із цими подіями, відбувалися запеклі бої за сусіднє село Міженець та довколишні гори.

19 жовтня частини австрійської 30-ї дивізії XIV корпусу захоплюють висоту 277 на північ від Міжинця.

21 жовтня австрійська група Чурченталера захопила висоту 313 (Kapellenhoehe) біля с.

Російська армія зазна значних втрат.

123-й полк росіян протягом цих днів втратив лише убитими одного офіцера і 700 солдатів, зникли без вісти 157 осіб.

Паралельно відбувались не менш жорстокі бої за висоту 281 (Baumhöhe Сote 281) на північний схід від с.

І знову вирішальну роль у її захопленні відіграли тірольські земельні стрільці.

Після чотирьох невдалих штурмів вони захопили і її.

Окремі історичні джерела описують навіть про безпосередню участь у штурмі ген.

Едмунда фон Горстенау (3).

Захоплення ключових висот, однак, коштувало австрійцям значних втрат і їх наступ захлинувся.

Генерал Борович віддає наказ приступити до оборони.

Росіяни безуспішно атакують.

На завершення 21 жовтня лінія фронту пролягала лінією Baumhöhe 281—східній край с.

Тишковичі—західний край с.

Міженець—Магера—східній край с.

Саночани—західний край с.

Болозів Верхній—східній край с.

Ситуація на цьому відрізку Східного фронту розв'язалася у листопаді 1914 року завдяки загальному розвитку подій на фронтах: під Варшавою німецька армія потерпіла поразку і відступала.

Як наслідок — її союзник, австро-угорська армія, була змушена вирівнювати лінію фронту.

Таким чином, з великими труднощами захоплені позиції на схід від Перемишля австрійська армія залишила.

Опрацьовуючи фонди Державного архіву Львівської області (ДАЛО) (8) можемо звірити інформацію, подану у спогадах очевидців із історичними документами, які збереглись до сьогодні.

Мова йде про облікові картки військових поховань у Східній Галичині, складені австро-угорськими Інспекціями військових поховань у Львові та Пермишлі (KuK Krigsgraeberinspektionen im Lemberg und Przemysl) до листопада 1918 року та Списки військових та полонених, які загинули чи померли, складені Окружною дирекцією громадських робіт Львівського воєводства у міжвоєнний період.

Тут варто нагадати, що під час Першої світової війни протиборчі армії зіткнулися із неочікувано значною кількістю втрат особового складу.

Убитих було стільки, що армії не встигали їх ховати (а робити це треба було швидко, насамперед із причин дотримання санітарних вимог).

Тому робилось це, зазвичай, наспіх — тіла загиблих віддавались землі практично в тих місцях, де вони були убиті.

При цьому командири австрійських підрозділів складали списки втрат та позначали на картах місця поховань із заувагою: “Am Gefechtsorte beerdigt” (Похований на місці бою).

І лише за рік-два спеціально створена австро-угорська Інспекція військових поховань при арміях розпочала процес масових ексгумацій та перепоховань на місцях боїв та перенесення останків воїнів на новоутворені військові цвинтарі.

Паралельно проводилось облікування як самих загиблих, так і місць їх поховання.

Завершити цей процес австрійцям не вдалося, адже у листопаді 1918 року Австро-Угорська монархія перестала існувати.

У міжвонній Польщі функції обліку та впорядкування військових поховань Першої світової війни перебрали на себе структурні підрозділи воєводств, які втілювали державну програму “комасації військових цвинтарів”, тобто скорочення їх кількості.

Таким чином, досліджуючи архівні матеріали, можемо зробити окремі висновки.

Наприклад, очевидно, якщо згідно наявної документації у певному населеному пункті зафіксовано значну кількість військових поховань чи вже сформованих військових цвинтарів, то із цього можемо зробити висновок про інтенсивність бойових дій на даній території.

Так, згідно кадастрової картки на військові поховання (Katasterblatt) c.

Грушатичі на територіях, прилеглих до цього села було поховано щонайменше 242 воїни австро-угорської армії та 34 солдати російської армії.

(Щонайменше — оскільки частина поховань була облікована як масові поховання невідомої кількості осіб).

Практично усі загиблі, згідно записів, не відомі.

Із них — щонайменше 57 воїнів австро-угорської армії та 15 російської армії загинули на південному, західному та північно-східному схилах гори Магера (Cote 315).

Основна маса загиблих належали до тірольських земельних стрілецьких полків.

Згодом усі вони були перепоховані до підніжжя Магери, де і був збудований скромний меморіальний знак.

Частина загиблих були поховані також довкола сусідніх висот 294 та 291 (тірольські стрільці, піхотний полк № 29).

Ескіз меморіального знаку біля підніжжя гори Магера.

Трохи південніше від Грушатич розташоване село Саночани.

Згідно із архівними документами на військовому цвинтарі цього села біля парафіяльного кладовища було поховано 444 невідомих воїнів обох армій.

Разом із тим, зберігся список із 32 загиблих воїнів переважно штирійського піхотного полку ляндверу № 3 “Грац” (Landwehr Infanterieregiment № 3 Graz), похованих на цьму цвинтарі.

На північний захід від Магери — село Зротовичі.

На церковному цвинтарі цього села було поховано 232 воїни австро-угорської та 134 воїни російської армій.

Основна маса загиблих — не відомі.

На північ від Магери — село Міженець.

Усього на десяти стихійних військових цвинтарях тут було поховано щонайменше 1409 воїнів австро-угорської армії та 777 воїнів російської армії, які, переважно, загинули у жовтні 1914 року.

Хоча більшість полеглих обліковані як невідомі, однак, певна частина списків збереглась.

Це поіменні списки загиблих галицького піхотного полку № 80 (вихідці повітів Зборів, Золочів, Радехів, Броди, Кам'янка), галицького піхотного полку № 30 (повіти Львів, Сокаль, Жовква, Богородчани), піхотного полку ляндверу № 19 (повіти Львів, Кам'янка, Перемишляни), піхотного полку ляндверу 35 (повіти Золочів, Броди, Радехів, Тернопіль, Збараж, Теребовля, Скалат, Зборів) та польового єгерського батальйону № 30 (повіти Станіслав, Снятин, Коломия, Борщів, Кіцмань, Печеніжин, Богородчани, Надвірна, Сторожинець, Тлумач, Вижниця, Городенка, Косів, Жовква).

Частина загиблих належали також до тірольського полку земельних стрільців № 3.

Сусіднє із Міженцем село Дроздовичі.

На чотирьох стихійних військових цвинтарях було поховано щонайменше 274 воїни австро-угорської армії та 5 воїнів російської армії.

Основна частина полеглих - представники піхотного полку № 80 (пов.

Золочів, Броди, Радехів, Зборів), піхотного полку № 30 (повіти Львів, Сокаль), піхотного полку ляндверу № 35 (повіти Золочів, Броди, Радехів, Збараж, Теребовля, Скалат, Тернопіль, Зборів, Львів), піхотного полку ляндверу № 19 (повіти Львів, Кам"янка Струмилова, Перемишляни, Жовква), піхотного полку ляндверу № 35 (повіти Золочів, Теребовля, Зборів) та польового єгерського батальйону № 30 (повіти Станіслав, Рогатин, Коломия, Сокаль).

Усі вони полягли протягом 22 жовтня - 2 листопада 1914 р.

Після жовтневих боїв 1914 року на парафіяльному цвинтарі села Стороневичі упокоїлось 402 воїни австро-угорської армії та 26 воїнів російської армії.

Чи не найбільших втрат тут зазнав “український” піхотний полк № 80 — 248 осіб із повітів Золочева, Броди, Зборова, Радехова, Кам»янки, Чорткова.

Серед похованих також солдати галицьких піхотних полків № 30 (повіти Сокаль, Сянок) та № 55.

Частина загиблих належали до тірольського полку земельних стрільців № 3 та “чеського” піхотного полку ляндверу №30, – 19-29 жовтня 1914.

Військовий цвинтар у с.

Фото 1918 р.

У с.

Боратичі було поховано щонайменше 142 воїни австро-угорської армії та 220 воїнів російської армії.

Із них - протягом 21-22 жовтня загинули і на місці були поховані щонайменше 29 стрільців тірольського полку земельних стрільців № 3 та галицько-українського піхотного полку № 15 - 66 осіб (вихідці із повітів Тернопіль, Збараж, Скалат, Теребовля, Бережани), а також солдати піхотного полку № 80.

Разом із ними були поховані полеглі вже у боях травня 1915 року солдати "чеського" піхотного полку № 75.

У селі Хідновичі були поховані 1463 воїни австро-угорської армії та 1033 воїни російської армії (поховання жовтня 1914 та травня 1915 р.

Із них щонайменше 88 воїнів служили в галицькому піхотному полку № 55 (повіти Перемишляни, Бібрка, Рогатин, Бережани, Підгайці), 48 воїнів галицького піхотного полку № 58 (повіти Станіслав, Богородчани, Городенка, Надвірна, Тлумач), були також представники галицького піхотного полку № 15 (повіти Тернопіль, Теребовля, Збараж, Скалат) та піхотного полку № 95 (Чортків).

Щонайменше 34 особи представляли тірольський земельних стрільців № 2.

Усі вони загинули протягом 19-21 жовтня 1914.

Нарешті у селі Тишковичі та околицях було кілька значних за розмірами військових цвинтарів.

Загальна кількість похованих після боїв жовтня 1914 року становила 967 воїнів австро-угорської армії та 208 воїнів російської армії.

Лише на висоті 281 було поховано 626 воїнів австро-угорської армії та 202 воїни російської армії.

Серед них - щонайменше 86 воїнів галицького піхотного полку № 58 (повіти Станіслав, Богородчани, Городенка, Надвірна, Тлумач), 18 воїнів галицького піхотного полку № 55 (повіти Бережани, Бучач) та піхотного полку № 95 (Чортків).

Щонайменше 63 особи представляли полк тірольський земельних стрільців № 2.

На іншій локації - біля дороги із Тишкович до с.

Стороневичі було поховано 269 воїнів австро-угорської армії, основна маса - полк тірольський земельних стрільців № 2.

У свою чергу біля сільської церкви було поховано 72 австро-угорських воїнів, із яких основна маса - тірольські земельні стрільці полку № 2 та галицького піхотного полку № 55.

Із проаналізованих архівних матеріалі можемо зробити окремі висновки.

У жовтні 1914 року, під час наступу австро-угорської армії на схід від Перемишля у напрямку на лінію Тишковичя – Міжинець – Саночани відбулись запеклі бойові дії, у ході яких австрійці захопили такі провідні висоти, як гору Магера та висоту 281 біля с.

Тишковичі та інші.

Найбільший тягар кровопролитних боїв ляг на плечі галицько-українських та тірольських полків.

Втрати протиборчих сторін протягом другої половини жовтня 1914 року за приблизними підрахунками становили 7, 6 тисяч загиблих.

Із них понад 65% були втрати лише австро-угорської армії.

Якщо брати штурм гори Магера, то у даному випадку можна погодитись із мемуарами, у яких основну роль у здобутті цього форпосту віддають тірольським земельним стрільцям.

Натомість, у здобутті та втриманні висоти біля Тишкович, а також с.

Міжинець та інших найбільші втрати зазнавали галицько-українські полки №№ 80, 30, 55, 58, полки ляндверу №№ 19 та 35, польовий єгерський батальйон № 30.

На завершення із жалем можемо констатувати, що подвиг українців у складі австро-угорській армії, продемонстрований ними на своїй землі у жовтні 1914 року залишився не відомим.

Сподіваємось, наше скромне дослідження спонукає владу та громадськість Старосамбірського та Мостиського районів Львівської області належним чином вшанувати своїх земляків-галичан.

Список використаних джерел.

1.Glaise von Horstenau, Edmund.

Ein General im Zwielicht.

Die Erinnerungen Edmund Glaises von Horstenau: , Bd.3, Böhlau Verlag Wien, 1988 - 597 стор.

2.Illustrierte Geschichte des Weltkrieges 1914/15.

Erster Band.

Stuttgart, Berlin, Leipzig, Wien.

Union Deutsche Verlagsgesellschaft - 504 стор.

3.Unsere Offiziere.

Episoden aus den Kaempfen der oesterreichisch-ungarischen Armee im Weltkrieg 1914\15.

Wien 1915.

Der Völkerkrieg Band 2 (2 / 1915).