Вкрадена слава: чому відкриті українцем Пулюєм Х-промені назвали іменем німця Рентгена

Сьогодні, 8 листопада, світ відзначає Міжнародний день радіології.

Цим святом людство віддає данину німецькому вченому Вільгельму Рентгену, який у 1895 році відкрив невидимі та невідомі на той час промені.

Але чи він їх відкрив?.

Історія світової науки рясніє драматичними, а то й трагічними історіями.

Деякі з них із різних причин так і не набувають розголосу.

Відкриття Х-променів, які, без перебільшення, стали справжнім проривом у фізиці, а згодом і в медицині – найдраматичніший сюжет, справжніх героїв якого назвали лише тоді, коли вже нічого не можна було змінити.

Головне не відкрити, а першим оголосити про це.

Весь світ знає нині рентгенівські апарати, рентгенівські знімки, а пацієнти, яких направляють на це дослідження, здебільшого не задумуються, чому саме воно називається рентген.

Нобелівський комітет в 1901 році вперше запровадив премію з фізики і одразу відзначив нею німецького фізика Вільгельма Конрада Рентгена – саме за відкриття так званих Х-променів.

Ці промені відтоді почали називатися рентгенівськими.

І це – кричуща несправедливість.

Іван Пулюй.

Можливо, по справедливості, мусили б вони називатися інакше – іменем українського дослідника Івана Пулюя? Про це не раз говорили і писали поважні авторитетні у світі вчені, які були обізнані із ситуацію, зокрема і Альберт Ейнштейн.

Адже задовго до Рентгена чудо-промені відкрив українець Іван Пулюй, який на той час був доцентом Віденського університету.

Два десятиліття поклав український фізик на дослідження невидимих Х-променів.

Із Вільгельмом Рентгеном – своїм однолітком, Іван Пулюй в 1875 році працював в одній лабораторії Страсбурзького університету, свої експерименти від колеги не приховував.

Так звана “лампа Пулюя”, а по суті – перша рентгенівська трубка, була сконструйована і описана за 14 років до офіційного патенту Вільгельма Рентгена.

І саме наш земляк уперше пояснив природу виникнення  Х-променів і вперше з їхньою допомогою зробив знімок повного людського скелета.

Врятував світ від чуми і холери: одесит Володимир Хавкін створив і випробував на собі перші вакцини.

Унікальність Пулюєвих ламп (їх називають трубками) в тому, що вони завдяки спеціальному пристосуванню винахідника фокусують Х-промені в потужний потік.

Це дає змогу робити чіткі знімки тих же кісток а, отже, допомагає вивчати патології органів людини.

Вже у 1896 році у клініці Київського університету вперше під час операції скористалися променевою діагностикою.

Тож саме Івана Пулюя можна вважати основоположником медичної рентгенографії.

Сам Рентген доволі скептично ставився до можливості широкого застосування рентгенографії у медицині.

Знімки, отримані ним, були невиразними, а через значне розсіювання променів час експонування розтягувався до 40-50 хвилин.

До того ж Х-промені не входили до сфери наукових інтересів німецького фізика.

Чому він раптом зайнявся цією проблематикою, ніхто не зміг пояснити.

Однак… Переможців не судять.

Більшість учених непохитні: німецький фізик першим опублікував інформацію про відкриття променів.

Жорстокий життєвий урок.

Детально прояснити ситуацію і відновити справедливість уже не вдасться, бо після смерті Рентгена його нащадки знищили всі наукові записи вченого стосовно Х-променів.

Начебто, за його заповітом.

Проте багато визнаних світом науковців все ж вважали першовідкривачем Х-променів Івана Пулюя.

Серед них той же Альберт Ейнштейн, американський професор Едвін Фрост, австрійський науковець Вільгельм Форман, який назвав Івана Пулюя однією з найцікавіших постатей науки (не лише фізики) ХІХ і початку ХХ століть, причетної до перетворення світу….

…12 листопада 1901 року новина про Нобелівську премію за вивчення Х-променів, яку присудили Рентгену, застала Пулюя в ліжку.

Він хворів.

Син згадував, що почувши цю новину, батько зірвався на ноги і схопився за голову: “Моя лямпа! Моя лямпа!”.

Пулюй навіть написав Рентгену листа із запитанням, чи не скористався той, бува, для свого відкриття “лампами Пулюя”, які він сам подарував німецькому колезі.

Відповіді, звісно, не було….

Добре, що Пулюй після того не впав у відчай.

Український фізик займався розвитком телефонних мереж, запустив кілька електростанцій на постійному і змінному струмі в країнах Європи.

У Празі, де український учений жив до останніх своїх днів, за його схемою проклали лінію першого трамваю.

Нобелівська премія з медицини: коли українські вчені стануть лауреатами.

А ще українець Пулюй уперше запровадив неонові лампи, а ще – дослідив залежність внутрішнього тертя газів від температури, а ще, а ще… Всього не перелічити.

Пулюй знав 15 мов, і його наукові інтереси були надзвичайно широкими.

Видатний фізик і непересічний українець.

Але не можна не сказати, що цей неймовірно талановитий світового рівня вчений, попри те, що жив і працював у країнах Європи, друкував результати своїх наукових досліджень у провідних наукових виданнях світу, вважав себе українцем.

І був українцем!.

Він народився 2 лютого 1845 року на Тернопільщині в багатодітній сім’ї Павла Пулюя.

У Гримайлові закінчив початкову школу.

Потім була Тернопільська класична гімназія.

Батьки хотіли бачити його греко-католицьким священиком, і в 1865 році відправили сина до Відня (тоді Тернопілля входило до Австрійської імперії) у Греко-католицьку духовну семінарію.

На старших курсах він захоплюється філософією, математикою і фізикою.

Священником Пулюй так і не став, натомість пішов вчитися на філософський факультет Віденського університету.

Три роки освоював науку, але філософія не захопила його.

Фізика і математика перемогли.

Навчаючись у Греко-католицькій духовній семінарії, Віденському університеті, перекладав українською мовою підручники з геометрії та ботаніки.

І… молитовник.

Бо вважав: звертатися до Бога українці повинні рідною мовою.

Разом iз Пантелеймоном Кулішем та Іваном Нечуєм–Левицьким десятки років працював над перекладом Біблії українською мовою.

Результат їхньої копіткої подвижницької праці побачив світ 1903 року у Відні, і витримав сім перевидань.

Іван Пулюй мріяв про створення українського університету у Львові, друкував статті на захист української мови.

А також виступав за відродження української державності.

Після закінчення Університету Івана Пулюя взяли викладачем на кафедру фізики, механіки й математики Військово-морської академії.

Саме там проявився його винахідницький талант: Пулюй сконструював прилад, який отримав срібну медаль на Всесвітній виставці 1878 року в Парижі.

Після академії – новий курс навчання.

Цього разу в Фізичному інституті Страсбурзького університету.

Його наукові дослідження і технічні експерименти цього разу присвячені вивченню катодних і Х-променів, створенню електричних апаратів, неонових ламп.

Він отримує все нові і нові нагороди престижних виставок.

Крок у бік Нобелівської премії: українські вчені стали співавторами лауреата з хімії.

У 1884-му Іван Пулюй переїздить до Праги, де обіймає посаду професора експериментальної фізики Німецької вищої технічної школи.

Але Пулюй хоче в Україну! Він подає “прошеніє” властям Російської імперії дозволити йому працювати в Київському університеті.

Проте в імперській Росії Пулюя вважали неблагонадійним, бо добре знали про його проукраїнські переконання і принципову позицію.

І відомому вченому відмовили у працевлаштуванні.

Справжніми українцями він разом з дружиною Катериною Стозіцькою виховав і своїх дітей – трьох доньок і трьох синів.

Загалом у сім’ї народилося 15 малюків, але, на жаль, не всі вижили.

Оскільки в Празі не було української школи, подружжя Пулюїв спеціально наймало для дітей вчителів української мови.

Сини Павло та Юрій після смерті батька вчилися в українській гімназії Львова.

Олександр, найстарший син, у сімнадцятирічному віці добровільно приєднався до Січових стрільців і воював в Українській Галицькій армії.

Іван Пулюй помер у Празі в січні 1918 року, так і не отримавши дозволу на поїздку до Києва чи Львова.

Ім’я Івана Пулюя замовчувалося і в радянській Україні.

Красномовно, що з тієї ж самої причини, що і в царській Росії – “неблагонадійний націоналіст”.

Кілька рядків про нього було лише в першому виданні Української Радянської енциклопедії у 1963 році.

В другому виданні про вченого зі світовою славою “забули”.

Так що глибоке вивчення і дослідження життя й наукової та громадської діяльності цього видатного українця лише почалося.