Другі половинки. Жіночий спіноф «Вечірнього кварталу»

«Другі половинки, ми перші леді», — цю фразу учасниці «Жіночого кварталу» гордо повторюють наприкінці вступної пісні чотири рази. Таким чином визначаючи жінок виключно через чоловіків та пропонуючи їм у найкращому разі статус партнерки, але не лідерки. Дуже чесний початок, враховуючи, що все шоу саме таке. У головних ролях тут жарти, які нагадують злочин проти гумору, та наскельні стереотипи. А от жінки у власному шоу — на ролях другорядних. Ви, мабуть, чули про тест Бекдел: чи є у творі двоє жінок, які розмовляють про щось, крім чоловіків? Програма під буквальною назвою «Жіночий квартал» навряд чи змогла би його пройти.

Усе шоу одним кадром

Випуск «Жіночого кварталу» від 6 листопада починається як сімейне застілля у ваших кошмарах: одразу переходить до теми трансгендерів. Особливо дивно ця ситуація виглядає на фоні скандалу з коміком Дейвом Шапелом, трансофобний стендап якого всього кілька тижнів тому спричинив протести проти Netflix. Але не будемо винити українських авторів: судячи з їхнього гумору, вони дізнаються цю новину лише тоді, коли її привезуть купці на кораблях.

Суть номеру така: жіноча команда з американського футболу програє матч. Тож для підсилення складу тренер хоче випустити на поле чоловіка, який спеціально заради цього представляється спортсменкою. Перед початком сценки «Жіночий квартал» навіть продемонстрував відео, на якому американська трансгендерна жінка Чесе Телфер легко перемагає суперниць. А ведуча повідомила глядачам, що в США, аби змагатися з жінками, «досить просто заявити, що ти почуваєшся жінкою».

Фактчекінг «Жіночого кварталу», звісно, відчувається, наче побиття лежачого. Але одна справа жарти, які глядачі не сприймають серйозно, а інша — майже новинна підводка до сценки. Насправді простого «відчуття» недостатньо, аби брати участь у змаганні як жінка. Потрібно пройти тест на гормони, і з ним можуть виникнути проблеми навіть у тих спортсменок, які не здійснювали трансгендерний перехід: як, наприклад, у південноафриканської легкоатлетки Кастер Семені. Також не всі трансгендери автоматично анігілюють суперників: новозеландська важкоатлетка Лорел Габбард стала останньою у своїй групі на Олімпіаді в Токіо. Звісно, ніхто не вимагає від комедійного шоу занурюватися в такі деталі. Йому просто не варто відверто брехати. Після «Жіночого кварталу» у глядачів може закріпитися думка, що трансгендери все вигадують, а спортивний світ прогинається перед їхніми забаганками.

Що ж до змісту самого номеру, то в ньому про трансгендерів не йдеться. Весь «гумор» будується на старому-доброму сексизмі: які якості повинен мати чоловік, аби здаватися жінкою. Наприклад, перепади настрою та істеричність — це жіноче (ох, не бачили ви Сергія Пояркова). А волосся на тілі одразу видає чоловіка. Думали, що «Жіночий квартал» — це безпечна гавань, де жінки можуть відпочити від суспільного тиску? Як би не так, а ну на епіляцію!

Решту хронометражу номеру займають жарти про секс. Точніше, як — жарти. Головний герой дивиться на сідниці колег по команді, рухає тазом та каже «хап, хап, хап». Будемо говорити про харасмент та об’єктивацію жінок, чи приходити з таким у «Жіночий квартал» теж не спортивно?

Усе шоу одним кадром [2]

Узагалі протягом випуску виникає враження, що «Жіночий квартал» — це частина плану ілюмінатів із контролю народжуваності. Адже більшість місцевих жартів про секс викликають фізичну огиду до статевої близькості. Наприклад, у номері, де чоловік намагається кинути дружину, аби піти до коханки, актор Володимир Шумко вживає поетичні метафори. Із таким поглядом і тоном, які зазвичай трапляються лише в кримінальній хроніці: «Касаться кожи нежной, натирать ей фары», «В трубу подуть, губами слившись с мундштуком», «Чтоб расстряслись там маракасики мои», «Хочу телятины я сочной, молодой», «Хочу я жарить!»

Звісно, гумор — це суб’єктивна річ і, можливо, комусь подобається аматорська затягнута екранізація збірника анекдотів. Проблема в тому, що «Жіночий квартал» обіцяє «життєвий гумор про ситуації, знайомі кожному». Тобто показує, як виглядає типове життя, і ось до нього є запитання. Чомусь у 2021 році жінки «Жіночого кварталу» — це досі домашні господині, які «виносять чоловікам мозок». Наприклад, «Пісня про жіночі накрути» розповідає, як жінка приревнувала чоловіка уві сні. А інший номер жартує про спроби самогубства чоловіка під гнітом дружини та її родичок.

Сучасніших ситуацій, яких ви ще не бачили в чорно-білому КВН, тут майже немає. Бізнесвумен, працівниць креативних індустрій, військових, політикинь для шоу не існує. У чому сенс окремого «Жіночого кварталу», якщо він повторює архетипи основного? Варто уточнити, що одна сценка була тематично сучаснішою: про шоу «Холостячка». Але там 90% уваги знову отримали чоловіки-конкурсанти.

Усе шоу одним кадром [3]

В останньому номері випуску одні учасниці заздрять іншим, бо ті потрапили на обкладинку Playboy разом із Гаріком Корогодським, клінічним сексистом і тренером «Ліги сміху». Пресреліз «Жіночого кварталу» обіцяє, що «акторки сперечатимуться, хто з них найсексуальніша». Але насправді жінки не хвалять себе, а принижують інших, посилаючись на вік, вагу та одяг. І в цьому вся суть програми: вона говорить про жінок виключно негативно.

Гумор, як і драма, передбачає конфлікт. Зрозуміло, що із ситуації, коли в усіх усе чудово, важко витягнути жарти. Але ж конфлікти бувають різними. Не обов’язково вкотре показувати як типову ситуацію токсичну жіночу дружбу чи «пиляння» чоловіків. Можна зробити номер про «скляну стелю» — кар’єрний бар’єр для жінок. Чи спротив уживанню фемінітивів. Або, якщо вам уже вистачає впевненості жартувати про трансгендерів в американському спорті, то висмійте краще заборону абортів у Техасі й Польщі. Звучить неймовірно, але в «Жіночому кварталі» міг би бути гострий гумор про реальні проблеми жінок. Чи навіть, о господи, номер не про чоловіків.

Впізнаєте себе, дівчата?

Заради справедливості варто згадати дві речі. Вступний стендап про впевненість, у якому жінок постійно протиставляють чоловікам (не на користь жінок), проте закінчують позитивним посилом: будьте впевненішими. І неочікуваний фінал. Після цілої години знущання над жінками та останнього номеру, в якому учасниці принижували одна одну, співачка Злата Огнєвіч підвела до своєї пісні: «Всем хейтерам отвечаем: мое тело — мое дело». Це правильний посил, але подібне завершення, на жаль, виглядало не як кульмінація, а як антитеза до всього випуску.

Фото: скриншоти