"Суспільство завжди буде структурою з експлуатації та гноблення більшості"

– Ми вийшли з тих часів, коли фантастика була цікавим об'єктивом, через який можна досліджувати реальність.Зараз це єдина лінза, яка в нас є, – каже британський письменник 56-річний Ричард Морґан. Говорили з ним на столичному фестивалі популярної культури Comic Con Ukraine-2021Кожен бажає жити вічно. Це й був секрет успіху мого дебютного роману "Видозмінений вуглець", у якому я запропонував ще один погляд на міф про безсмертя. Твір став бестселером, а наступного року після виходу права придбали в Голлівуді.Писав книжку, яку сам хотів прочитати. Головний герой зазвичай має бути молодий і завзятий. Мої образи переважно протилежні – старшого віку, сумні, зламані, втомлені життям, ситі проблемами по саме горло.Для мене суть усіх історій починається і закінчується людською природою. Не має значення, в якому середовищі розгортається дія.Коли писав фентезі-трилогію "Земля для героїв", змінив не так багато. Замість космічних кораблів – вітрильники. Замість бластерів – мечі. Але це меблювання історії – другорядні ознаки. В основі лежать ті самі питання і проблематика. Передусім про те, як злі й дурні чоловіки відкидають або руйнують грандіозні й вартісні проєкти заради короткотермінового прибутку й гегемонії. Коли мають владу, не виконують обов'язків та провадять регресивну політику. Обирають брехню і застій замість прогресу.Мене цікавить, хто такі хороші й погані хлопці. Можливо, такого розподілу взагалі немає. Люди не так уже й змінюються з часом. Новітні технології лише підкреслюють цей факт, але не перетворять нас на інший вид. Принаймні поки що.Писав книжку, яку сам хотів прочитатиЗнаходжу натхнення в міфах і легендах. Але не лише вигадки надихають. Читаю спогади тих, хто воював у Другій світовій, В'єтнамі чи Афганістані. У цих текстах є правда, висвітлювати яку Голлівуд не зацікавлений.Мої персонажі – герої у класичному, стародавньому сенсі. Згадайте "Іліаду" та "Одіссею", саги про вікінгів. Вони, за стандартами Голлівуду, поводяться жахливо. Неприємні, непорядні. Небезпечні чи неврівноважені. Греки та скандинави так зображували героїв, бо усвідомлювали важливу річ: немає нічого безпечного й комфортного в насильстві.Проблема голлівудської моделі світобачення – бажання зробити все зручним і легким для засвоєння. Нам згодовують сюжети, де чоловік піде на війну, вб'є купу людей, а потім повернеться додому та влаштує затишне сімейне гніздечко. У це неможливо повірити. Якщо ви належите до пов'язаної з насильством професії, вам буде вкрай важко повернутися до звичного життя. Але про це майже не говорять у масовій літературі й кіно.Прихильники трансгуманізму тривалий час говорили про чудове майбутнє, в якому ми виходитимемо за межі фізичного "я". Не думаю, що це станеться. Статистика красномовно свідчить: живемо у світі, де жодна дитина не повинна голодувати. Маємо можливості виробляти й розповсюджувати харчі, технології, які забезпечуватимуть усім рівний доступ до цих благ. Ми здатні прогодувати кожного. Але цього не робимо. Не тому, що не можемо, а через те, ким ми є. Суспільство завжди було й буде структурою з експлуатації та гноблення більшості за допомогою політичної сили, що її диктує еліта, підсилена бандитами, одягненими у форму чи ні. Де умисно підтримуються невігластво й дурість переважної кількості людей, пригнічених системою.Немає нічого безпечного й комфортного в насильстві"Видозмінений вуглець" був моєю спробою сказати: "Подивіться в майбутнє, воно нічим не відрізняється". Тож не вважаю, що змалював похмуру фантазію. А лише те, що бачу навкруги, – світ, у якому багато насилля, підступу та брехні. Наша поведінка продиктована набутими внаслідок еволюції характеристиками, хоча іноді нам вдається їх контролювати й керувати ними. Наприклад, зараз із перебільшеним, безпідставним ентузіазмом розповідають, як буде круто завантажувати наші особистості у "хмари", щоб потім досягати такого собі безсмертя. Оптимістично розписують, що це буде одне з позитивних досягнень, яке покращить нашу реальність. А я думаю: чому вам здається, що люди зміняться завдяки цьому? Навпаки, оцифровування свідомості надасть таку неймовірну силу, що її почнуть обов'язково використовувати неприємні люди для злочинних цілей. Єдине питання: наскільки серйозна буде ця проблема.Сподобався перший сезон екранізації Netflix. Не міг мріяти про кращу адаптацію. Хоча вони дещо змінили, а місцями – суттєво. Все одно вшанували першоджерело. Майже все, що є в романі, з'явилося в серіалі в тій чи іншій формі. Дивлюся на Юеля Кіннамана в ролі Такеші Ковача і впізнаю свого героя. Він прочитав книжку і справді зрозумів, кого я описав.Другим сезоном був менш задоволений. Вони взяли інший напрям розвитку, ніж мій цикл.Коли я взявся за "Чорну Вдову" для Marvel, не читав багато коміксів і не знав, як їх писати. Та мені пощастило. Редакторка, яка мене найняла, провела експрес-курс зі створення графічної літератури. Витратив шість місяців на пришвидшений навчальний процес, і після цього все вдалося.Супергерої мені не подобаються. Не можу згадати жодного, який приваблював би чи інтригував. Навіть "Вартові" Алана Мура.Чому вам здається, що люди зміняться?Єдине, що міг би продовжити писати, – про Чорну Вдову. Але Marvel більше ніколи не підпустить мене до цієї героїні. Особливо зараз, коли вона стала ключовою фігурою його кіновсесвіту. Бо написав зовсім не те, що у видавництві хотіли би бачити. Та й продавався комікс не надто добре, за їхніми мірками. Але я переконаний, що про героїню можна зробити багато історій, на які Marvel ніколи не наважиться. Бо в них є цільова аудиторія. Знають її смаки й завжди пристосовуватимуть продукт під неї.Співпрацювати з Marvel було важко, бо мають стереотипне бачення образу. Вдова нібито повинна відтіняти персонажів-чоловіків і бути поруч із ними, коли їм треба з кимось переспати. У неї є дупа й цицьки, а більше нічого й не потрібно. Я не був згоден із таким трактуванням.Моя версія Вдови була суворіша, жорсткіша й холоднокровніша.Співпрацюю з компанією відеоігор Gunzilla, яка має офіси в німецькому Франкфурті та Києві. Запропонували розробити власний світ для багатокористувацького шутера. Робота здебільшого одноманітна: сиджу вдома, вигадую і пишу. Але також постійно обговорюю процес із колегами. Створення авторського світу поза межами літератури цікаве, бо не залежу від творчості попередників і правил канону, як під час співпраці з Marvel. У мене розв'язані руки, й це тішить.За 20 років попкультура кардинально змінилася. Живемо в науково-фантастичному світі. Ще в 1990-х жанр був маргінальний. Більшість казали: "Це щось типу, як "Зоряні війни"? Не люблю такого". Тепер усі великі франшизи в кіно, літературі, іграх живуть і дихають фантастикою. Швидкість розвитку науки й техніки – блискавична. Пам'ятаю, як ракета-носій Ілона Маска поверталася на платформу запуску. Дивився й не міг повірити. Думав, це фокус. Ніби хтось пускає кадри у зворотному порядку.Є дупа й цицьки, а більше нічого й не требаОдна з очевидних речей, що станеться скоро, – ми полетимо на Марс. Скільки нас і як надовго – інше питання. Але ми туди вирушимо. Так само повернемося на Місяць. Дослідження космосу зараз у центрі уваги передової науки. Це буде головна тема завтрашнього дня. Цікаво дослідити її, але не з наївно-підліткового погляду Ілона Маска. Для мене це більше про те, що насправді означає подорож за межі Землі. Якщо Маск створить колонію на Червоній планеті, чим вона стане для учасників експедиції? УSpace X уже заявили, що хочуть облаштувати території, які не підкоряються міжнародному праву. Але як саме це буде? Ілон Маск – імператор?Мені цікаві не технології, які доставлять нас на Марс. А як організовуватимемо своє життя, коли потрапимо туди. Що станеться, якщо не сподобається чи не вдасться адаптуватися й захочеться додому? Відправити людей на Марс – надзвичайно дорого. Повернути – ще більше коштує.Мій останній роман "Розріджене повітря" та його продовження "Зникла машина" – твори саме про це. Ми вже на Марсі – що тепер?Скептично ставлюся до того, коли хтось винаходить певні технології і вважає, що вони приноситимуть тільки користь. Ми це проходили з безліччю речей – наприклад, атомною енергією чи соцмережами. Маск зробив дивовижні речі, але в душі – дитина й не бачить темного серця людства. Це велика проблема й саме те, що мене цікавить як автора. А негаразди обов'язково будуть, бо люди завжди й усюди лажають. Це частина нашої природи.Маск зробив дивовижні речі, але в душі – дитина й не бачить темного серця людстваУ Києві під час автограф-сесії підійшов хлопець, якому довелося звернутися через перекладача, бо не розмовляв англійською. Купив кілька книжок для підпису. А перекладач сказав: "Він хоче сказати, що спеціально приїхав із Донецька по ці романи і щоб побачити вас". Україна – не маленька. А він перетинає пів країни, щоб зустрітися зі мною. І це при тому, що не розмовляє моєю мовою. У такі моменти розумієш: написане тобою щось для когось значить. Тому я це роблю."Більшість людей має мозкові імпланти, в яких тримає свідомість"Дія роману "Видозмінений вуглець" відбувається у XXVII ст., коли люди досягли віртуального безсмертя. Вчені навчилися оцифровувати свідомості й завантажувати їх у нові тіла-клони. Більшість людей мають мозкові імпланти, в яких тримають свідомість. У разі смерті тіла може зберігатися вічно. Та лише заможні можуть дозволити собі постійну зміну тіл. А копію свідомості з регулярно оновлюваною інформацією зберігають у віддаленому сховищі. Гарантує, що навіть у разі знищення імпланта власник буде відновлений.Події розгортаються в американському Сан-Франциско. Головний герой Такеші Ковач – колишній посланець ООН, який брав участь у міжзоряних війнах. Його наймає розслідувати свою смерть 365-річний бізнесмен і політик Лоуренс Бенкрофт. Переконаний, що його попереднє тіло вбили.Українською трилогія "Такеші Ковач" вийшла в перекладах Марії Пухлій і Віталія Ракуленка впродовж 2019–2020 років у київському видавництві "КМ-Букс".– "Видозмінений вуглець" – приклад того, як еволюціонує жанр соціальної фантастики, – каже письменник і літературний критик Володимир Арєнєв, 42 роки. – Ричард Морґан досліджує, як зміниться су­спільство, якщо/коли з'явиться можливість пересаджувати свідомість у вирощені тіла. Детектив – сюжетний механізм, що дає змогу з перших сторінок привернути увагу читача й не дати йому розслабитися. А за цим стоїть розуміння, що детективи аудиторія сприймає краще, ніж суто науково-фантастичні твори.Убивство базується на ключовому для цього всесвіту припущенні про можливість використання тіл-"чохлів". Герой щоразу стикається з новими соціальними аспектами реалізації цієї можливості. Бачимо синтетичні тіла, борделі, підпільні клініки. Клієнт Такеші Ковача – людина, яка завдяки статкам живе три з гаком століття, міняючи тіла. У коротких розмовах дізнаємося, як влаштований цей світ, які зміни відбувалися в ньому останні кілька віків.Попри те, що дія розгортається в майбутньому, Морґан пише про речі, зрозумілі й емоційно дотичні до сучасного читача. Загроза життю, співчуття до несправедливо постраждалих, прагнення помсти – це те спільне між вигаданим і нашим світами, що не створює великого відсторонення, допомагає зрозуміти мотивацію персонажів.