Як тюремна швабра і «Байрактар» підірвали «русский мір»

У жовтні російська «державна велич» зазнала страшних інформаційних ударів: спочатку через оприлюднення відео про катування в’язнів у лікарні при виправній колонії в Саратові, а потім — через безпорадність російських військ на Донбасі після бойового застосування українськими військовими турецького ударного безпілотника «Байрактар». Аби приховати незручні факти від української авдиторії, російські та проросійські пропагандистські ресурси використали весь спектр маніпулятивних прийомів — від інформаційної блокади до гіперболізації економічних та енергетичних проблем в Україні. Огляд проникнення російської пропаганди в український медіа-простір у жовтні 2021 року.

Тортури у в’язницях важко назвати новою темою в російському медіапросторі. Проте читати чи слухати свідчення жертв катувань і дивитися на ютубі документальне відео про це — різний досвід.

Цей зворотний бік російської «величі» та «порядку», мов лакмусова смужка, дозволяє виокремити «м’які» та «жорсткі» інструменти російської пропаганди в Україні.

З одного боку, існують медіаресурси на кшталт «Страни» чи телеканалу «Наш», які на 100% відпрацювали технологію інформаційної блокади тортур у російських в’язницях. Їхня авдиторія ніколи не дізнається, для чого в російських в’язницях правоохоронці використовують швабри.

Натомість «Страна» 8 жовтня опублікувала матеріал про те, як нібито американські найманці, які перебували у складі добровольчих батальйонів на Донбасі, катували мирних громадян.

Час появи самої публікації показовий: це і спроба прив’язати тему тортур до війни на сході, й черговий «доказ» насильства ультраправих в Україні. Важливо знати, що у своєму оригінальному тексті американський автор Кристофер Міллер посилається на документи, поширені на сайті, створеному від імені ексспівробітника СБУ Василя Прозорова, який втік до Росії й визнав, що з 2014 року шпигував на користь країни-агресорки. Тобто «Страна» насправді передрукувала не матеріал «незалежного західного журналіста», а легалізувала фейковий контент, створений російським шпигуном. Так і конструюється викривлена реальність, у якій Україна асоціюється з неонацистами й тортурами, а Росія — із «захистом прав російськомовних».

А от «Вести» та «Інтер» таки згадали про тортури в російських тюрмах. Проте якщо ми подивимося, яким чином ці медіа висвітлюють російські теми, то побачимо дисбаланс на користь кремлівських меседжів. З одного боку, в жовтні глядачі «Інтера» могли довідатися, як Росія втручається у внутрішні справи України та цензурує інформацію про Україну:

• «Російські пропагандисти провадять в Україні антивакцинальну кампанію» (29 жовтня);
• «У Москві зірвали показ фільму про голодомор в Україні» (15 жовтня).

Однак значно частіше «Інтер» переказував версії російського керівництва про «шабаш націоналістів» в Україні, про «політичні переслідування» і «вбивства на вулицях» проросійських політиків, про небажання купувати дешевший російський газ напряму через диктат Заходу, про недотримання умов для досягнення миру на Донбасі, про ненадійність української газотранспортної системи.

Хоча «Вести» в послідовному відтворенні російських меседжів ідуть далі «Інтера», проте роблять так переважно в інтересах Віктора Медведчука. Про одного з лідерів «Опозиційної платформи — За життя» «Вести» пишуть частіше, ніж про Володимира Путіна. Втім це лише трюк для маскування кремлівської пропаганди:

• «Медведчук міг домовитися з Росією про поставки рятівної вакцини»;
• «Медведчук міг досягнути угоди про поставки російського газу за вигідною для української економіки ціною»;
• «Тільки Медведчук може врятувати Україну від занепаду, диктатури та зовнішнього управління з боку Заходу»;
• «Лише Медведчук здатний налагодити діалог з ОРДЛО заради миру».

Медведчук використовується як ширма для впертого й систематичного нав’язування потрібних Росії меседжів про «користь» від злиття України з колишньою метрополією:

• лише співпраця з Росією врятує Україну від коронавірусної епідемії (війни, диктатури, енергетичного колапсу, економічного занепаду тощо);
• лише проросійські політики здатні керувати України в інтересах «народу»;
• Лише у союзі з Росією може існувати українська державність.

Отже, в жовтні можна було спостерігати, як відкрито проросійські медіа разом із обережнішими проросійськими інформаційними ресурсами відпрацьовували одні й ті ж напрями пропаганди.

Найбільший подив викликала реакція різних українських медіа, які надали надто багато значення статті відставленого російського політика, експрезидента Дмитра Медвєдєва. На мою думку, то була лише запізніла та дратівлива реакція Кремля на вдале проведення Україною вісімдесятих роковин масових розстрілів у Бабиному Яру. Про спеціальну інформаційну операцію, покликану зірвати цю подію, ми писали у вересні. Так от, у Росії просто не витримали, що Зеленський вкотре поставив радянський режим на один щабель із нацистськими злочинцями. І зі словами українського президента погодилися президенти й Німеччини, й Ізраїлю. Відповідно, Кремлю потрібно було щось терміново вигадати, щоб назвати самого Зеленського прислужником «нациків». На жаль, більшість українських медіа, які звернули увагу на статтю Медвєдєва, мимоволі підіграли російським пропагандистам.

У жовтні трапилося ще два інциденти, які дозволили оцінити рівень російського контролю над деякими українськими медіа.

13 жовтня українська делегація у Тристоронній контактній групі повідомила про затримання на Луганщині бойовика з російським паспортом та «військовим квитком» однієї із самоназваних «республік».

18-го числа «Страна» й «Вести» синхронно публікують матеріали про наслідки інциденту. Об’єднують ці статті тези, які наступного дня чітко виголосила речниця російського міністерства закордонних справ Марія Захарова. Начебто таким чином Україна здійснила провокацію, спрямовану на підрив мирного процесу, і внаслідок цього «республіки» теж можуть вважатися вільними від виконання всіх раніше досягнутих домовленостей.

Наступний момент істини для відкритих і прихованих проросійських медіа в Україні настав 26 жовтня, коли з’явилася інформація про вдале бойове застосування турецького безпілотника «Байрактар» проти російської артилерії, що обстрілювала селище Гранітне. Перед використанням безпілотника українські військові через СММ ОБСЄ безуспішно намагалися припинити обстріл.

Росія відреагувала швидко й передбачувано, звинувативши Україну в порушенні мирних домовленостей та в ескалації. При цьому замовчувався факт, що знищеної гармати калібру 122 міліметрів не мало бути на місці атаки згідно з положеннями тих самих Мінських угод, і тим більше вона не завдавати ударів по мирному населеному пункту по український бік лінії розмежування.

Однак і факт обстрілів із боку російської артилерії, й те, що Україна чинить повністю у згоді з правом на самозахист у відповідь на збройну агресію Росії, замовчувалося проросійськими медіа. Натомість поширювалися тези, які доводили «правоту» російської позиції та звинувачували Україну в розпалюванні війни на Донбасі. Ось що писала «Страна»:

«Лавров обвинил Киев в обострении на Донбассе и попытках втянуть в войну Россию»,

«Поставки Bayraktar в Украину могут привести к дестабилизации — Кремль»,

«По ком стреляет "Байрактар". Почему применение на Донбассе беспилотника напрягло Европу».

Тут «Страна» проводить тезу, що Україна не захищалася, а нападала. І що ескалація бойових дій жодним чином не вигідна Росії. Таку ж тезу «Страна» вперто поширювала у квітні цього року.

«Ситуация под Гранитным не столь однозначна — накануне ВСУ заняли находящееся рядом село Старомарьевка в нейтральной зоне, а из Гранитного шел сильный обстрел неподконтрольного поселка Тельманово. Поэтому оборонительный характер применения "Байрактара" при общей атакующей позиции Украины выглядит сомнительным.

…Выглядело это как своеобразная демонстрация силы, которая, как несложно догадаться, вызовет не просто аналогичные меры с другой стороны. Но может и в целом повысить технологический уровень противостояния. Потому что наверняка будут приняты меры по поставкам ударных БПЛА и средств борьбы с ними войскам "республик". Иными словами — идет провокация усиления боевых действий на Донбассе. Причем на очень дальнюю перспективу», — йдеться в матеріалі «Страны» «Война за "Северный поток". Почему на Донбассе началось жестокое обострение и впервые применили "Байрактары"»

Інша цікава теза «Страни»: через українців американці намагаються зірвати запуск «Північного потоку-2» й перешкодити співпраці Європи та Росії: «Главный редактор "Страны" Игорь Гужва связывает активизацию боевых действий с вводом в действие "Северного потока-2" — и попыткой Украины этому воспрепятствовать… Вероятная цель действий — спровоцировать противника на жесткий ответ, поднять по этому поводу большой шум, попытавшись на этой теме сорвать запуск "Северного потока-2". Но запуск все равно не сорвут. Тем более, что России обострение на Донбассе как минимум до окончания сертификации СП-2 точно не нужно».

Тим часом низка проросійських коментаторів розгорнула істерію про те, що Україна «провокує» Росію на війну, практично слово в слово переказуючи тези російського МЗС:

«Андрей Ермолаев: История с байрактаром вызвала прилив военной истерии. Отдает ли кто-то себе отчет, что эскалация конфликта — путь к поражению, унижению и разрухе?»,

«Андрей Головачев: Применяя байрактары, украинское командование вряд ли продумало последствия».

Ті самі тези лунали і в ефірі каналу «Наш»:

«Політолог Єрмолаєв: Україна — детонатор під стабільністю в Європі та можливістю Світової війни»,

«Лазарєв: Реакція Росії на використання "Байрактарів" на Донбасі — дуже тривожний дзвінок».

Насправді всі ці пропагандистські зусилля спрямовувалися на те, щоби приховати бездіяльність та безпорадність Росії в ситуації, коли Україна захищає свою територію. Як і в ситуації із захопленим розвідником Косяком, російська пропаганда намагається відвернути увагу від своїх провалів через гіперболізацію «злочинів» та «віроломства» України.

На жаль, така тактика працює. Бо українська влада, чиє слово мало б цінуватися громадянами вище, ніж меседжі Кремля, добряче попсувала собі імідж реакцією на Pandora Рapers, слабкою координацією протиепідемічних заходів та вакцинаційної кампанії, критичним браком компетентності під час підготовки енергетичної системи до опалювального періоду.

На всіх трьох напрямах російські та проросійські медіа отримали достатньо фактів та ілюстрацій, за допомогою яких легко нав’язувати тези про «зовнішнє управління» та «недієздатну українську державу». Щоб це виправити, команді Зеленського треба не спікерів і міністрів від «Слуги народу» тасувати, а змінювати людей, які ухвалюють рішення.