Це дві війни

Стійке відчуття дежавю.

Технологічна схожість (навіть тотожність) інформаційних диверсій в 2014-15 і тих, що відбуваються зараз проти вакцинації і навколо ковід.

Це дві війни.

Тоді починалася з ворогом в формі людини.

Зараз - з ворогом у формі вірусу.

І там і тут - не на життя, а на смерть.

І там і тут є фронт боротьби.

І тили.

І жертви.

І провокатори.

І ті, хто повівся на провокаторів.

Самим лише інструментом знищення вже ніхто не воює.

САУшками багато не вб’єш.

А от якшо так вплинути на свідомість великої кількості людей, шоб вони самі прийшли на лінію обстрілу, то можна вбити багатьох і відразу.

А паралельно треба зменшити опір.

Просто кажучи, щоб не хотіли і не йшли воювати.

Але не від страху померти, бо це крихкий фундамент і не схвалюється в суспільстві, а з ідейних обґрунтованих міркувань.

Тобто «я не тому не воюю, що я сцикун, а тому, що я маю гострий розум, аналітичне мислення і тверді переконання».

Є різниця? Звісно, є!.

От це примітивізована модель гібридної війни.

Як втілити? Елементарно.

Посіяти сумніви.

В інформаційному суспільстві це легко і швидко.

От я впевнена, що як би задався ціллю посіяти сумніви що, наприклад (візьмемо щось найпростіше), сірники викликають рак пальців руки.

Думаєте, цей маразм не можна довести до статусу поширеної і популярної в суспільстві теорії? Кілька статей «незалежних» фахівців і експертів з галузі онкології, кілька історій про якусь «бабу Раю», яка «завше розпалювала дрова сірниками, і от тепер без пальців» і все… Ні, люди не віритимуть прям відразу , але щоразу запалюючи газ сірником, згадуватимуть про це… а згодом це стане «доведеним (якимись вченими) фактом».

Так от, повернемося до воєн.

В 2014-15 що тільки не вигадували «щирі українці», під впливом інформаційних диверсій, щоб не йти боронити країну.

Ховалися по квартирах тещ/цьоток/вуйків, втікали на заробітки закордон, проводили антимобілізаційні бунти і тд.

Під цей «набір патріота» підводили ідеологію, звісно.

«Це не моя війна».

А тим часом такий самий простий сусід/односелець/співгромадянин сидів в мокрому окопі і чекав на ротацію.

«Війна- це бізнес».

Так, війни завжди були бізнесом, але в той час простий сусід/односелець/співгромадянин тримав аеропорт під обстрілами і чекав ротації.

«Мобілізація не відповідає Конституції».

І це теж можна обґрунтувати-зманіпулювати в правовому полі.

Але простого сусіда/односельця/співгромадянина, який не дочекався ротації, вже везли під грифом «200»….

«Хай назвуть АТО війною і я піду»… а тим часом вже загинуло сотні тисяч таких самих простих співгромадян….

Ці «анти» на все мали аргументацію.

Ну шо ж, загинув сусід, Герой! Шана і повага.

А тісному колі патякали - «ех, що ж той Іван/Василь/Павло таким лохом і рабом був? Міг ж відкосити.

Але він не був вільною гордою людиною, як ми.

Ну що, помянемо!?».

Чим сьогоднішній фронт війни з вірусом в технологічному плані відрізняється від того?.

Вакцинація - це та ж мобілізація.

Бо іншого шляху протистояти вірусу нема.

Ну, весь світ так протистоїть.

Немає іншої зброї, окрім колективного імунітету.

Так що треба зробити ворогу щоб «вільні і горді» накрилися мідним коронавірусним тазом ? Посіяти сумніви.

А це легко.

В будь якій війні є незмінний фундаментальний принцип: жертва особистим інтересом заради суспільного.

Іншого в людства не існує.

Лише це є інструменти збереження виду/стада/підрозділу/країни і тд.

Задача: підірвати цей принцип і все посипиться.

«Я здоровий і не боюся захворіти» = «це не моя війна».

Це якесь прям уявлення про власне безсмертя.

«Вакцинація суперечить Конституції» = «мобілізація суперечить Конституції» Конституція як м’ячики для жонглювання.

«Війна - це бізнес» = «ковід придумали щоб продати нам вакцини».

І тд.

Більшість суспільних явищ є «штучно придуманими».

Установка «Град» не виникає на кордоні внаслідок природніх мутацій.

Але це ніяк не означає, що ми не маємо чинити опір.

Яким шляхом би не з’явився ковід - це факт і смертельна загроза.

І є два шляхи: здатися або боротися.

Ну, а війна виграється внаслідок спільних зусиль.

Це такі прості очевидні речі, що аж незручно писати про них.

Але є «вільні і горді», які не готові нехтувати особистими інтересами заради суспільних.

Ну, припустимо, мають право.

Але мало хто щиро скаже: я не вакцинуюся, бо боюся.

Зрозуміло і чесно.

Але для цього треба мати чесність і мужність, а це рідкісні продукти.

Тому «уклоністи» часто поширюють єрєсь, отруюючи уми іншим, таким самим малокритичним довірливим людям.

Тим самим виступаючи вже інструментом в руках тих, хто запустив цю диверсію.

А у тому, що це диверсія, і де її корені, у мене сумнівів немає.

«Вільні і горді» часто вживають в бік тих, хто підкоряється суспільним правилам: «ви стадо».

Так, ми «стадо».

І це для суспільного співіснування та виживання дуже круто бути «стадом», організувати відсіч і втримати удар.

Стану «стада» під час війни ще треба вміти досягти, і це десь навіть вищий пілотаж.

Який приводить до перемоги.

А стадо, яке перемогло = живе, а не розірване вовками з лісу.

Фото з Інтернет.