Джекі Чан, лише без страховки. Що значить бути каскадером в Україні

Тарас Шевченко у стилі Тарантіно. Така канва для фільму режисерові нової генерації Роману Перфільєву видалась нуднуватою. Тож до перестрілок у фільмі про великого Кобзаря він додав летючих ніндзя та самураїв. Дія стрічки «Безславні кріпаки» відбувається у вісімнадцятому сторіччі – «Ріж і бий! Мордуй невіру-бусурмана!», як писав поет.

Втім замість псалмів Шевченка глядач із перших кадрів поринає у нерівний бій самураїв і ніндзя. Так вийшло, що кінорежисер давно цікавиться екшенами і кунг-фу. Видовищні епізоди Роман доручив команді каскадерів з XGST Team: «Ми одразу порозумілися. Вони досвідчені й мають режисерське бачення». Особливо влучним автор фільму вважає епізод із сутичкою: «Коли один із каскадерів упав на спину, на знімальному майданчику всі завмерли. Мені самому здалося, що я чую хрускіт кісток».

Як розповіли у ХGST Team, виконавцю трюка Олегу Бершадському доводилося виконувати і складніші завдання. Перед зйомкою він мав тривалі тренування та репетиції. Зокрема, відпрацьовував «політ» із закріпленим тросом. Також каскадер мав захисне екіпірування, а падав на ділянку, де замаскували мати. «Каскадери – це не навіжені, які ламають стіни головами. Такий стереотип лишився в далекому минулому, – коментує засновник ХGST Team Петро Трєско. – У постановці трюків ми мислимо в межах технологій, досвіду, безпеки та законів фізики».

Кожна зйомка у фільмі для команди ХGST Team – окремий проєкт. Сюди входить читка сценарію, обговорення з режисером, тренування й постановка. Каскадери розробляють хореографію сцен, адаптують трюки до локації. Вони долучаються до кожного етапу розробки трюків і екшену на знімальному майданчику. Попередня зйомка із пошуком операторських рішень і монтажем – теж частина відповідальності каскадерів.

Загалом у фільмі «Безславні кріпаки» було задіяно близько 30 каскадерів. Для українських реалій це потужна команда. А от справжній виклик – блокбастер рівня «300 спартанців». Досвід і умови роботи на майданчиках франшизи «300 спартанців-2: Розквіт імперії» (2014) для української команди стали справжнім проривом. Українські фахівці не раз виступали постановниками трюків у міжнародних проєктах. Зокрема, роботу київських каскадерів у французькому бойовику із Жаном-Клодом Ван Даммом «Останній Найманець» (2021) виробництва Netflix (за українську частину зйомок відповідали Star Media й Apple Tree) також координував Петро Трєско. Каскадери билися із Ван Даммом у коридорі лікарні, а потім зробили фото на згадку.

Нині в Україні працюють від 100 до 200 каскадерів. Їхні роботи можна побачити у фільмах «Кіборги», «Захар Беркут», «Сторожова застава», «Шляхетні волоцюги», «Довбуш» та інших. Цих фахівців запрошують до зйомок у серіалах та для підготовки екстремальних телешоу. Реалії вітчизняного кіновиробництва каскадери характеризують як складні. «І з романтичним ореолом довкола нас дуже перебільшують, – каже каскадер-постановник трюків із двадцятирічним досвідом Юрій Грошевой. – Насправді, щоб лишатися у професії, потрібні залізні нерви».

Він любить свою роботу за те, що «відчуття і фільми ніколи не повторюються». Розповідає, що мріяв стати воєнним журналістом, але небагато втратив, адже «мін» у каскадерстві не бракує – це ризиковані трюки, нестабільна зайнятість, ігри продюсерів із тарифами на оплату праці. Горять каскадери чи тонуть, про страховки і компенсації на період лікування в Україні йдеться рідко.

Юрій Грошевой у каскадерстві понад 20 років. Каже, що більше не мріє стати воєнкором. Фото з особистого архіву Юрія Грошевого

Зараз українські кіновиробники демонструють принаймні амбіції знімати круте жанрове кіно. У 2020 році «Захар Беркут» Ахтема Сеїтаблаєва та Джона Вінна було подано на каскадерський «Оскар» — премію Taurus World Stunt Awards у Лос-Анджелесі. Перемогу в цій номінації — «Найкращий екшен в іноземному фільмі» — здобула середньоазійська команда стрічки «Томіріс» (Казахстан). Але українських кінорежисерів конкуренція не лякає. Одна з наступних заявок на видовищне кіно — новий фільм Олександра Березаня. Він розповів, що у своєму майбутньому «блокбастері» «Соломен» робить ставку на екшен і каскадерів. 

Історія: «На кіностудію – через огорожу»

Відданість своїй справі у каскадерів гартувалася роками. Перші екстремали від кіно в Києві були ентузіастами. На знімальний майданчик вони йшли не заради грошей – платили зазвичай мало. Серед найвідоміших — Анатолій Грошевой і Олександр Філатов. Їм на зміну прийшло покоління Сергія Зубченка, Володимира Строканя і Олега Юрчишина. Наступна епоха каскадерів відома такими іменами, як Назар Майборода, Юрій Грошевой, Петро Трєско, Павло Авілов та інші. У радянські часи інтереси фахівців представляла Міжнародна асоціація професійних каскадерів.

Сергій Зубченко – співзасновник української Міжнародної асоціації професійних каскадерів. Фото із сайта «Кінотеатр»

Детальніше про становлення професії розповів Сергій Зубченко:

– Починалося все складно. Професії як такої не було. Людей на цю роботу брали зі спорту. Старших колег навіть на кіностудію не допускали – вони якось через огорожу туди потрапляли, і так спілкувалися зі знімальною групою. Офіційна професія з’явилася у 1986 році. Пройшла перша атестація каскадерів за спеціалізаціями – травматика, коні, фехтування, машини, мотоцикли... Почали видавати посвідчення із трьома категоріями складності.

Коли я починав працювати, в Києві було четверо професійних каскадерів. Зараз цією справою цікавиться все більше молоді. Як правило, це люди зі спорту. Тренуються у складі команди, пробують себе на зйомках. Далі вже кожен обирає для себе, лишитися чи піти. Це така професія, що сама відсіє зайвих.

– Яку роботу у фаховому середовищі виконує українська Міжнародна асоціація професійних каскадерів?

– Зараз активної роботи організація не веде. Завдяки Асоціації фах каскадера увійшов до реєстру професій. Була ідея створити профспілку, піднімали питання про пенсії. Але не склалося, не довели до кінця.

– Які сильні риси української каскадерської школи ви можете відзначити?

– Каскадери в усьому світі, в принципі, однакові. Різниця в технічній і матеріальній складовій кіновиробництва. А по суті це завжди люди, яким подобається здобувати маленькі перемоги над собою. Це необхідність усвідомлювати: ти здатен на те, на що не спромоглися інші. Те ж саме можна сказати і про альпіністів, і про людей з інших екстремальних видів спорту.

Колись ми придумали й певний час демонстрували найцікавіші трюки з вогнем. Був навіть термін «горіння по-київськи».

Горіння по-київськи, автомобільні трюки, стрибки з висоти. Роботи Сергія Зубченка у кіно періоду 19862019 років

– Чи відомі вам жінки, яким удалося реалізувати себе у каскадерстві?

– Тривалий час у професії Вероніка Пшенична. Вона має свою спеціалізацію – акробатика, фехтування. Раніше на терені колишнього СРСР стала відомою Наташа Дарієва з Петербурга. Вона працювала нарівні з чоловіками, падала у вогні з палаючого коня (Наталія Дарієва – випускниця ветеринарного інституту. У каскадерство прийшла із захоплень кінним триборством. – «ДМ»).

Але насправді я не дуже вітаю жінок у цій професії. Адже це травми й доволі невдячна робота. Завжди можна знайти хлопчика чи загримувати та перевдягти в жінку тендітного каскадера. І він виконає трюк, лишаючись при цьому чоловіком.

– У кожного каскадера є своя історія з кіно.

– Був момент, коли я відчув найбільший страх. Тривали зйомки дитячого фільму «Час ікс» (1992) на Одеській кіностудії. Я мав закотитися під потяг на ходу, зачепитися і проїхати разом із ним. А потім у наступному кадрі треба було дістатися назад із-під вагонів. За виконанням нічого складного. А суто психологічно було дуже страшно. Та все вийшло вдало. 

Освіта: або спорт, або кіно

Якщо запитати каскадера, чому він обрав такий фах, більшість згадає про фільми Джекі Чана. Він зростив кілька поколінь дублерів для кінотрюків і прославив бойові мистецтва.

Засновник команди каскадерів Stunt TNG Микола Галаган (у центрі) часто пригадує, як переглядав із батьком бойовик «Проєкт А»

Ті, хто з дитинства займалися кунг-фу чи ушу, йшли до спортивних шкіл і перемагали на змаганнях. Наступною їхньою сходинкою був пошук команди каскадерів, аби у спільних тренуваннях адаптувати свої навички до виконання трюків у кіно. За роки мало що змінилося. «Найкращий спосіб стати каскадером – це коли тебе просто зі “спортзали” беруть у команду досвідчених каскадерів, і всьому вчать на практиці», — переконаний Петро Трєско.

Майстер спорту із греко-римської боротьби Сергій Зубченко теж вважає, що починати варто з динамічних видів спорту – єдиноборств, гімнастики тощо. «Диплом Нью-йоркської кіноакадемії зовсім не гарантія, що вам дадуть роботу, – коментує каскадер. – А ще дуже багато в цій професії залежить від людських стосунків у команді. Це руки, які допомагають, страхують, ловлять, гасять пожежу і підпалюють. Це колеги, яким варто довіряти й перебувати з ними на рівні суто людського контакту».

Університетами представника наймолодшого покоління каскадерів Миколи Галагана стали ушу й кікбоксинг у спортивній школі, факультет східних єдиноборств Національного університету фізичного виховання і спорту. «Найскладніше було потрапити до команди, – розповідає він. – Спочатку мене взяли до себе паркуристи – гурт “Розбишаки”. Там я опанував акробатику. А “горіти” і всього іншого навчався в іноземних колег. Наші не завжди готові ділитися досвідом».

Кінне каскадерство потребує й навичок каскадера, й вишколу тварин. Найсильнішою школою є кінно-трюкова база «Українські козаки» на чолі з Олегом Юрчишиним. «Каскадерству в цьому напрямі треба вчитися окремо, – коментує тренер. – Усе, що доведеться виконувати каскадеру, суперечить тому, що є в кінному спорті. Одна справа працювати на манежі, й зовсім інша – на знімальному майданчику».

Олег Юрчишин ­– кінний каскадер номер один в Україні. Фото з архіву школи «Українські козаки»

Кінний спорт вимагає чималих витрат, а до лав каскадерів можна потрапити завдяки талантам. «Щодо нашої професії – аби бажання було. У нас є коні, яких я утримую, тож сотні тисяч євро витрачати не доведеться», – запрошує Олег Юрчишин.

Майбутнім каскадерам тренер радить починати з кінних клубів чи циркового мистецтва, де навчать ще й акробатиці чи джигітовці. Історичних фільмів, для яких обов’язкові й «заговорені» коні, й каскадери, зараз знімають небагато. Зате такі кінозірки на вагу золота. «Часом для проскачок (масовка в епізодах із кіньми. – «ДМ») ми запрошуємо спортсменів. Але не всі з них можуть гарно проїхати у костюмі чи з прапором у руці. Досвідченому ж вершнику не впоратися без акробатики, треба володіти тілом», –  розповідає Олег Юрчишин.

50 випускників Олега Юрчишина в кіно знімаються нечасто. Зате в кінних шоу і змаганнях такі вершники завжди в центрі уваги. Фото з архіву школи «Українські козаки»

Спеціалізованого вишу для каскадерів в Україні не знайти, констатує актор-каскадер Назар Майборода. До середини двохтисячних таку освіту можна було здобути в Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв. Сам Майборода викладає в КНУ імені Карпенка-Карого. Тут можна здобути фах актора-каскадера, опанувавши базові навички ушу, фехтування тощо. Також передбачена загальна трюкова підготовка майбутніх акторів кіно і театру. У ризикованих епізодах фільму чи спектаклю без дублерів їм не вижити.

Юрій Грошевой – один із каскадерів, який має диплом КНУ імені Карпенка-Карого за спеціальністю «організація кінотелевиробництва». «Завдяки навчанню я долучився до кінематографу, – каже каскадер. – Та для роботи найбільше згодився спорт. Часом навіть ще під час лекцій викладачі давали мені слово, аби поділився досвідом зі знімальних майданчиків».

Коли за кермом каскадер Юрій Грошевой. «Трюк – це дуже стисла історія, У фільмі він триває секунди. І його треба  виконати так, щоб викликати у глядача емоції»,  – каже він. 

Втім без знання кіно мистецького рівня не досягти ані самураю, ані винищувачу авто. У Голлівуді вже сталою є практика, коли каскадери, які вражають рівнем хореографії, стають кінорежисерами. Серед таких Хал Нідхем, Бадді ван Хорн, Чарлі Піцерні і не тільки. Є подібні приклади і в Україні: актор і кінорежисер Віктор Андрієнко теж починав свій шлях у кіно з виконання трюків.

Петро Трєско: «Каскадер має знатися на кіно різних епох. До того ж, кіновиробництво – командна справа, і тут ти маєш вникати в роботу інших колег. Окрім каскадерських, я маю навички оператора, монтажера, режисера екшен-сцен, комп'ютерної графіки, постпродакшена». Фото з архіву Петра Трєска

Спеціалізація: піший каскадер – не кіннота

Десять років тому все ще віталися універсальні підходи до каскадерства. Показовими щодо цього тренду є зйомки фільму «Тарас Бульба» (2009), які для частини фахівців стали гоголівськими. Кінному каскадеру, приміром, казали: «Злазь, зараз стрибок зі стіни будеш виконувати. О, ну то ти ж каскадер!» Значна частина трюків, до речі, до фільму не ввійшла – через режисерське бачення Володимира Бортка.

«У радянські часи треба було вміти все – і машини перевертати, і на мотоциклі гасати, і з коня падати, і фехтувати, і битися, – розповідає Петро Трєско. – Зараз спеціалізації чіткіші: автомобілісти, кінний спорт, ріггінг (польоти на тросах. – «ДМ»). Є категорія “піших каскадерів”, які займаються бійками і єдиноборствами. Для них важлива акробатична підготовка. Їх також запрошують до епізодів із вибухами і пострілами».

Профі збирають гурти каскадерів. Команда на зйомках фільму ефективніша, адже мінімальний набір для сучасного екшена розмаїтий – і постріли, й бійки, й автоперегони. Кінні каскадери, розповідає Олег Юрчишин, теж не всемогутні. Кожен із них має свою «коронку», й у кіно іде з тим, що вдається найкраще.

Найскладніше доводиться коням, яких продюсери звикли вважати універсалами. Хоча не варто вороного і для вершника сідлати, і в карету запрягати. «Це моделі різні», –  попереджає експерт. Із досвіду Олега Юрчишина, і до перестрілок, і до ризикованих сцен коней тренують індивідуально. Найменше умов для тварин у серіальному чи низькобюджетному виробництві. «Часом кінне каскадерство зводиться до того, що через економію з боку продюсерів вже на майданчику доводиться щось мудрувати. А серйозний підхід – це коли каскадери тренуються без коней, а тоді вже на конях відшліфовують свої трюки», – нагадує Олег Юрчишин.             

Безпека: реальна зброя – найдешевша

Хоча каскадерство є офіційною професією, і такі фахівці працюють як ФОПи, щодо безпеки вони можуть покладатися лише на себе. У міжнародній практиці контракт із каскадером має включати страховку та компенсацію на період лікування. Українські ж кіновиробники вважають, що за наслідки виконання трюка відповідає сам каскадер. А страхові компанії таких клієнтів бояться.

«У разі травми ти випадаєш із обойми. І щодо допомоги на лікування можеш покладатися тільки на колег, – коментує Юрій Грошевой. – У міжнародних проєктах я був застрахований щодо всіх нещасних випадків, окрім стоматології».

Засновник команди каскадерів Stunt TNG Микола Галаган

Детальніше про умови роботи розповів Микола Галаган:

– Миколо, як ви, як керівник команди, плануєте виконання ризикованих трюків?

– Постановник трюків має знати, як вирішити завдання, застосовуючи трос, монтаж або комп’ютерну графіку. Наприклад, до фільму має увійти епізод, де кидають ніж і показано траєкторію його польоту. Це складно зробити в одному кадрі, адже ніж може вцілити в людину. Тому я моделюю політ ножа в комп’ютері. Далі знімаю реакцію людини, в яку вціляє ніж, і долучаю це відео. Це рішення я можу передати режисеру, аби супервайзер застосував спецефекти.

– Про доцільність застосування спецефектів кажуть і американські продюсери. Після того, як загинула операторка Галина Гатчинс, частина кінематографістів обстоює вимогу відмовитися від вогнепального реквізиту.

– Усе вирішують фінанси. Спецефекти – це складніше, аніж купити холостий патрон і вистрілити ним із реальної зброї. Що ж до інших ризиків, «скло» із силікону чи каніфолі теж дороге. Тож для каскадера купують скло товщиною 2 міліметри і надрізають його склорізом. І в першому, і в другому випадку ефект на екрані однаковий. Але багато залежить і від каскадера: він має відмовитися виконувати ризикований трюк «задешево». Насправді ж найчастіше він погоджується, хоча у професійному колі такі речі засуджуються.

Шкода, що так сталося з Галиною Гатчинс. Ризиків у кіно не бракує. Має бути техніка безпеки всього майданчика. На людей, які відповідають за ці питання, найчастіше бракує грошей. Не стає бюджету й на рятувальників – замість них часто запрошують самих каскадерів. Тож типова проблема для каскадера –  «як зробити трюк безпечно за невеликі гроші». Доходить до того, що коли продюсеру не хочеться бити автомобіль, каскадера замість трюка просять змоделювати зіткнення у спецефекті.

–  Чи правда, що страховка – це останнє, що запропонують каскадеру на зйомках українського фільму?

– У Голлівуді, в Європі каскадери застраховані. У нас, таке враження, не застрахований ніхто. Якщо запитуватимеш про страховку, то, мабуть, ти на цих зйомках не працюватимеш. Страхові компанії каскадерам теж не раді.

– На кого може розраховувати каскадер, який травмувався?

– На підтримку товаришів, які зберуть гроші. Якщо потрібно виконати небезпечний трюк, то з продакшеном фільму краще все обумовити наперед. Одного разу каскадер із моєї команди мав перевернути авто. При цьому не йшлося ані про компенсацію лікування на випадок травми, ані про «швидку» на майданчику. Колега відмовився сідати до авто, доки не отримає гарантій. Рішення в тій компанії приймали годину. «Швидку» забезпечили. На щастя, вона не знадобилася. Ми, до речі, знали, що трюк не найскладніший. Це було питання принципу.

Зараз випадки травм уже не такі часті, як тоді, коли каскадери тільки починали зніматися в кіно. Адже майстерність каскадера й полягає у відпрацюванні безпечних прийомів. І перед зйомками обов’язково має бути час на тренування.

– Чи доводилося вам чути про судові позови каскадерів проти кінопродакшенів?

– Ні. До цього все вдавалося вирішити за домовленістю.

– Коли у США загинула операторка Галина Гатчинс, хвиля обурення винесла на поверхню дискусію про безпеку й відповідальність у кіно. Як швидко ці теми зникнуть із заголовків?

– Ще до цього випадку в Америці вибухнув гучний скандал на ґрунті недбалості. На зйомках франшизи «Оселя зла: фінальна битва» покалічилася каскадерка Олівія Джексон, яка дублювала акторку Мілу Йововіч. Вона втратила руку і професію, не кажучи вже про інші тяжкі травми і шрами на обличчі. Під час проїзду на мотоциклі Джексон врізалась у камеру, яку вчасно не прибрали. На той момент південноамериканській моделі та спортсменці було 35 років. Інцидент трапився 2015 року. П’ять років Олівія Джексон судилася, вимагаючи компенсації. І лише минулого року виграла фінальний суд проти продюсерів.

Бути каскадером. Щоб відстояти своє право на компенсацію, Олівія Джексон ділилася подробицями діагнозів на своїй сторінці в інстаграмі

На зйомках «Оселі зла» також загинув технічний працівник Рікардо Корнеліус. На нього впав військовий позашляховик «Хаммер». Іншого його колегу придушило каменем, і через травми деякий час чоловік змушений був пересуватися на милицях.

Резонанс по-українськи. На цьому місці мало бути фото загиблого  піротехніка з Києва. Усе, що з ним пов’язано, з інтернету зникло

В Україні теж трапляються такі нещасні випадки. У вересні минулого року на зйомках фільму військової тематики загинув піротехнік. Це трапилося через наїзд авто. Про кого йдеться, знає чимала кількість кінематографістів. Я не можу назвати його ім’я: в компанії «Піротехнік», де він довго працював, відмовляються підтвердити факт смерті телефоном до оприлюднення висновків Державного бюро розслідувань. У гуглі – жодної згадки про цей випадок.

Рідкісне «фото у фраку». Анатолій Грошевой – піонер українського каскадерства

Тим, хто хоче стати каскадером, важливо добре зважити, чи готові вони віддати цій професії все. Каскадер Анатолій Грошевой, який поклав життя на кінотрюки, в літньому віці долає проблеми зі здоров'ям. Зараз герой каскадерства терміново потребує операції для пересадки суглоба. Гроші збирають його колеги.   

Виклики: потреба визнання, боротьба з демпінгом

Каскадери – люди, які на знімальному майданчику ризикують найбільше; тим не менше, вони завжди за кадром. У премії «Оскар» немає відзнаки для цих фахівців, хоча для спецефектів така номінація є. Дуже рідко роботу каскадерів відзначають на кінофестивалях.

За двадцять років у кіно Юрій Грошевой здобув лише одну таку нагороду. Це статуетка премії «Альтер Эго-2018» за постановку трюків у стрічці «Таємний щоденник Симона Петлюри». Казус у тому, що це російська премія. Стрічку Олеся Янчука експерти з Гільдії каскадерства відзначили в категорії «Найкращий іноземний трюковий фільм із простору СНД». Щоправда, Україна до СНД не входить.

Нагороду Юрію Грошевому присудили за постановку трюка в окопі. На цих кадрах він ризикував життям: ще секунда, й каскадера привалило б укріпленням. «На врученні премії я не був. Приз передали до України», –  розповідає Юрій Грошевой.

Нагорода для каскадера – дуже рідкісне явище. Тож у кіносередовищі ніхто не здивувався, що в Росії за живого Путіна відзначили патріотичний фільм про Петлюру

Відсутність визнання – одна з причин, чому в кіносередовищі часто не розуміють суті каскадерства. Що на коні, що на авто трюки потребують тривалої підготовки. Нехтувати цією умовою означає піддати ризику життя. Чому ж самі каскадери не вимагають до себе серйозного ставлення? «Найбільша проблема, що каскадером може назвати себе кожен. У значній меншості ті, хто працюють стало і мають уявлення, яка складна це професія», —  коментує Петро Трєско. На його думку, утвердження стандартів якості залежить і від кіновиробників. «Ринкова вартість роботи каскадера має становити 5–15 тисяч доларів. Ми маємо тримати планку якості й уникаємо співпраці із середньобюджетними проєктами», –  каже Трєско.

Втім, він міг би назвати суму і втричі більшу. Тарифної сітки на ринку послуг каскадерів не існує: хтось готовий виконати трюк за мінімальні гроші, хтось назве ціну «тисяча доларів». Каскадерів, які демпінгують, їхні колеги засуджують. Та все це відбувається на рівні розмов. «Саме з фінансових питань, неврегульованої цінової політики фахові каскадери у професії не затримуються», – говорить Трєско. Продюсери теж нарікають, що від епізодів із каскадерами на фінальному монтажі доводиться відмовлятися. Особливо це стосується низько- і середньобюджетних фільмів.

Найкрутіший трюк можна знищити неправильною зйомкою й монтажем, кажуть каскадери

Одна з найвідоміших у кіно команда ХGST Team працює вже понад 20 років. Коли вони починали, в Україні було зо п’ять потужних команд каскадерів. Зараз їх більше десяти. Кожна команда працює, як може. Зокрема, STANTALOT, співзасновником якої є Павло Авілов, активно займається пабліситі. У матеріалах та інтерв’ю каскадери роблять акцент на культурологічному аспекті кінотрюків.

На допомогу робітникам екстриму могла би прийти профспілка або професійне об’єднання. Однак ініціювати такі організації нікому: в середовищі відчувається конкуренція. «Найбільші виклики – сертифікація фахового рівня й безпеки каскадерів, визначення сітки розцінок, – підсумовує Петро Трєско. – Даються взнаки замалий досвід і масштаби кіноіндустрії України, завдяки яким і можливі вражаючі епізоди за участі каскадерів. Та найперше маємо домовитися про адекватну оплату праці – інакше найкращі каскадери й далі ітимуть із професії».

Фото: з архіву героїв матеріалу