Якщо завтра війна: чи нападе Россія на Україну?

Стурбованість Заходу.

Весна-2021 року видалася нервовою для України.

Росія стягнула до кордонів нашої держави понад 100 тисяч військових.

Такого не було з 2014 року.

Десь з травня напруга поступово почала спадати.

Та ненадовго.

Наприкінці жовтня у медіа та соцмережах почала поширюватися інформація про нову передислокацію російських військових підрозділів до кордонів України.

30 жовтня видання The Washington Post поширило інформацію про розгортання російських військ поблизу України.

А також наголосило, що дипломатичні кола західних держав стурбовані ситуацією.

На початку листопада американське видання Politico опублікувало фото з супутників, які підтвердили факт накопичення Росією своїх військ біля українських кордонів.

На знімках чітко видно військову техніку і те, що вона розташована там, де не мала б бути.

Далі розвиток подій набув більш драматичного сценарію.

6 листопада німецькі медіа повідомили про те, що союзники США у Європі отримали секретну інформацію від Вашингтона.

У ній йшлося про можливість ескалації на Донбасі вже найближчим часом.

Також американці закликали Берлін використати питання запуску «Північного потоку-2» для тиску на Москву з метою відмовити її від агресивних дій.

Після повідомлень ЗМІ надійшла черга офіційних посадових осіб.

12 листопада держсекретар США Ентоні Блінкен заявив, що Вашингтон і країни ЄС уважно слідкують за пересуванням російських військ і занепокоєні станом справ.

А також додав, що спроби Кремля повторити агресію 2014 року стануть великою помилкою.

Далі в хід пішла дипломатія.

Відбулися переговори глав МЗС західних країн.

Свою занепокоєність висловив навіть секретар НАТО Єнс Столтенберг.

З’явилася інформація про готовність Великобританії перекинути в Україну 600 військовослужбовців.

А прем’єр-міністр Сполученого Королівства Борис Джонсон заявив, що Європі треба обирати між російським газом та підтримкою України.

«Іх там нет»: дивна реакція української влади.

Реакція української сторони на переміщення російських військ була дивною.

Коротко її можна охарактеризувати так: "іх там нет".

В Україні спочатку взагалі заперечували сам факт концентрації армій ворога.

Незрозуміло, для чого це робилось.

Як правило, раніше все було навпаки: Україна першою била на сполох у випадку підозрілих переміщень армії РФ по той бік кордону.

Тепер за неї це зробили держави Заходу.

Можливо, в цьому був якийсь хитромудрий розрахунок.

А можливо у Зеленського подумали, що мовчання благодатно вплине на Путіна і він передумає.

Головне управління розвідки Міністерства оборони 1 листопада заявляло, що ніяких переміщень російської військової техніки та озброєння у бік України не відбувається.

І назвало таку інформацію "елементом спеціальних інформаційно-психологічних дій".

Фактично, українська сторона відмахнулася від даних західної розвідки і спецслужб.

7 листопада прессекретар Володимира Зеленського Сергій Никифоров повторив ці самі слова.

Він сказав, що Офіс Президента не має підтвердження інформації, опублікованої у ЗМІ, що Росія знову нарощує кількість військових поблизу України.

Лише 11 листопада, через пів місяця з часу перших сигналів тривоги, Зеленський у відеозверненні визнав факт накопичення російської армії біля України.

За словами президента, цю інформацію йому надали західні партнери.

З іншого боку глава держави закликав не нагнітати паніку і не реагувати на психологічний тиск Москви.

Вже 14 листопада заступниця міністра оборони України Ганна Маляр у коментарі Financial Times визнала існування «високої ймовірності дестабілізації».

Але посилалася чиновниця на дані закордонної розвідки.

Мовляв, Україну попередили, що загроза військових дій висока вже цієї зими.

Водночас наступного дня прессекретар Державної прикордонної служби Андрій Демченко знову повторив тезу, що Україна не фіксує скупчення та переміщення російських армій.

Як розуміти таку лінію поведінки українських посадовців, лишається загадкою.

Блеф чи реальна небезпека.

Якщо вірити повідомленням західних партнерів та розвідувальних служб, над Україною дійсно нависла серйозна загроза.

Можливо, найбільша з початку російської агресії у 2014 році.

З іншого боку, ми вже звикли жити у стані постійної загрози.

Ніколи не можна точно спрогнозувати, чого нам чекати з боку Москви та її маріонеткових режимів ДНР/ЛНР.

Блеф і гра на межі фолу – улюблена тактика Путіна.

Психологічний тиск, маніпуляції громадською думкою, дезінформація, гібридні методи ведення військових дій, шантаж і провокації – все це входить до улюбленого інструментарію кремлівського правителя.

Росія небезпечна не тільки великою армією, а тим, що грає без правил.

Часто чужими руками.

І очікувати від Москви можна все, що завгодно.

Тому навіть якщо нинішнє переміщення військ до кордонів з Україною – типовий елемент психологічного тиску, завжди потрібно ставитися до цього серйозно.

Та є кілька моментів, які роблять нинішню ситуацію не зовсім схожою на попередні.

Маневри російської армії не є навчальними.

Вони дійсно схожі на свідоме перекидання ударних груп до нашого кордону.

Незвична стурбованість Заходу, який забив на сполох, теж змушує насторожитися.

Візити глави ЦРУ у Москву.

Коментарі іноземної розвідки.

Жорсткі заяви Великобританії та США.

Попередження Франції та Німеччини про важкі наслідки для Росії у випадку початку військових дій проти України.

Підвищена активність дипломатів, військових, та спецслужб.

Все це дозволяє припустити, що ставки значно вищі, ніж були раніше.

Концентрація російських військ збіглася у часі з міграційною кризою, яку режим Лукашенка влаштував на кордонах ЄС.

Треба бути справжнім дурнем, аби повірити у те, що бацька наважився на такий крок без відома Кремля.

Можливо, таким чином Лукашенко відвертає увагу світу від чогось більш важливого? А тут ще й енергетична криза у Європі через високі ціни на газ та його дефіцит.

Наближення зими.

І шантаж Москви щодо запуску «Північного потоку-2».

Виходить справжня вбивча суміш.

Серед експертів є навіть припущення, що Росія може почати нову фазу військової агресії у той період, коли Китай розпочне висадку на острів Тайвань.

Логіка в такій думці присутня.

Найкраще робити темні справи у тіні.

Якщо раптом Пекін захоче повернути острів під свою владу на початку 2022 року, увага світового співтовариства буде прикута до Тайваню.

І тоді Росія нанесе підступний удар.

Якщо вторгнення відбудеться.

Якщо Росія наважиться атакувати Україну, скоріше всього це буде не масований наступ по всій лінії кордону, а локальні бойові дії.

Війна проти України ведеться постійно ще з 2014 року.

Але загалом Москва намагається на афішувати її участь у конфлікті.

Хоча й особливо не приховує, що як мінімум постачає озброєння та техніку на Донбас, з яких потім вбивають українських солдат.

Вторгнення передбачатиме застосування регулярних частин російської армії.

Тут без жорсткої реакції світового співтовариства не обійтися.

Але Путін може наважитися на таку авантюру.

Скоріше всього, Росія може завдати удару з Донбасу.

Так буде легше у випадку чого перекласти провину на бойовиків ДНР/ЛНР.

Можливо, ворог спробує окупувати всю територію Донецької та Луганської областей.

Або їх частину.

Удар з Криму також можливий.

Але це вже повномасштабна війна з випливаючи наслідками.

Тут прикритися «зеленими чоловічками» не вийде.

Бойовий потенціал російських військ значний.

Але їм все ж доведеться воювати з значно сильнішою українською армією, ніж тією, яка потрапила у Іловайський котел у 2014 році.

Плюс у нас з’явилося трохи сучасного озброєння, включно з «Джавелінами», «Байрактарами», ракетними комплексами «Стугна», «Корсар».

Без втрат точно не обійтися.

Те, що Європа не надасть Україні військову підтримку у випадку агресії Росії, сумніватися не доводиться.

Але це не забороняє окремим державам Європи та США поставляти в Україну сучасну техніку та озброєння.

І навіть Крім того, гаряча фаза війни проти України зумовить серйозну економічну кризу у ЄС, різкий стрибок цін на нафту та газ.

І приведе до нових санкцій проти Москви.

А ще може поховати для Путіна ідею «Північного потоку-2».

Повноцінна війна для Росії невигідна і ризикована справа.

А ось військова авантюра з обмеженими цілями може бути цілком прийнятна.

Це улюблений метод Путіна на міжнародній арені.

Проте апетит приходить під час їжі.

Якщо Москва відчуватиме слабкість України і нерішучість її політичного керівництва та боягузливість Заходу, вона може підвищити ставки у грі.

І тоді без серйозних бойових дій не обійтися.