6 років без Газпрому: як Україна відмовилася від закупівлі російського газу й коли сама стане експортером палива

26 листопада 2015 року Газпром востаннє перекрив газовий кран Україні. Більше паливо в свого північно-східного сусіда ми не купуємо. Хоча ще відносно недавно російський постачальник виглядав безальтернативним.

Та нині Україна остаточно інтегрувалася в європейський ринок, значно зменшила свої потреби в імпорті та провела реформи.

Наступний крок – досягти остаточної енергонезалежності. Як Україна позбулася газового зашморгу Кремля та за що бореться далі – читайте в спеціальному матеріалі Фактів ICTV.

Як перекривався кран

Кінець листопада 2015 року. Російський Газпром у звичному для себе драматичному стилі заявляє, що припиняє постачати газ Україні. Начебто через те, що не отримав нової передоплати.

Київ, а заодно й Брюссель у Москві лякають зривом опалювального сезону та перебоями з транзитом газу через українську ГТС.

– Відмова від закупівлі російського газу створює серйозні ризики для надійного транзиту газу до Європи через територію України та газозабезпечення українських споживачів цієї зими, – заявив тоді керівник Газпрому Олексій Міллєр.

У Києві парирують: це не Газпром нам не постачає газ, а ми в них не купуємо. Адже в Європі банально дешевше. У січні-березні 2015 року газ з ЄС імпортувався за середньою ціною 304 долари за тисячу кубометрів. А Газпром просив на $33  дорожче – по $337  за тис. куб.

– Відмова від прямих поставок газу з Росії – це справді важлива подія для України. Ми довели всьому світові, а особливо Росії, що ми прекрасно можемо обходитися й без поставок російського газу. А трохи згодом – завдяки Стокгольмському арбітражу – ми довели, що це не Україна «не доплачувала за газ», щось «крала» тощо, а це Росія не доплачувала за транзит. Тоді як Україна переплачувала за російський газ, – нагадує голова правління Нафтогазу Юрій Вітренко.

Ще не змерзла Україна…

Розгалужена вітчизняна газотранспортна система фізично дозволяла постачати достатньо палива з Польщі, Словаччини та Угорщини. Проте до Революції гідності зіскочити з газової голки Кремля не вдавалося.

– Ще в 2014 році в нас була критична залежність від поставок російського газу. Але в 2014 році, коли ми розуміли, що Росія буде шантажувати Україну й змушувати таким чином відмовитися від незалежності, ми шукали альтернативу.

Тоді мало хто вірив, що Україна зможе забезпечити всі свої потреби в імпортованому газі з європейського ринку. Але нам це вдалося. Я особисто організовував відповідні поставки, вирішував проблеми з інфраструктурою, якої не вистачало, тощо. Незважаючи на перекриття газового крану Росією, ми змогли забезпечити країну імпортним паливом із європейського ринку, – згадує Юрій Вітренко.

Тож зрештою перебоїв із проходженням опалювального сезону, а також із транзитом не було. Закачавши достатньо палива в підземні сховища, а також законтрактувавши необхідні обсяги в наших західних партнерів, Україна пройшла зиму 2015-2016 років без серйозних проблем.

Проте рік за роком російська пропаганда продовжує пророкувати Україні холодні батареї. Уже шостий рік поспіль. На щастя – марно.

З тих пір Україна не просто відмовилася від прямого імпорту російського газу, а суттєво скоротила споживання блакитного палива.

Для порівняння: ще 2013-го року наша країна споживала понад 50 млрд кубометрів газу на рік! Більше половини – 28 млрд кубів – сягав імпорт з Росії. А вже в 2015-му році річне споживання сягнуло майже 34 млрд кубів, з яких імпортували лише 16,4 млрд кубів.

При цьому напряму в Росії 2015-го року Україна купила лише 6,1 млрд кубометрів. Решту – 10,3 млрд кубів – поставили саме з ЄС. Надалі імпорт газу відбувався винятково з Заходу.

Ще за кілька років – у 2018-му – при схожому споживанні імпорт газу в Україну склав лише 10,6 млрд кубів. Тобто зі лічені роки ми стали купувати за кордоном утричі менше газу! І при цьому країна не мерзла взимку, економіка працювала, а Україна нарешті почала заробляти гроші на транзиті газу.

– До того, як ми змінили ситуацію в 2014-2015 роках, Україна щороку платила за імпортований з Росії газ в середньому на $5 млрд більше, аніж сама отримувала за транзит. Тобто з України гроші йшли в Росію. Лише після зупинки прямих поставок із Росії Україна почала отримувати за транзит більше, аніж сплачувати за весь імпортований газ, – нагадує Юрій Вітренко.

Стимули до енергоефективності

Частково зменшення споживання та імпорту газу пов’язане з тимчасовою окупацією Криму та окремих районів Донецької та Луганської областей.

Проте основна причина – це реальний початок роботи над підвищенням рівня енергоефективності промисловості та житлово-комунального господарства, а також формуванням повноцінного ринку газу.

Відмова від імпорту газу з Росії стимулювала вітчизняну економіку до ринкових реформ і демонополізації.

Крім того, Україна нарешті побудувала ефективний інструмент субсидій для малозабезпечених верств населення.

Згодом ці субсидії навіть монетизували. У людей з’явився стимул вкладати гроші в утеплення та сучасне обладнання й економити. Запрацювала державна програма Теплі кредити, а згодом і цілий Фонд енергоефективності.

Тобто Україна не просто почала споживати менше газу, вона стала робити це ефективніше.

Анбандлінг і ринкові правила

Обравши західний вектор розвитку, українська економіка мусила грати за європейськими ринковими правилами, зокрема й енергетичними.

Тобто традиційні пострадянські енергетичні монополії мусили трансформуватися до сучасних ринкових умов. В Україні нарешті почали створення конкурентного ринку газу.

Історичні облгази були змушені розпочати так званий анбандлінг (відокремлення газопостачальних і газорозподільчих компаній) і поступово перестали бути безальтернативними постачальниками блакитного палива.

На ринку з’явилися десятки нових постачальників і споживачі отримали можливість обирати найкращі сервіс і ціни. Запрацювала конкуренція.

Анбандлінг чекав і на Нафтогаз. Згідно з європейськими правилами, компанія не могла володіти активами і з видобутку, і з транспортування газу. Тож трубу передали в управління новоствореному незалежному Оператору ГТС України.

Таким чином Україна виконала вимоги Третього європейського енергетичного пакету й почала інтеграцію в ГТС Євросоюзу.

Згодом, наприкінці 2019 року, це допоможе підписати новий транзитний контракт із Газпромом за ринковими правилами й принципом качай або плати, а також зацікавити Європу своїми підземними сховищами.

У 2020 році західні компанії закачали для зберігання в українські ПСГ рекордні 10 млрд кубів палива.

Наступний крок – остаточна енергонезалежність

6 років без імпорту з Росії – далеко не межа. Україна може взагалі обійтися без імпорту, тим паче – з країни-агресора.

Однак, аби цього досягти, необхідно збільшувати власний видобуток природного газу та ще більше розвивати енергоефективність.

Над збільшенням видобутку нині активно працюють, зокрема фахівці вітчизняного Укргазвидобування. Виснажені родовища не дозволяють зробити це швидко.

Проте нові перспективні ділянки, наприклад – на сході України та чорноморському шельфі – дають надію на значні додаткові ресурси в найближче десятиліття.

А тим часом варто навчитися ефективніше їх споживати. Нині це питання не лише економіки, а й екології.

– Кліматичні зміни стимулюють увесь цивілізований світ скорочувати викиди парникових газів, ставати кліматично-нейтральними. Просто на наших очах будуються нові моделі економіки та суспільства загалом. І ми маємо реагувати на ці виклики сучасності.

Україна мусить декарбонізовувати власну економіку. Підняти свій рівень енергоефективності до рівня провідних країн світу – чудовий старт на цьому шляху, – наголошує голова Федерації роботодавців нафтогазової галузі Віталій Щербенко.

За його словами, лише завдяки правильним заходам з енергоефективності в житлово-комунальному секторі та теплокомуненерго країна може звести потребу в імпорті газу до мінімуму – буквально кількох мільярдів кубометрів газу на рік.

Крім того, Україна має величезний потенціал альтернативної енергетики, зокрема – біомаси та біогазу.

На твердому біопаливі (з відходів деревообробки, сільського господарства чи навіть сміттєпереробки) можуть працювати не лише твердопаливні котли, а й цілі котельні, теплоелектроцентралі та навіть теплоелектростанції. Перші такі об’єкти в Україні вже з’явилися й чудово себе зарекомендували.

А біометанові заводи в перспективі здатні забезпечити країну мільярдами кубометрів зеленого палива, яке можна транспортувати ГТС разом із традиційним природним газом, видобутим із надр.

З імпортера – знову в експортера

Навіть без урахування перспективного напрямку з виробництва водню Україна цілком здатна не просто відмовитися від імпорту енергоресурсів, а й знову їх експортувати. Так, саме знову.

– Нагадаю, що колись Україна вже експортувала газ. Саме з території нашої країни були здійснені перші в світі міждержавні поставки блакитного палива. Сталося це одразу після закінчення Другої світової війни в 1945 році, коли СРСР постачав українське паливо із Дашавського родовища до Польщі.

А з 1951 року видобутий із українських надр газ почали активно постачати до Москви. Задля цього газопровід Дашава-Київ продовжили до столиці колишнього Союзу, – нагадує Віталій Щербенко.

Загалом природний газ українського походження в середині минулого століття постачали до Росії, Молдови, Білорусі, Литви, Латвії, Польщі, Чехословаччини та навіть Австрії.

Статус експортера газу наша країна мала довгі 32 роки. З 1945 до 1977 рік з території України за кордон поставила 130 млрд кубометрів палива!

Нині наша країна має шанс відновити свій статус енергетичного експортера, але цього разу не лише викопного палива, а й зелених енергоресурсів, зокрема біометану та водню.

Кремль проти

На жаль, такі енергетичні перспективи України не входять у плани керівництва Російської Федерації. Саме тому в Кремлі вперто намагаються обійти нашу ГТС і постачати газ у ЄС лише через свої обхідні газогони.

Крім того, Росія прагне сповна скористатися світовою енергетичною кризою й максимально розхитати ринок Європи.

Висушуючи його, Москва вдається до відвертого шантажу: хочете більше газу – запустіть Північний потік-2. Якщо ЄС піддасться, це може завдати непоправної шкоди енергетичній безпеці України та всієї Європи. Тож українські фахівці сподіваються, що в Брюсселі встоять.

– Нам важливо пройти цю турбулентну зиму в умовах високих цін на імпортний газ і ризику повної зупинки транзиту російського газу через українську ГТС. Так Москва спробує змусити Європу до газового миру на умовах Росії. Важливо, аби Євросоюз не піддався на цей шантаж з боку Росії, який, імовірно, досягне свого піку взимку.

У Брюсселі мають наполягати на збереженні стратегічної транзитної ролі України, апелюючи, зокрема, й до того факту, що ми вже є частиною газового ринку ЄС. Це прописано в Угоді про асоціацію між Україною та ЄС, – переконаний президент Центру глобалістики Стратегія ХХІ Михайло Гончар.

Експерт наголошує: про повернення до прямих закупівель російського газу Україною не може навіть ітися. Ми маємо брати приклад з Польщі й розвивати свою енергетичну незалежність. Тим паче, що всі передумови для цього справді є.

Труба не лусне

Не менш важливим завданням є збереження транзиту через українську ГТС. Адже вона має для нас не лише економічне, а й геополітичне та навіть безпекове значення.

Експерти не виключають: якщо Газпром припинить транзит – у Кремля з’явиться додатковий стимул для можливого прямого військового вторгнення. Транзит газу за такого сценарію вже не заважатиме – всі обсяги переведуть на новозбудовані обхідні потоки.

Фейки Москви начебто про поганий технічний стан ГТС України лише підтверджують цю гіпотезу.

У Кремлі відверто брешуть про аварійність нашої труби. Особисто Володимир Путін заявляє, що українська ГТС лусне, якщо в неї закачати більше газу.

Тому Київ рішуче спростовує брехню Кремля й заявляє: труба не лусне! Українська газотранспортна система – надійна, потужна та в хорошому працездатному стані. Це підтверджено роками безперебійного постачання газу до ЄС.

Більше того, наша система здатна транспортувати до Європи на 100 млрд кубометрів газу на рік більше, аніж робить це зараз.

– Україна готова гарантувати подальше надання послуги транзиту природного газу до Європи обсягом до 146 млрд кубометрів за конкурентними тарифами, – констатує генеральний директор Оператора ГТС України Сергій Макогон.

Як зняти блокаду ГТС

Проте Газпром не поспішає забезпечувати наш маршрут такими обсягами газу. Зробити це могли б інші, незалежні постачальники, зокрема з країн Середньої Азії.

Але для цього Росія має допустити їх до входу в нашу трубу на україно-російському кордоні, тобто фактично розблокувати нашу ГТС з російського боку для альтернативних постачальників, а не лише монополіста Газпрома.

Такі правила передбачені європейських законодавством. Проте застосовувати їх до своїх обхідних газогонів, а також українського маршруту Росія не погоджується. У Києві сподіваються, що переконати Кремль допоможе Євросоюз.

– Усі маршрути транзиту мають працювати відповідно до директив Третього енергопакету з можливістю реалізувати свої права. Ми як країна зробили все, що вимагалося нормами ЄС – провели анбандлінг оператора ГТС, у нас прозоре тарифоутворення, впроваджене європейське енергетичне законодавство та мережеві кодекси. Наступний крок – за ЄС, тому що передусім страждати від монополії Газпрому на транзит газу буде Європа, – вважає керівник Оператора ГТС України.

А новозбудований Північний потік-2 за цих умов узагалі не мав би запрацювати. Бо європейське енергетичне законодавство вимагає, щоб оператор цього проекту був повністю відокремлений та незалежний від Газпрому.

Крім того, існують правила щодо вільного доступу третіх сторін до інфраструктури, а також недискримінаційні, прозорі тарифи, котрі застосовувалися б до всього трубопроводу.

Довести, що ані Газпром, ані Північний потік-2, ані його оператор не відповідають цим критеріям у процесі сертифікації намагаються одразу 2 українські компанії – Нафтогаз і Оператор ГТС України.

Вітчизняні фахівці сподіваються, що європейські регулятори дослухаються до їхніх аргументів, і зрештою Україна збереже своє стратегічне транзитне значення, а Європа – надійний і конкурентний транзитний маршрут.

Усе це зрештою дозволить уникнути посилення монополії Газпрому на європейському ринку.