Яких професій не вистачає Україні, і що з цим робити

Диспропорції на ринку праці— давня проблема України.

Зволікання з реформуванням, неефективна організація, недостатнє фінансування професійної освіти в Україні призвели до значного дефіциту одних кваліфікованих робітників на ринку праці і надмірної кількості — інших.

Так, в Україні постійно «просідали» показники підготовки фахівців із природничих наук та інженерії, натомість на ринку праці спостерігалося перенасичення фахівцями з соціальних наук, бізнесу та права.

І хоч профосвіта відреагувала на ці негативні явища, скоригувавши у 2019/20 навчальному році пропорції чисельності студентів різних напрямів підготовки, зокрема збільшивши частку студентів інженерних факультетів до 25%, у виробничій сфері досі зберігається нестача інженерно-технічних кадрів.

Для вирішення проблеми невідповідності кількості підготовлених фахівців з певних спеціальностей реальній потребі в них необхідно будувати прогнози потреб ринку праці: довго- та середньострокові.

Більшість розвинених країн такі прогнози мають.

Наприклад, в Ірландії створено експертну групу з вивчення проблем прогнозування професійних запитів ринку праці.

До її складу входять представники державних органів влади, організацій роботодавців, фахівці Ірландської агенції з питань промислового розвитку (IDA) та, звісно, працівники закладів професійно-технічної освіти.

Їхня місія полягає одночасно в методологічному супроводі процесу прогнозування потреб ринку праці та розробці конкретних практичних рекомендацій у галузі підготовки кадрів.

При цьому широко використовуються результати напрацювань Ірландського інституту соціальних і економічних досліджень (ESRI), який узагальнює, систематизує та аналізує необхідні статистичні дані.

Інститут постійно формує й оновлює базу даних щодо попиту на знання, вміння та навички на національному і місцевому рівнях.

Результати роботи групи використовує Ірландський національний орган кваліфікаційного контролю, який вимагає від освітніх організацій більшої відповідності їхніх навчальних програм сучасним потребам роботодавців.

Найголовніше — результати роботи групи відчуваються як на рівні всієї економіки Ірландії, так і окремими громадянами, котрі мають доступ до відповідних публікацій та можуть покладатися на них під час вибору професії.

В Україні з 2014 року Мінекономіки розробляє середньостроковий прогноз потреби у фахівцях і робітничих кадрах на ринку праці.

Однак відсутність необхідних даних щодо продуктивності праці та кількості зайнятих у розрізі всіх без винятку видів діяльності перекреслює будь-яку можливість застосувати прогноз для якісних змін у сфері підготовки кадрів.

Довгострокового прогнозу, який би враховував глобальні тенденції у сфері праці та різні сценарії національного економічного зростання, теж немає.

В таких умовах уряд значною мірою переклав завдання приведення до відповідності професійної освіти потребам в Україні на місцевий рівень, зобов’язавши розвивати зв’язки між навчальними закладами та підприємствами, розробити професійні стандарти й адаптувати навчальні програми під вимоги конкретних роботодавців.

Утім, реалізована на регіональному рівні практико-орієнтована підготовка кадрів не може вирішити проблему кваліфікаційного розриву (skills mismatch), для цього потрібно, за прикладом розвинених країн, розробляти довгостроковий прогноз потреби у фахівцях, із залученням до роботи всіх зацікавлених сторін.

Фінансування освіти, ймовірно, після пандемії зменшиться в усьому світі.

Тоді як потреби в ньому, навпаки, зростуть: фінансування освіти вже тепер потрібно збільшувати для покриття витрат на забезпечення дистанційного і змішаного навчання, захист персональних даних в умовах діджиталізації освітнього процесу, забезпечення безперервності навчання, підтримку професійного розвитку та добробуту освітян тощо.

В таких умовах новим викликом стають перегляд підходів і обґрунтована зміна пріоритетів фінансування освіти, що забезпечуватимуть стійкість освітніх систем у кризові періоди.

Перший напрям — фінансування заходів з інтегрування онлайн-навчання у професійну освіту.

Навчальні заклади та експерти вже давно виступають за те, щоби підходи до онлайн-навчання було інтегровано в усі частини освіти й реалізовано як повноцінний компонент навчання, викладання та оцінки.

У такому разі помилково розглядати онлайн-освіту виключно як реакцію на пандемію коронавірусної хвороби.

Натомість її слід розуміти як інтегрований підхід до навчання, що може забезпечити більшу гнучкість і масштабність професійної освіти, створюючи «спільноти динамічного навчання», які характеризуються кращою здатністю адаптуватися до раптових змін.

Одним із найуспішніших прикладів організації онлайн-навчання в умовах пандемії став сектор будівельної професійної освіти Австрії, де ще 2019 р.

було розроблено цифрову навчальну платформу для учнів будівельних професій.

Навчальну платформу розроблено спільно будівельними навчальними закладами та навчальними центрами на базі будівельних фірм.

Вона складається з 70 онлайн-курсів, 373 спеціалізованих тем, 90 навчальних відео та 2900 перевірок знань.

Тим часом надані матеріали — фрагментарні, та й належать до навчальних програм лише кількох напрямів професійної підготовки.

Тож на цій ділянці відкриваються широкі перспективи для роботи, зокрема в частині розвитку державно-приватного партнерства у сфері освітніх технологій (Ed.

Другий напрям — підвищення рівня цифрової освіченості учасників освітнього процесу.

Так, опитування вчителів ОЕСР засвідчило, що тільки 56% їх пройшли навчання ІКТ в межах своєї педагогічної освіти і лише 43% оцінюють себе «добре» або «дуже добре» підготовленими до онлайн-навчання.

Тому, наприклад, держави — члени ЄС (міністерства, місцеві органи влади та інші зацікавлені сторони) під час ізоляції організували навчальні заходи для вчителів, учнів та підприємств із питань покращення їхніх професійно-технічних навичок.

Третій напрям — фінансова підтримка роботодавців — учасників дуальної професійної освіти.

Практично, всі країни запровадили державну допомогу частково зайнятим, просубсидіювали витрати бізнесу на заробітну платню, підтримали мінімальний рівень доходів громадян.

Усі ці заходи спрямовано на допомогу бізнесові, що дозволяє призупинити звільнення та підтримати певний рівень зайнятості в країні, на фінансову підтримку тих, хто втратив роботу через коронакризу, на підтримку сімей із дітьми для поліпшення показників доступності освіти в умовах закриття освітніх закладів.

В Україні на цьому напрямі внесено зміни до законів про зайнятість населення в частині розширення переліку випадків і осіб, яким може надаватися допомога з часткового безробіття.

Відповідно, Україна, як і інші країни з обмеженим бюджетним ресурсом, має середні показники за Індексом жорсткості реагування уряду на COVID-19 (COVID-19 Government Response Stringency Index), забезпечуючи державними заходами покриття менше 50% втраченої заробітної плати/доходу.

В Україні професійно-технічну освіту здобувають на рівні післясередньої невищої освіти (ПТНЗ: коледжі, технікуми, училища тощо).

При цьому старші класи школи є необов’язковими, і вже після завершення першого етапу середньої освіти учень може обрати заклад для навчання робітничої професії.

Альтернативний підхід до організації системи професійного навчання — це так звана система обов’язкових старших класів.

Згідно з ним, старші класи середньої школи — обов’язкові, незалежно від того, чи піде учень згодом в університет, чи вступить до коледжу.

У такому разі післясередня невища освіта реалізується паралельно з вищою освітою (наприклад, як у США), а не паралельно з другим етапом середньої освіти, як в Україні.

При цьому учні старших класів можуть обирати як загальноосвітні, так і професійно-орієнтовані програми підготовки.

Серед науковців і практиків немає згоди, чи організовувати професійну освіту тільки після закінчення загальноосвітньої середньої школи, аби забезпечити всім вищі базові знання.

Проте досягнуто консенсусу, що для підвищення ефективності професійної освіти потрібна гнучка система старших класів середньої школи з можливістю вибору учнями різних навчальних програм та напрямів.

Учням, які переходять у старші класи середньої школи, необхідно запропонувати розширені можливості для освоєння навчальних програм, які підвищать їхні шанси на отримання хорошої роботи і забезпечать їм основу для стійкої зайнятості.

Саме тому в більшості розвинених країн на другому етапі середньої освіти, тобто у старших класах школи, учні можуть обирати між академічно-орієнтованими (загальноосвітніми) та професійно-орієнтованими програмами.

Загальноосвітні програми базуються лише на шкільних заняттях і спрямовані на підготовку учнів до вступу в університет, а професійні — одночасно на виробничій практиці та на шкільних заняттях (дуальна освіта), що дозволяє після них працевлаштовуватися.

При цьому продовжувати навчання у вищих навчальних закладах можна, незалежно від того, якими були шкільні програми — академічно- чи професійно-орієнтованими.

На сьогодні у країнах ОЕСР професійну світу здобувають більшість учнів старших класів школи.

Збільшення частки учнів старших класів, які обирають професійні програми, обумовлене перевагами професійної освіти.

По-перше, наявність професійної освіти не заважає продовжувати навчання в університеті, але при цьому дає можливість достойно працевлаштуватися випускникам другого етапу середньої освіти (середній вік 16–19 років).

По-друге, наявність професійної кваліфікації у випускників шкіл скорочує терміни поповнення ринку праці новими кадрами, що позитивно позначається на економіці, особливо країн зі стрімким старінням населення.

По-третє, гнучка система взаємодії роботодавців і навчальних закладів, а також відносно короткий термін навчання дозволяють швидко реагувати на професійні запити ринку праці, тим самим сприяючи економічному зростанню, скорочуючи кваліфікаційний розрив.

У цьому контексті, надзвичайно актуальною для вітчизняної професійної освіти стає реформа старших класів школи, надання розширених можливостей для вибору предметів, програм та напрямів профільної або професійної підготовки на другому етапі середньої освіти.

Тим часом багато питань до організації нової шкільної мережі, нового змісту освіти, управління і фінансування закладів як профільної, так і професійної освіти залишаються невирішеними.

Проте, якщо зміни неминучі, вчасно почавши працювати над їх ефективною реалізацією, ми уникнемо ризиків і помилок у майбутньому.

Тому починати потрібно якнайшвидше.