Куди вступати, якщо ти — з Криму? Відповідь є на ютубі

Києво-Могилянська академія, Одеський національний університет імені Мечникова, Херсонський державний університет та ще з десяток інших вишів стали «героями» проєкту UniTour від кримської організації Q-Hub.

UniTour — це своєрідний тревел-блог університетами країни, покликаний розповісти майбутнім абітурієнтам із окупованих територій, чого і як навчають у тутешніх вишах; чи реально стати успішними, маючи український диплом. А ще — чому те, що про українську освіту стверджують російські телеканали, переважно є брехнею.

«Детектор медіа» поспілкувався з менеджером проєкту UniTour Муслімом Умеровим про ідею відеоблогу, його мету та основні тези російської пропаганди, які поширюються серед абітурієнтів та їхніх батьків на окупованих територіях.

— Мусліме, чому обрали саме такий формат розповіді про українські університети й чому взагалі вирішили показувати абітурієнтам із тимчасово окупованих територій, де вони можуть навчатися в Україні

— Команда проєкту представляє кримську освітню організацію Q-Hub, яка з 2016 року створює проєкти, спрямовані на молодих людей із Криму. Як на тих, які мешкають на материковій частині України, так і на тих, які досі живуть на території окупованого півострова. Вирішили створити проєкт для майбутніх абітурієнтів, тому що у Криму та на інших окупованих територіях бракує інформації про українські університети й інші освітні можливості. Розповідати про вищу освіту й про те, де її в Україні можна здобути, вирішили у форматі тревел-блогу: наш герой — реальний абітурієнт — приходить у виш і показує, який фах там можна здобути, ким можна працювати після закінчення навчання тощо.

— У пресрелізі ви писали, що одна з ваших цілей — боротьба з російською пропагандою. Які наративи, поширювані серед абітурієнтів Криму, ви би хотіли спростувати?

— Російська пропаганда твердить, що в Україні абітурієнтів із Криму ніхто не чекає, що тут дуже складно жити, немає ніяких можливостей для розвитку, лише суцільні бар’єри. Ми вирішили показати, що це не так, і довести, що на материковій частині України є де вчитися.

Ще один наратив стосується якості вищої освіти в Україні. Мовляв, вона гірша, ніж у Росії. Але це міф, який ми також прагнемо спростувати у своїх відео, розповідаючи, як викладачі готують студентів різних спеціальностей, і показуючи успішних людей, які закінчували ці виші. Наприклад, ми розкажемо історію Майкла Щура — відомого телеведучого, обличчя «Телебачення Торонто», у відео про факультет журналістики Львівського національного університету імені Івана Франка.

— Напередодні навчального року російські ЗМІ поширювали інформацію, що абітурієнтів із окупованих територій можуть переслідувати українські націоналісти. Міністерство освіти і науки, звісно, заперечило це й пояснило, що дані шифрують, щоб убезпечити вступників від переслідувань удома, на окупованих територіях. Чи відомо вам про цей фейк? Чи справді кримських абітурієнтів лякають українськими націоналістами?

— Так, задля безпеки вступників МОН шифрує їхні дані, однак ідеться лише про абітурієнтів, які вступають за державними програмами «Крим — Україна» і «Донбас — Україна». Це справді потрібно для безпеки, щоб абітурієнти не зазнавали переслідувань, повертаючись додому. Але дані тих, хто вступає на загальних умовах, за результатами зовнішнього незалежного оцінювання, ймовірно, не шифрують.

Про націоналістів російська пропаганда поширює байки вже сім років. Коли ми спілкуємося з молодими людьми з Криму, розуміємо, що вони не є прямими споживачами новин, які продукують російські ЗМІ. Молодь, яка живе в Криму, не сприймає цю пропаганду. Проте вона стає її реципієнтом через дорослих, які дивляться російські телеканали. Люди, які планують вступати в українські університети, прагнуть професійного розвитку, тому пропагандистські байки про націоналістів навряд можуть спонукати їх не вступати. Те, що мало абітурієнтів із Криму вступають в університети на материковій Україні, може бути пов’язано і з недопрацюванням Міністерства освіти і науки, із браком інформації про можливості.

— Судячи з уже опублікованих відео проєкту, ви побували в університетах на сході й півдні України, а також у Києві. Якою загалом буде географія проєкту? Чи плануєте показати й виші, які працюють у західних областях?

— Ми хотіли, щоб головний герой обійшов університети і на сході, й на заході, і на півночі, й на півдні. Тому так, про університети із західних областей ми теж розповідатимемо. Зокрема, про три виші Львова: Український католицький університет, Національний університет «Львівська політехніка» та Львівський національний університет імені Івана Франка. Загалом ми плануємо показати 14 університетів. Ми обирали наймасштабніші та популярні університети в кожному регіоні й розповідали про найцікавіші, на нашу думку, спеціальності, в яких молода людина зможе себе знайти. 

— Із опублікованих відео зрозуміло, що ви обирали так звані класичні виші зі стандартним набором спеціальностей. Але чи не хотілося розповісти, наприклад, про мистецькі виші? За якими критеріями ви обирали університети?

— Крім розташування вишу, ми зважали й на рейтинг університету. У цьому сезоні нам, на жаль, не вдалося відзняти випуски про мистецькі виші. Ми хотіли розповісти про Київський національний університет театру, кіно і телебачення імені  Карпенка-Карого, проте керівництво не пішло нам на зустріч і не погодилося на зйомки. Нас здивувало таке ставлення, адже  університет, як державна структура, мав би бути зацікавлений в участі.  

Спеціальності, які можуть бути пов’язані з мистецтвом чи іншими сферами, ми хотіли б показати в наступних сезонах. Проте спершу нам потрібно оцінити, чи є інтерес аудиторії до наших відео.

— Щодо конфлікту з університетом імені Карпенка-Карого. В чому саме була проблема?

— У нас не було конфлікту, як такого. Нам просто не пішли назустріч, довго відповідали, організовували якісь наради, на яких вирішували, чи допустити зйомки, чи ні, затягували процес. Так було і в Національному авіаційному університеті, і в Національному медичному університеті імені Богомольця. 

— Оскільки цільова аудиторія проєкту — молоді люди, ютуб здається органічним шляхом поширення контенту, але все ж ваш канал поки що не сильно популярний (лише 170 підписників) й кількість переглядів окремих відео, на жаль, не вражає (одна-дві тисячі). Чому так, на вашу думку, і як ви плануєте це змінити? Чи займаєтеся промоцією своїх відео?

— Це помітна тенденція, що на ютуб-каналах, які поширюють інформацію про Крим, кількість підписників незначна. Я вважаю, що це не показник того, що ці майданчики потрібно закрити, а людей, які їх створюють розігнати. Це значить, що потрібно шукати й інші шляхи, як достукатися до аудиторії. Інколи це складно, особливо якщо йдеться про молодь,  яка вже сім років перебуває в російському медіапросторі. До 2014-го ситуація була іншою: кримська аудиторія не ідентифіковувала себе як стовідсотково українську чи російську, а споживала медіа обох країн. 

Зараз у ютубі важко зібрати аудиторію з Криму ще й тому, що всі рекламні інструменти неможливо запустити на територію Криму через санкції, — ні з України, ні з Росії. Але наші відео дивляться. Репостять, пишуть коментарі, і всіх підписників ми здобуваємо природнім шляхом. 

— Чи не пробували йти з цим проєктом не лише в ютуб, а в тікток чи інстаграм? Адже попри те, що ці соцмережі вважаються розважальними, там є чимало освітнього та серйозного контенту, й молодь 16-17 років активно ними користується. 

— У нас є сторінка в інстаграмі, однак там ми викладаємо лише анонси ефірів, тобто користуємося цим ресурсом лише як інструментом для просування самого ютуб-каналу. Бо розповісти про університет, як ми це робимо, всього за кілька секунд, як на мене, неможливо. Ми б могли робити й розважальні відео, але все ж нам важливо говорити про серйозне, повертати молодих людей в український медіапростір.

— Чи свідомо вирішили записувати свої відео російською мовою?  

— Так. Ми переконані, що інформацію треба доносити до молоді тією мовою, якою вона розмовляє. Навіть деякі університети кажуть, що студенти із Криму на початку навчання мають змогу спілкуватися російською, щоб адаптуватися. Я хотів би, щоби це сприймалося нормально. Також ми додали до відео субтитри кримськотатарською мовою, адже кримські татари — ядро нашої аудиторії, нам важливо тримати з ними зв’язок. 

— На початку розмови ви сказали, що молодь у Криму отримує дуже мало інформації про українській виші й можливість навчатися в них. Що саме, на вашу думку, потрібно поширювати серед абітурієнтів з Криму і як має комунікувати МОН, щоби нівелювати поширення й вплив російської пропаганди на молодих людей?

— Є запит на розповсюдження інформації через українські медіа. Це дуже важливо для концепції подальшого руху. Також студенти, які живуть у Криму,  інколи хочуть перевестися на навчання в українські виші. Потрібно, щоби був державний механізм, який дозволив би людям це зробити. За програмою «Крим — Україна» в університети вступає небагато людей, тому важливо про це говорити, розповідати молоді про можливості. Й робити це мають не лише громадські організації, а й державні інституції. 

— Якщо вам важливо проінформувати якомога більше людей, чи не плануєте йти з ютуба, наприклад, на телебачення, щоби охопити більшу аудиторію?

— Ми обрали для себе саме ютуб-простір, бо молоді люди не обирають телебачення. Але телебачення потрібне, щоби інформувати батьків абітурієнтів, які також часто роблять вибір щодо вступу разом зі своїми дітьми. Тому нам важливо показати й батькам, що в Україні є хороші виші. 

Фото надав Муслім Умеров