Людство в облозі: звідки беруться агресивні віруси, які породжують смертоносні пандемії

Пандемія коронавірусу, що раптово й підступно обрушилася на світ, захопила всі країни та континенти, пробудила у людях не тільки певні панічні настрої, але й змусила пильніше поглянути в очі новому ворогові: звідки він, чого хоче, чому напав, і чи є у нас надія на перемогу.

Варто підкреслити, що за свою історію — у всякому разі, ті тисячоліття, які вдається відстежити — людство пережило чимало спустошливих трагічних пандемій, які призводили до вимирання цілих народів і континентів, найчастіше впливали на хід історії.

Причому одні пандемії (наприклад, холери та чуми) були викликані бактеріями, а інші (наприклад, іспанки, лихоманки Ебола, SARS, нинішньої Covid-19) — вірусами.

Поговоримо про віруси.

Пандемії важко передбачити, і ще важче приборкати.

Цікаво, що віруси, які їх викликають, є нашими сусідами протягом усього життя, але в одну мить несподівано починають виявляти незрозумілу агресивність, вбивають і калічать десятки мільйонів людей.

Потім так само несподівано пандемії сходять нанівець.

Невже людина безсила проти гніву своїх небезпечних сусідів та співмешканців? Це драматична історія протистояння.

Вірус — одноразовий шприц із фрагментом ДНК.

Сучасна наука навіть тепер, у ХХІ столітті, не готова однозначно відповісти, що ж таке віруси — живі істоти або ж нежива речовина.

На сьогодні виявлено та описано близько 5 тис.

різних вірусів, але, зрозуміло, що це лише верхівка айсберга.

Насправді їх мільйони.

Вони навколо нас: у воді, в землі, в організмах тварин, в рослинах… Вірус, по суті, шматочок генетичної інформації, яка одягнена в білкову оболонку.

Чужа клітина потрібна йому, щоб жити.

І поза живим організмом він не розвивається, а ніби “спить”.

Деякі вірусологи описують вірус як “одноразовий шприц, що впорскує у живу клітину пружинку своєї ДНК”.

Тим самим він запускає підступну і хитру програму, яка змушує уражену клітину відтворювати такі ж смертоносні шприці.

Існує навіть конспірологічна теорія всесвітнього експерименту “спрямованої панспермії”, в результаті якого Земля була “засіяна” органічними зародками, обслуговувати які, програмувати їхній розвиток повинні були біоробот-віруси.

Саме вони повинні були коригувати еволюцію, послідовно вводячи в живі клітини необхідні ДНК.

Але за мільярди років щось пішло не так… І роботи стали час від часу вбивати своїх підопічних.

Можна з іронією ставитися до цієї теорії, але серед її прихильників — відомі авторитетні вчені з усього світу.

Теорію “спрямованої панспермії” всерйоз розглядали такі видатні дослідники, як Г.

Гельмгольц, С.

Арреніус, Дж.

Томсон, П.

Лазарєв та інші.

А лауреат Нобелівської премії, американський вчений, один із співавторів створення моделі ДНК Френсіс Крік у книзі Життя як воно є: її походження і природа особливо підкреслив, що генетичний код ідентичний у всіх живих об’єктах, вивчених в даний час.

Саме Крік і його колега Леслі Оргел, посилаючись на відкриття в молекулярній біології, палеонтології і космології, припустив, що життя на нашій планеті була цілеспрямовано засіяне з космосу.

З усього вищесказаного випливає, що агресивну поведінку вірусів неможливо логічно пояснити.

Адже їхнє головне еволюційне завдання — розмножуватися, плодити якомога більше своїх копій.

За ідеєю він, вірус, повинен пестити і леліяти, а не вбивати живу клітину, яка забезпечує йому вічне життя.

Взяти, наприклад, вірус герпесу.

Він живе практично у кожній людині, не завдаючи більшості людей відчутної шкоди.

Тобто поводиться, як йому і належить.

А ось вірус Ебола можна назвати самогубцем.

Він вбиває майже половину своїх жертв, позбавляючи себе місця існування.

Тобто веде себе так, нібито у ньому сталася якась поломка, і він не відає, що творить.

Віруси є у кожного виду живих істот на Землі.

Смертоносними вони стають, коли їм вдається перейти від одного виду до іншого.

Це відбувається нечасто.

Скажімо, віруси від рослин до тварин переходять, напевно, раз на один мільйон років.

А від тварин до людей частіше.

Дослідники запевняють, що, наприклад, вірус Ебола потрапив в людський організм від летючих лисиць (різновид кажанів), у яких він не виявляв особливої ​​агресивності.

Згадаймо свинячий і пташиний грип.

Та й нинішній коронавірус — що б не говорили про його походження, все ж безпосередньо він пов’язаний із певним видом кажанів.

Чому раптом віруси долають міжвидовий кордон, точно невідомо.

Чи винна у цьому господарська діяльність людини, зміни клімату, демографічні проблеми, активність сонця, секретні лабораторні експерименти або є якісь інші причини, безумовно ніхто не скаже.

До того ж хитрі або мудрі віруси мутують.

Мутація для них — обов’язкова складова життєвого циклу.

Щоб мати можливість пристосуватися до нових умов, вірус змінюється і виробляє все нові й нові варіанти, які можуть “стати в пригоді” у тих чи інших умовах.

Найбільш масштабні епідемії, викликані вірусами.

Жовта лихоманка.

Жовта лихоманка вперше була описана після спалаху на Юкатані у 1648 році.

Жовтою її назвали тому, що у пацієнтів жовтіла шкіра і склери очей.

Переносять вірус комарі.

Захворювання мало дуже важкий перебіг і високу летальність.

З кінця XVII до початку ХХ століття в американських містах сталося більше 50 епідемій жовтої лихоманки.

На Гаїті у 1802 році вірусом заразилися наполеонівські війська, епідемія забрала життя понад 50 тис.

До Європи жовта лихоманка потрапила у 1723 році — в Португалію, Іспанію і портові міста Англії.

Смертність була дуже високою.

Поки не створили вакцину від жовтої лихоманки.

Вірус грипу, який сьогодні відомий як іспанка, з’явився у Східній Азії і почав стрімко поширюватися ще із 1916 року.

Але спочатку його не вважали окремою самостійною хворобою.

Потім лікарі помітили особливість цього вірусного захворювання — воно було дуже заразне і характеризувалося великою кількістю важких ускладнень, що призводили до смерті пацієнта.

Перший офіційно підтверджений випадок іспанки був зафіксований у 1918 році в Канзасі (США).

Далі грип масово поширився Європою.

За приблизними оцінками, у 1918-1920 роки іспанкою заразилося понад 500 млн осіб — це майже третина населення Землі.

Не впоралося із підступною хворобою понад 40 млн.

Ця пандемія вважається досі найбільш смертоносною в історії людства.

Вона закінчилася так же несподівано, як і почалася.

Азіатський грип (1956-1958 роки).

Забрав життя щонайменше 2 млн людей у різних країнах світу.

Найбільше постраждали Китай і США.

Гонконгський грип (1968 рік).

За три місяці з Гонконгу, де був зареєстрований перший випадок, хвороба зі швидкістю пожежі поширилася на США, Індію, Австралію, країни Європи… Загинуло більше одного мільйона людей, Гонконг втратив 15% свого населення.

Свинячий грип.

У середині квітня 2009 року в Південній Каліфорнії зафіксували два випадки грипу серед дітей.

Захворювання було викликане абсолютно новим штамом — A/H1N1.

Новий грип представляв із себе комбінацію штамів північноамериканського і євразійського свинячого вірусів, яка не зустрічалася раніше.

Наявні на той час вакцини проти грипу показували нульову ефективність.

За рік — з квітня 2009-го до квітня 2010-го — тільки у США від свинячого грипу загинуло 12,5 тис.

Були жертви і в Україні.

Всього ж у світі ця швидкоплинна епідемія забрала життя майже чверті мільйона осіб.

Окрім епідемій грипу, за останнє десятиліття зареєстровано кілька пандемій інших вірусних захворювань.

Зокрема, лихоманка Західного Нілу — 1999 рік, SARS — 2002, MERS — 2012, лихоманка Ебола — 2013, чикунгунья — 2013, лихоманка Зіка — 2015 рік.

Коронавірусне захворювання Covid -19, з яким весь світ іще бореться.

Не можна не згадати й пандемію ВІЛ/СНІДу, що почалася в 2005 році.

Число загиблих перевищує 36 млн.

Людство приречене жити поруч із мікроскопічною цивілізацією вірусів.

Перемогти їх, схоже, не вдасться, треба навчитися співіснувати із найменшими втратами.

Будемо вчитися.