Листи незалежній Україні. Репортаж із референдуму 1 грудня 1991 року

Ювілейні спогади… Мимоволі згадую, як 30 листопада 1991 року, по 23-й, сказав своєму тринадцятилітньому синові:

— Тарасичку! Треба поїхати на Майдан! — саме так уже тоді називалася центральна площа Києва. — Допоможеш мені зібрати все, що залишиться: плакати, листівки, малюнки…

— А не можна було це зробити раніше? — невдоволено відривається від гігантського калькулятора — доба «персоналок» в Україні ще не настала…

— В тому-то й заковика, що не можна було, — пояснюю законодавчий нюанс. — І навпаки, будь-яка агітація в день референдуму заборонена. Збирайся!

О пів на дванадцятц ми вже в метро: з Оболоні до Майдану потяг іде 8 хвилин. Хронометраж я розрахував чітко. Випливаємо з підземки. Майдан порожній. На наше архівістське щастя, ні двірників, ні істориків — практично ані душі.

Рівно опівночі приступаємо до чесного злодійства… Раптом, як із-під землі, — міліціонери. Спроквола наближаються до нас і ставлять дитяче запитання, яке ще вчора загнало б мене в глухий кут, а вже сьогодні анічогісінько не важить:

— Що це ви робите?

Показую на годинник:

— Усе законно. Хочемо дещо зберегти для історії. А для прибиральників це — сміття.

На тому й розходимося. Син заходжується збирати-зривати-згрібати постери, відозви, летючки — безцензурні рукописні медіа. А я починаю демонтаж паперової кринички, в якій влаштовано щось на зразок корби. З неї звисає стрічка факс-рулончика. На ній протягом дня перехожі залишали свої побажання незалежній Україні. Хто — на недалеке майбутнє, а хто — й на століття.

—  Це безцінний документ, — кажу Тарасикові. — Прийде час — передамо ці артефакти народної публіцистики в Історичний музей. Але тільки тоді, коли незалежна Україна виживе, бо в наших державних архівах, фондах, експозиціях вічно щось та стається: то пожежі, то потопи…

Так ми стаємо власниками рідкісних документів Революції Незалежності. Зокрема — послання доби відновлення тисячолітньої Української держави.

Ось частина листів у сучасність і вічність. Подаю їх мовами оригіналів, зберігаючи особливості граматики та стилістики.

Люди бывают двух типов: а) хорошие; б) те, с которыми живешь в одной квартире.

Костяной Сергей, психолог

Коммунизм есть советская власть плюс геноцид народа по имени гомо советикус.

[Без підпису]

Київа вже нема на світі!

[Без підпису]

Слава не КПРС, а тим, хто вийшов з неї!

[Без підпису]

Нарід України, борітеся за волю, інакше наші діти, внуки проклянуть нас за боягузтво.

[Без підпису]

Готов быть обвинителем на суде по обвинению Горбачева перед украинским народом.

[Без підпису]

За рыки кров, за море сліз матерів, дітей наших, за сотні невинно розстріляних, за сплюндроване життя 5 поколінь – КПСС до суду народного!

Проценко

Люди! Нас всех Империя держит в клетке 74 года. Не открывет ее, чтобы мы кормили имперских бояр и князей. Нужно добиваться в первую очередь открытия гранци, как во всем цивилизованном мире! Тогда у нас появится и пища, и одежда в достаточном количестве. Для этого нужно добиться каждому народу независимости своей республики.

Свободу Украине!

[Без підпису]

P. S. Я досі не передав Історичному музею агітаційні документи Всеукраїнського референдуму Незалежності. Як і студентські рукописи Революції на граніті, як і жовтогарячу самодіяльну пресу Помаранчевої революції, як і артефакти Євромайдану. Чому? Остерігаюся «п’ятої колони». Та й думаю: може, запропонувати знайомому мені з 96-го відділові україністики бібліотеки «Байнеке» Єльського університету — там ці документи не пропадуть…