Нова реальність пандемії. «Через п’ять років на людство дійсно чекає щось неймовірне»

Пандемія Covid-19 кардинально змінює світ: люди переосмислюють звичні речі, світ ділиться на різні табори. Хтось досі заперечує факт існування коронавірусу і загрозу від Covid-19, хтось не бачить сенсу у вакцинації, дехто не бачить сенсу в дистанційній роботі та навчанні. Кожен має своє аргументи, кожне питання провокує конфлікти, а влада та бізнес в цих умовах мають шукати баланс для стабільності та безпеки.

Відомий український топменеджер Петро Чернишов в рамках Business Wisdom Summit, який пройшов у столиці, підбив проміжні підсумки існування світу в умовах пандемії. Свої висновки він обґрунтовував даними досліджень зарубіжних вчених, аналітичними даними західних ЗМІ та висновками бізнес-тренерів.

Віддалена робота та кар’єра

Два роки назад віддалена робота, звісно, теж існувала, але це було якоюсь екзотикою. Щоб піти на віддалену роботу, треба було відпроситись, на писати якийсь лист на ім’я директора, той його довго розглядав… Та й ішлося не про постійну «дистанційку», а про віддалену роботу один день на тиждень, максимум – два. Нині ж у багатьох міжнародних компаніях віддалена робота стала стандартною умовою. Один з прикладів таких міжнародних гігантів – Twitter (а це тисячі високооплачуваних співробітників). Щоправда, частина компаній прагнуть загнати співробітників назад в офіси – це, скажімо, Google і Facebook.

Із віддаленою роботою є дві дуже великі проблеми. Перша – відсутність інновацій. Компанія повинна постійно змінюватись та покращуватись. Для того ж, щоб інновація виникла, принаймні, так вважають бізнес-тренери, люди повинні зібратися біля офісного кулера, щось обговорити, до чогось додуматися... Інакше певні бізнес-процеси починають гальмуватися чи взагалі припиняються. За умов віддаленої роботи зібратися можна тільки в Zооm, а це зовсім не ті відчуття. Бо через екран неможливо відчути, що думає і відчуває співрозмовник, тобто пропадає те, що називається «смол ток» (small talk – коротка неформальна розмова – «Главком»).

Друга велика проблема – складнощі із побудовою кар’єри. Особливо болюче вона вдарила по молоді. Якщо молода людина прийшла в компанію, то для того, щоб покращити свої професійні здібності, зрозуміти, як працює компанія, як стати ефективнішим, їй потрібен ментор. Іноді ментора призначають спеціально, іноді він сам по собі з’являється. Розумієте, ніхто ще не придумав, як влаштувати менторство у Zооm. Мій син в Америці працює в компанії Google, і багато його ровесників працюють у різних великих компаніях та банках. Вони всі сидять онлайн в гуртожитках свого університету. Усі намагаються потрапити на роботу до офісу. Водночас є більш досвідчені співробітники в Google, які там працюють, скажімо, 10 років, – це айтішники, і вони не хочуть в офіс. А от молодь дуже переживає, що через дистанційний формат. У компанії не вдасться побудувати кар'єрне зростання. Їх ніхто не зводить попити пива, не розповість, як влаштовані справи в цих компаніях.

Суспільство отримало новий поділ

Із початком локдаунів працездатне населення розвинених країн світу розділилося на три умовні групи.

Перша – ті, хто, в принципі, не можуть працювати віддалено: робітники на лінії заводу, медсестри, продавці в офлайн-магазині, водії вантажівок, поліцейські... Це люди, які одержують невелику зарплату.

Друга група – люди, які сидять в офісах: маркетологи, фінансові менеджери, директори. У них перехід на віддалену роботу викликав неймовірну радість. Я пам'ятаю, як на початку пандемії мені знайомі казали: «Як круто, тепер сидітимемо вдома, не треба стояти в безглуздих заторах, не треба одягати костюм». Хіба що піджак – для Zооm. Однак за якийсь час вони почали усвідомлювати нові проблеми. Річ у тім, що майже всі ці люди проживають у великих містах, мегаполісах: Лондон, Нью-Йорк, Москва, Київ тощо. У всіх цих містах однаково велика ціна на нерухомість. Відповідно, у більшості цих людей дуже маленькі квартири. І раптом з'ясовується, що в одному кутку цього житла повинен сидіти чоловік, в іншому кутку – дружина, між ними десь дитина, яка також дистанційно навчається в школі. У когось по двоє дітей, а між цим всім ще є додаткова радість: собака чи кіт, який теж потребує уваги. Дуже скоро почалися сімейні скандали і «дистанційка» перестала подобатися.

Третя категорія людей – це бізнес-тренери та інші люди, які пояснюють, як влаштований світ, які пишуть статті, дають інтерв'ю. Вони кажуть: «Усім треба працювати віддалено, це дуже просто і зручно. Ось я вирішив наступного місяця працювати віддалено: поїду до свого будинку в Іспанії чи Португалії, потім кудись в Тайланд, далі ще кудись поїду». І саме ця категорія людей створює порядок денний.

Тотальна недовіра до науки

Covid-19 породив пандемію недовіри в усіх країнах. Не лише в Україні – у нас ніколи не довіряли владі. У розвинених країнах одне з питань, яким тепер переймаються люди, – звідки так швидко взялися вакцини? Люди кажуть: «Як це так – відразу ж з'явилася вакцина, якою ви зараз нас майже насильно хочете змусити вколотися?». Чому насильно? Поки тільки одна країна запровадила обов’язкове щеплення, це Австрія.

Йдемо далі: людей насторожують різні реакції урядів на пандемію. Приміром, Сполучені Штати розділилися на дві частини: республіканські і демократичні штати, які обрали кардинально стратегії боротьби із Covid-19. Якщо демократичні штати обрали тактику посилення карантинних обмежень, то керівництво республіканських, навпаки, вирішили, що обмеження лише зашкодять. А найголовніше – і ті, і ті казали: «Ми всі спираємося на наукові джерела». Це казали і урядовці Швеції (де обрали стратегію набуття природнього колективного імунітету), і урядовці Австрії (де громадян закрили на суворий карантин). Досі вважали, що наука ніби одна для всіх і ніби об'єктивна, однак різні уряди трактували її дані по-своєму. Отже, повна недовіри до науки – один з явних наслідків Covid-19.

Демократія? А чи є вона?

Багато мешканців розвинених країн питають: «А чи є вона зараз взагалі, ця демократія?». У дуже демократичній Австрії людей, які виходять на демонстрації проти вакцинації, поліція б'є, арештовує і саджає у в'язницю. Повторюся: ця демократична Австрія ввела обов'язкову вакцинацію. І багато інших країн запровадять її це дуже скоро, це очевидно.

Криза Supply Chain

Частина людей раптово зрозуміли, що ті чудові товари, які вони замовляли з Китаю або В'єтнаму, і які до них приїжджали за три тижні, тепер треба чекати пів року, та й ціни на них несподівано виросли. У Китаї, останній індекс виробничої інфляції в порівнянні з минулим роком – 14%. Це величезна цифра, особливо для Китаю, який завжди виробляв продукцію дуже дешево.

Роздача грошей

Наступний важливий наслідок для бізнесу – роздача грошей у небачених масштабах. Під час пандемії Америка вже надрукувала у вісім разів більше грошей, ніж під час кризи 2008 року, і продовжує друкувати.

Перший очевидний наслідок – інфляція. Зараз місячна інфляція складає 6%, і ніхто не знає, що з цим робити, це величезна цифра. Відповідно, ціни на акції пішли вгору. Коли ти друкуєш гроші, але нерухомості обмежена кількість, та й за рік її неможливо побудувати дуже багато. А от ринок акцій необмежений.

Інші джерела вливання коштів – криптовалюта та інвестиції у стартапи. Ще три роки тому стартапери бігали за інвесторами і вмовляли їх дати грошей. Зараз в Америці все навпаки: інвестори бігають за стартаперами та кажуть: «Візьміть, будь ласка, грошей у мене». Насправді все дуже просто, якщо ти роздаєш народу дуже багато грошей, то у кого вони скупчуються? У будь-якій ситуації, гроші завжди накопичуються у розумних людей.

Надзвичайні наслідки від РНК-вакцин

Наслідки від винайдення вакцини за технологією РНК-дії (вакцина, діюча частина якої — рибонуклеїнова кислота, що кодує білок, характерний для певного патогена) – це можливість у майбутньому за цією технологією створити вакцину від раку. У подальші розробки із цими вакцинами зараз вливається прірва грошей, над ними працюють безліч вчених: біологів, хіміків, лікарів пішли в такі дослідження. Можливо, через п’ять років на людство дійсно чекає щось неймовірне, неочікуване. І поштовхом до цього, по суті, стала пандемія.

Наталія Сокирчук, «Главком»