Скільки коштує інсульт: що оплачує – держава, а що – пацієнт?

Казати, що через коронавірус держава забула про хвороби, які призводять до більшості смертей українців, несправедливо. Бо нині люди, які страждають на серцево-судинні захворювання, мають отримувати суттєву допомогу: лікарні отримують за кожен випадок хвороби суттєве фінансування від держави. «Главком» розбирався, що змінилося за час пандемії у справі порятунку від інсультів, та куди йдуть гроші, виділені на лікування та профілактику цієї хвороби.

Причина смерті номер один

Найсвіжіші дані Держстату, які стосуються причин смерті українців, охоплюють період з січня до вересня поточного року. Вочевидь, повні підсумки осені підкоригують цю картину, але загальний тренд точно не змінять. Отже, протягом перших дев’яти місяців в Україні померло понад 487 тис. осіб. А у трійці хвороб-убивць – інсульт/інфаркт, рак та коронавірус. Причому перша позиція, тобто серцево-судинні захворювання, «відповідальні» за більшу частину смертей, а саме за 306 тис. випадків. Через онкологію з початку року померло понад 55 тис. хворих, а ще понад 40 тис. життів – на чорному рахунку коронавірусу.

У світі – така ж картина, з тією лише різницею, що Covid-19 у масштабах планети виходить на друге місце, відсуваючи онкологію. Але пальму першості і тут також утримують серцево-судинні захворювання.

«Інсультними хворими ніхто не займається»

І ще про статистику. Її київський вимір «Главком» обговорює з Марією Прокопів, лікарем-неврологом, доцентом кафедри неврології Університету імені Богомольця. «За майже два роки пандемії у Києві захворіло на коронавірус близько 280 тис. людей, з них померло – 6800, – каже вона. – А тепер подивімося статистику інсультів: у 2020 році до неврологів Києва звернулися 153 тис. людей з різними неврологічними захворюваннями, з них 74% (або 115 тис. осіб) – із судинними захворюваннями головного мозку. Від цих захворювань у Києві померло 3353 хворих. Тобто якщо помножити цю цифру на два роки, ми отримаємо приблизно таку ж статистику смертей, як і від коронавірусу. У нас, якщо можна так фігурально висловитися, епідемія серцево-судинних захворювань, але ж є ще й інфаркти. І цими хворими ніхто не займається», – каже вона.

Під тим, що «хворими ніхто не займається», Прокопів має на увазі недостатність фінансування та відсутність превентивних заходів.

Та у чиновників інше бачення ситуації. Заступниця голови Національної служби здоров’я Тетяна Бойко говорить: на кожен випадок лікування інсульту з використанням тромболітичної терапії НСЗУ виділяє 54 тис. грн, а на ендоваскулярні (хірургічні) втручання – 97 тис. Цих коштів, наголошує вона, цілком достатньо, адже вони покривають всі статті видатків, які мають місце при лікуванні інсульту: лабораторні та інструментальні дослідження, вже згадувану хірургію судин, забезпечення ліками, вторинну профілактику інсульту, реабілітацію та навіть консультації психолога та психотерапевта. Для пацієнтів всі перераховані маніпуляції – безкоштовні, підкреслюють у НСЗУ.

Але чи варто нагадувати про те, що безкоштовної медицини в Україні не існує в принципі? І що реабілітація хворого лягає тягарем винятково на родину: коли наслідком перенесеної хвороби стає інвалідність, комусь із членів сім’ї доводиться наглядати за хворим, поєднуючи це із роботою або відмовляючись від неї.

Повернімося до цифр. Марія Прокопів наводить дані, які відрізняються від озвучених Тетяною Бойко у менший бік. Передусім, каже лікарка, допомогу з інсультами в місті надають ті лікарні, які уклали договір з Національною службою здоров’я: «Вони мають пакет такої допомоги, вони й приймають хворих. Там мають бути створені умови для проведення лікувальних заходів згідно із протоколом».

В Олександрійській лікарні, де працює Прокопів, отримано пакет на лікування хворих «з розрахунку трохи більше ніж 15 тис. грн на один випадок неускладненого інсульту. Понад 50 тисяч НСЗУ виділяє, коли мають місце складніші випадки», – говорить Прокопів. Та очевидно, що коли йдеться про хірургічне або нейрохірургічне втручання, і такої суми недостатньо. Але проблема в тому, що всіх хворих причісують під один гребінець, а виділені кошти не варіюють у залежності від їхніх індивідуальних потреб: призначена сума залишається незмінною.

«Ці гроші йдуть на перебування пацієнта у стаціонарі. Звичайно, що цієї суми не вистачає. Хоча б тому, що вона призначена тільки на лікування інсульту, тобто наслідків. А хворий з інсультом має купу інших захворювань, бо здорових людей з інсультами не буває. І гіпертонію, і діабет, і захворювання нирок, печінки. Але це не враховується, вся сума йде в один клінічний випадок», – пояснює медик.

Інсульт «державний» та «приватний»

Реальну історію, яка стосується лікування інсульту в державному медичному закладі, розповідає пацієнтка Марія Горуна. Її хворобу лікували у Рівненському обласному інсультному центрі, куди вона потрапила влітку 2020-го. Марії тоді був 31 рік. В її випадку все почалося з неправильно поставленого діагнозу, а точніше – з його відсутності. Лікар-невролог не сказав їй нічого конкретного, а порадив пройти магнітно-резонансну томографію. Її Марія робила вже наступного дня у приватній клініці, хоча при лікуванні інсульту вкрай важливими є перші три години з моменту постановки діагнозу.

Тогорічні розцінки у Рівному на діагностику (МРТ – 1210 грн, УЗД серця – 50 грн) виглядають ще «по-божому» у порівнянні з актуальними цінами у Києві. Найнижча ціна на МРТ головного мозку у столичних клініках так само може стартувати від 1200 грн, а завершується близько 5500: тут все залежить від бренду клініки, а також від набору додаткових послуг (наприклад, МРТ з контрастом коштуватиме вдвічі дорожче). Що стосується УЗД серця, то дешевше ніж за 200 грн обстеження у Києві не знайти.

За словами Марії Горуни, в обласному інсультному центрі вона пробула 10 днів, і кожен обходився їй у 700-1000 грн. Разом із попередніми видатками на діагностику вона витратила 10 тис. грн. «Я була дуже агресивно налаштована перших кілька днів. Ну де ж моя безкоштовна медицина?! Мені сказали: Маріє, звісно, ми можемо лікувати вас тим, що є безкоштовне, але це не те, що вам потрібне, тому що воно неефективне в такому випадку», – згадує вона.

Її витрачені десять тисяч цілком вкладаються у ті п’ятдесят чотири, про які йшлося вище і які виділяє держава. Проте ці гроші пацієнтці, певна річ, ніхто не поверне. Тим паче, що в НСЗУ взагалі заперечують факти самостійної оплати хворими лікування. А якщо вони мають місце, то треба негайно повідомляти про них на гарячу лінію МОЗ – такою є офіційна позиція чиновників від медицини.

Інші пацієнти, з якими поспілкувався «Главком», підтверджують: «безкоштовне» лікування у державних клініках обходиться у 1000-3000 грн на добу. Саме це може засвідчити й авторка цих рядків, котра перебувала у 2017 році в згаданій вище Олександрівській лікарні – але, щоправда, у її хірургічному відділенні. Платити доводилося за все – починаючи від питної води та шприців і завершуючи дорогими препаратами. При цьому на важкий стан пацієнта (в тому числі післяопераційний) ніхто не зважає – гроші зазвичай вимагають заздалегідь. Примітно, що в подібному стані доволі складно документувати факти здирництва, аби згодом направити до МОЗ чи НСЗУ та довести, що задеклароване безкоштовне лікуванні інсультів (як і інших ургентних станів) є лише фікцією.

Натомість у приватних клініках інша картина. Ніхто з рідних пацієнтів не оббігає прилеглі аптеки зі списком, виданим лікарем. Фінансові питання вирішуються коректно в тому розумінні, що є сформована ціна на лікування, закріплена в прайсі медичного закладу. 70-річна киянка Наталія З. лікувала ішемічний інсульт у приватній клініці, де ціна перебування в стаціонарі варіює від 6,3 тис. грн до 16,6 тис. грн. В її випадку одна доба коштувала 7 тис. грн, що є, безперечно, непідйомним для пересічної української пенсіонерки. Жінці допомогли діти.

Держава скасовує пільги

«За кордоном зовсім інша організація допомоги з інсультом, – констатує Марія Прокопів. – Бо головне тут – профілактика. Якщо з причинами виникнення інсультів та інфарктів боротися, то захворювання можна попередити. Але хто цим займається в Україні? Де популярна інформація? У нас хворі навіть звертаються запізно, за кілька днів, тоді як успішність лікування залежить від часу. Лише 30% звертаються протягом трьох годин: більшість хворих просто не розуміють і не знають, що з ними відбувається».

Загальна необізнаність та недовіра до державної медицини призводить до того, що дорогоцінний час досить часто втрачається. Водночас лікуватися до приватних клінік іде незначний процент пацієнтів, і причина цього лежить на поверхні – зависока ціна. Але і це не єдина проблема. Якщо у вас «тяжкий» випадок, до приватної клініки вас можуть просто не взяти.

«У державних клініках лікуються близько 7,5 тисяч хворих. Приватні ж пролікували всього 2,5 тисячі хворих – це дані за останні п’ять років, – каже Марія Прокопів. – І якщо в державних клініках летальність від ішемічного інсульту становить 15%, а від геморагічного 40%, то у приватних клініках лише 0,8%. І це не тому, що там працюють генії від медицини. Просто лікування задороге, і важких хворих не беруть взагалі або беруть вкрай рідко».

Досить часто трапляється й таке, що після приватних закладів хворі йдуть доліковуватися у державні. А там зараз – своя біда. Бо ресурси державних клінік перекинуті на боротьбу з коронавірусом.

«Є державні реабілітаційні відділення у Києві, зокрема, й у нашій лікарні та у 18-й, але вони зараз працюють на «ковід». Тобто, виписуючись зі стаціонару, а там хворий перебуває близько 10 днів, він не має, куди йти. Немає державної реабілітації, і ти відправляєшся додому – до сімейного лікаря та невролога поліклінічного або йдеш до приватної клініки, де доба може коштувати до 6-7 тис. грн. У переважній більшості випадків навантаження лягає на родину, якій ніхто не доплачує та не надає допомоги. А пенсія з інвалідності в середньому – 1800 грн», – констатує Марія Прокопів.

«Важливий розподіл не так на державне та приватне лікування, скільки на стаціонарне та амбулаторне, – зауважує в розмові з «Главкомом» лікар-акушер-гінеколог приватного медичного центру Наталія Лелюх. – Більшість серцево-судинних хвороб можуть бути профілактовані. І тому дуже важливо, щоб сімейний лікар робив акцент на профілактичних діях, на способі життя пацієнта, на історії його родини, особливо якщо там вже був цукровий діабет абощо. З цих міркувань немає різниці, де саме надається амбулаторна допомога – у державних закладах чи приватних».

«Інша річ, якщо ми говоримо про вузько спеціалізовані хірургічні маніпуляції, про оперативні активності – тут питання технічного забезпечення медичного закладу, безперечно, є дуже значущим. Можу вас запевнити, що у нас є і державні лікарні з не гіршим устаткуванням, аніж у приватних. Але будьмо чесними, у державній лікарні будете платити не в касу, а інакшим способом, тобто будете отримувати послуги без надання чеку. У приватній лікарні з оплатою все буде офіційно, і ви чітко розумітимете, за яким прайсом сплачуєте, – говорить медик.

Економіка страждає теж

У проблеми є й інший вимір. Від витрат, пов’язаних з серцево-судинними захворюваннями, страждають не лише пересічні громадяни. Сукупні втрати економіки України від наслідків інсульту можуть сягати 100 млрд грн на рік, ідеться у пресрелізі Української асоціації боротьби з інсультом. Ці збитки включають недоотриманий протягом багатьох років прибуток підприємств через втрату фахівців, вилучення з ринку праці рідних, які доглядають за хворим у режимі 24/7, недоотримані податки, прямі фінансові витрати бюджетів різних рівнів на лікування та реабілітацію пацієнтів.

Попри це, в Україні до недавнього часу було скасоване право на безкоштовну реабілітацію після інфарктів, інсультів і виробничих травм працевлаштованим особам. Відновили цю норму лише у 2020-му, а до цього заклади Укрпрофоздоровиці були заповнені на 10-30%. Можливо, зміни на краще сталися тому, що Україна приєдналася до Декларації про реалізацію європейського плану дій по боротьбі з наслідками інсульту. Її мета – зменшити до 2030 року кількість інсультів на 10% у порівнянні з 2019 роком і забезпечити лікування 90% пацієнтів у спеціалізованих відділеннях.

Проте, декларація ще не означає реалізацію намірів. Хоча у наступному 2022 році видатки на медицину становитимуть майже 200 млрд грн. Це на 35 млрд більше, ніж у поточному році. Ймовірно, позитивні зрушення таки будуть, хоча жодні мільярди не змусять громадян вести здоровий спосіб життя, без переїдання, алкоголю та сидіння без руху перед телевізором та фізичних вправ. Це також один із запобіжників серцево-судинних захворювань, і саме він може бути тим фактором, зрушити який найтяжче. Зміни у свідомості – справа не уряду, тут вже кожному треба потрудитися самому.

Наталія Лебідь, для «Главкома»