«Органи влади в деяких державах не можуть подолати пропаганду, оскільки самі нею займаються»

Які проросійські наративи стосовно України поширюються у Франції; чим дезінформація, яка шириться в Литві, схожа на ту, що шириться серед українців; як ботоферми поширювали дезу про те, що Україна збила малазійський боїнг? Відповіді на ці питання під час West Media Forum давали закордонні журналісти, а також розповідали, з якими дезінформаційними викликами стикаються медіа у Франції, Нідерландах, Литві та Польщі та що в цих країнах думають про події в Україні.

Журналіст щоденної французької газети La Croix Ален Гіймоль розповідає, що дезінформаційні кампанії, які ширяться у Франції, не є унікальними: схожі є і в інших країнах. «Дезінформація щодо України поширюється через нерозуміння чи хибне розуміння українських реалій. Найчастіше в дезінформаційних компаніях просувають наративи, що в Україні триває громадянська війна; що українська влада є нелегітимною, а “уряди” так званих ЛНР і ДНР натомість намагаються легітимізувати, — каже Ален Гіймоль. — Також дезінформатори намагаються лобіювати скасування санкцій, накладених урядом Франції на Росію». Він додає, що переважна більшість французів не сприймає ці наративи на віру, але все ж ця інформація впливає на 20–30 % громадян. «Люди, вразливі для таких кампаній, голосують за крайньо праві чи ліві партії, вони виходять на мітинги проти вакцинації. 20–30 % — це чимало, на мою думку, — каже журналіст. — Неправдива інформація найбільше поширюється в соціальних мережах. Тобто в поширенні фейкових новин соцмережі відіграють важливішу роль, ніж традиційні ЗМІ». 

Чому французькі ЗМІ наймають охоронців

Ален Гіймоль каже, що роль журналістів у Франції стрімко змінюється, адже люди втрачають довіру до традиційних ЗМІ, зокрема й до щоденних газет і телебачення. «Тепер у нас менше передплатників, глядачів. Раніше люди нам довіряли, вважали, що ми відіграємо принципово важливу роль у просвіті, інформуванні людей, а тепер, коли мої колеги висвітлюють демонстрації, наприклад, проти вакцинації, на них нападають на вулиці, до них агресивно ставиться натовп, — розповідає Ален Гіймоль. — Чимало моїх колег побили під час демонстрацій проти вакцинації. Деякі ЗМІ, зокрема державні телекомпанії, були вимушені наймати охоронців, які б супроводжували журналістів, коли ті висвітлюють вуличні події. Ситуація складна, нам важко працювати в умовах агресивного ставлення до медіа. Але ми розуміємо, що ті люди, які виходять на демонстрації проти вакцинації, переважно є тими самими людьми, які хочуть скасувати санкції проти Росії й мають проросійське бачення конфлікту в Україні». (Зауважмо, що в Україні висвітлення мітингів проти карантину й вакцинації поки що не несло загрози для журналістів, хоча вони досить багато маніпулюють на цій темі.)

За словами Алена Гіймоля, чимало французьких ЗМІ намагаються боротися проти дезінформації та фейкових новин за допомогою фактчекінгу. Однак такий підхід, на думку журналіста, не є однозначним і кінцевим розв’язанням проблеми. «Є багато людей, які вірять у теорії змов і відкидають все те, що подають традиційні ЗМІ. Тому ми й не можемо просто за допомогою перевірки фактів достукатися до тих людей, які виходять на вулиці проти вакцинації, — розповідає журналіст. — Органи державної влади також намагаються реагувати на атмосферу недовіри у суспільстві. Наприклад, у Франції створили Агенцію для протидії кампаніям дезінформації. Агенція буде на сторожі, пильно стежитиме за соцмережами на предмет поширення фейкових новин, нападів ботів тощо. В Агенції працюватимуть 16 працівників, вони використовуватимуть різні інструменти для виявлення дезінформаційних повідомлень, в тому числі штучний інтелект. Але це теж не є кінцевим розв’язанням цієї проблеми, бо ті ж люди, які вірять у теорії змови, відкидають і офіційні заяви держави, мають недовіру до них».

Найбільш дієвим заходом у боротьбі з дезінформацією, на думку Алена Гіймоля, може стати реакція адміністрації соцмереж, яка має контролювати зміст повідомлень, шо ширяться всередині їхніх платформ. «Однак і тут будуть певні обмеження, бо соцмережі прагнуть нарощувати кількість своїх користувачів. Це приватні компанії, які хочуть заробляти гроші, а різні теорії змов дуже гарно залучають нових учасників. Так працює алгоритм соціальних мереж. Вони створені для того, щоби поширювати фейкові і суперечливі новини. Тому спроби модерувати вміст також будуть обмежені», — каже французький журналіст. Раніше ми писали про спроби європейських урядів взаємодіяти з адміністрацією соцмереж для протидії дезінформації.

«Журналісти можуть стати санітарами соціальних медіа»

Ален Гіймоль додає, що як французькі, так і українські ЗМІ у схожих умовах. На його думку, локальні ЗМІ можуть ефективніше протидіяти фейковим новинам та дезінформації, ніж великі  загальнонаціональні медіа. «Недовіра, яку ми відчуваємо до великих медіа, не співставна з недовірою до місцевих, які ближчі до своєї аудиторії і відповідно заслуговують на більшу довіру, — каже Ален Гіймоль. — Локальні ЗМІ можуть перевіряти факти на місцях, це гарна зброя в боротьбі з дезінформацією, навіть якщо вона не принесе кінцевої перемоги. Я би радив журналістам активно виступати в соцмережах як приватним особам, писати від себе, як реальні люди. Журналісти можуть бути санітарами соцмедіа. Завдяки цьому соцмережі можуть стати чистішим і надійнішим джерелом інформації для людей. Це частина нашого обов’язку як громадян».

Незалежний журналіст із Нідерландів Роберт ван дер Ноорд каже, що був шокований тією пропагандою й дезінформацією про Україну, що лилася в часи Революції гідності у фейсбуку, інстаграмі та інших соцмережах. «Я був здивований тим, що писали в соцмережах тролі, хотів розібратися, як визначити, з якого акаунту поширюється інформація — чи справжній він, чи, може, належить до так званих фабрик тролів. Я хотів зрозуміти, як це працює, і продемонструвати громадськості, тому почав розробляти спеціальне програмне забезпечення. Йдеться про програму, яка збирає дані, аналізує й виявляє армії тролів, помічає організовані кампанії в соціальних медіа», — каже Роберт ван дер Ноорд.

Як поширювалася дезінформація про збиття літака МН17

За його словами, після того, як у липні 2014 року був збитий малайзійський боїнг, Україна та Нідерланди стали мішенню російської пропаганди. «Над поширенням інформації про катастрофу у соцмережах працювала фабрика тролів із Санкт-Петербурга. Боїнг збили 17 липня 2014 року. Вже 18 липня відбувся сплеск активності так званої Агенції інтернет-розслідувань у твітері, від якої ширилися повідомлення про збиття, — каже Роберт ван дер Ноорд. — Тролі з Агенції створили три хештеги — #Киевсбилбоинг, #ПровокацияКиева, #Кивскажиправду. В деяких твітах були відразу два ці хештеги, десь — три. Так ми можемо побачити, що це організована кампанія. За 18 й 19 липня тролі Агенції поширили понад 65 тисяч твітів щодо боїнга, в яких у катастрофі звинувачували Київ. Кампанія розпочалася об 11-й ранку і тривала рівно 24 години, припинилася 19 липня».

Журналіст додає, що 17 липня у твітері стверджувалося, що донецькі сепаратисти збили український літак Ан-14. «О 17-й годині стало відомо, що це цивільний літак, а о 18-й з’явився твіт, що Стрелков не шкодує про те, що збито МН17. Тобто хтось уже знав, що він збив літак. І це було повідомлення від російського троля, — розповідає Роберт ван дер Ноорд. — Один обліковий запис — так звана Катя Тимофеєва, — так і не видалили. У своєму Livejournal Катя використовувала ті ж хештеги, що й Агенція. У своєму блозі вона писала про диспетчера Карлоса, який нібито працює в Борисполі. Карлос стверджував у соцмережах, що він бачив український літак-винищувач біля МН17». Насправді ж, додає журналіст, Карлос ніколи не працював у Борисполі, не володіє ні українською, ні російською мовами. «Хтось його знайшов в іншій країні, взяв у нього інтерв’ю. Він сказав, що отримав 40 тисяч доларів за те, що зробив, але не сказав, хто дав йому ці гроші», — каже Роберт ван дер Ноорд.

«Литовська система освіти допомагає людям закарбовувати уроки історії»

Литовський журналіст Вайдас Салджіунас каже, що Україна та Литва — країни зі схожою історією та контекстами. Якщо якась дезінформація поширюється в Україні, пізніше вона ширитиметься й на Литву — і навпаки. «Кілька років тому, коли наші лісові брати, партизани, повстанці ставали видимими, Кремль пробував називати їх нацистами. Ми бачимо схожу тенденцію в Україні, коли у фашизмі та нацизмі звинувачують українських націоналістів. Литовці відповідали онлайн-кампанією проти міністерства закордонних справ Росії. Зокрема, на сторінці міністерства у фейбсуку тисячі литовців ставили низьку оцінку контенту — одиницю, через що акаунт відключила соцмережа, — каже Вайдас Салджіунас. — Це лише один приклад відповіді згуртованого литовського суспільства на російську пропаганду».

За словами журналіста, литовська система освіти допомагає людям закарбовувати уроки історії, однак зараз з’являються нові напрями дезінформаційних кампаній. «Наприклад, ми бачили це, коли Литва прийняла війська НАТО. Тоді в соцмережах ширили інформацію, що солдати зґвалтували дівчинку, — розповідає Вайдас Салджіунас. — Це щось схоже на історію про розп’ятого “українськими фашистами” хлопчика, яку поширювали у 2014 році. Історію про зґвалтовану дівчинку намагалися видати за справжню та поширити через кібернапади. Кілька сайтів зламали й намагалися викласти на них цю новину».

Найбільше литовського журналіста турбують кібернапади на засоби масової інформації, зокрема на локальні медіа, які потерпають через спроби використати їх як майданчик для дезінформації. «Ми невелика країна, регіональні медіа не мають грошей, щоби краще подбати про кібербезпеку, тому впродовж останніх років ми бачили багато, і вже напрацювали кілька інструментів, які допомагають виявляти дезінформацію, але всі вони допомагають реагувати по факту, а не викорінювати проблему цілком», — додає Вайдас Салджіунас.

«Люди хочуть читати якісну інформацію»

Журналіст щоденної польської газети Gazeta Wyborcza Міхал Кокот не вірить, що державні органи власноруч можуть подолати пропаганду, зокрема держоргани в Польщі чи Угорщині, оскільки вони самі нею займаються. «Після зміни влади як у Польщі, так і в Угорщині державні ЗМІ стали рупорами пропаганди і служать інтересам партій. Наприклад, про міграційну кризу медіа писали як про вторгнення на нашу територію. Мігрантів зображали як терористів і стверджували, що лише Польща захищає європейську політику, — каже Міхал Кокот. — Президент Польщі Анджей Дуда публічно заявив, що хоче, щоби ЗМІ показували правду: хто порушує кордон, а хто захищає. Це знов поширення наративу про вторгнення, що ми ніби фортеця, яку взяли в облогу». В Угорщині, за словами Міхала Кокота, коли Віктор Орбан прийшов до влади, ситуація із прозорістю ЗМІ погіршилася, адже приватні ЗМІ — в руках олігархів чи наближених до влади людей, тому медіа там також перетворилися на інструменти пропаганди.

Міхал Кокот додає, що державні органи в Польщі та Угорщині не можуть самотужки боротися з дезінформацією. «Натомість у Чехії ситуація краща. Там створили дві структури у боротьбі з пропагандою, однак виміряти їхню ефективність поки складно, — каже журналіст. — Проте я не вважаю, що створення спеціальних структур допоможе боротися з пропагандою та дезінформацією. Люди хочуть правди, вони хочуть читати якісну інформацію. Про це свідчить те, що кількість передплатників нашої газети росте. Я вірю, що майбутнє за сильними ЗМІ. Нам потрібно продукувати якісний контент, що доволі важко робити в часи інформаційних бульбашок, але в довгостроковій перспективі це дає надії».

Фото: Ольга Беца