Втрата незалежності або ізраїльський сценарій: альтернативи вступу України до НАТО

Глобальний цинізм Кремля.

Цинізм, брехня та маніпуляції – улюблені методи російської дипломатії.

Перевернути все з ніг на голову, зробити жертву агресором, розповісти байку про відданість миру, повагу до суверенітету і демократії – типова поведінка Кремля.

А нещодавно Москва закинула нову ідею: потрібно підписати з НАТО договір, який забороняє Альянсу будь-яке розширення на схід.

На початку грудня президент Росії Володимир Путін заявив: Росії хоче отримати від НАТО юридичних гарантій нерозширення блоку.

Мовляв, Захід не виконав усні зобов'язання про розширення НАТО.

Тому настав час оформити їх у вигляді договору, який заборонить Альянсу приймати до свого складу нових членів.

Звісно ж, Путін мав на увазі Україну.

Глава Міністерства зовнішніх справ Росії Сергій Лавров розвинув цю путінську тезу.

Він порівняв обіцянку Україні членства в НАТО з подіями у Грузії 2008 року.

І заявив, що рішення Бухарестського саміту 2008 року про те, що Україна та Грузія стануть членами Альянсу - "міна в фундамент конструкції європейської безпеки".

Міністр країни-агресора пригрозив: Захід "грає з вогнем", коли заявляє, що Москва не має права вказувати своїм сусідам, куди їм вступати.

Бо якщо Україна стане членом НАТО, то вона перетвориться у плацдарм Альянсу.

З якого дива Росія, яка окупувала частину України і продовжує вести війну, дозволяє собі вказувати, куди нам вступати, лишається загадкою.

Напевно Путін марить ідеями відродження Російської імперії і завоювання нових земель.

Якщо ж Україна вступить до НАТО, то Росія втратить шанси її завоювати.

З чим Кремль ну ніяк не може змиритися.

Тому і малює «червоні лінії» та сфери впливу.

Але чому весь світ, і тим більше Україна, мають потакати його примхам і хворобливим маренням?.

Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг вже зазначив, що Росія не може вказувати Україні, яким курсом їй рухатися.

А міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба заявив, що Київ ніколи не відмовиться від перспективи членства в Альянсі.

"Я наполягаю на тому, що саме Росія повинна гарантувати, що вона не буде продовжувати агресію проти будь-якої країни", - резонно підкреслив глава МЗС України.

Новий Будапештський меморандум.

Чого насправді добивається Росія такими заявами.

Вона хоче підписати з країнами Заходу новий договір.

Можливо, до цього договору залучать Україну як одну з сторін.

А можливо обійдуться і без неї.

Зміст домовленостей, які прагнуть досягти у Кремлі, зводиться до наступного.

НАТО гарантує Москві відмову від подальшого розширення і прийняття до своїх лав інших країн.

Зокрема, України та Грузії.

Також Москва наполягатиме на забороні розміщення військових баз членів Альянсу на нашій території.

Ймовірно, добиватиметься мораторію на постачання в Україну систем озброєнь та військову співпрацю з іншими державами.

І прикриватиме все це фальшивою риторикою про загрозу своїй безпеці.

При цьому абсолютно не визнаватиме факту окупації частини української території і здійснення актів військової агресії.

З таким підходом навіть Геббельс відпочиває.

Виходить такий собі новий Будапештський меморандум-2.

У 1994 році Україну змусили відмовитися від атомної зброї в обмін на пусті обіцянки.

Бо дехто вирішив, що ядерна зброя нам не потрібна.

А зараз хочуть змусити відмовитися від перспектив членства в організації, яке гарантуватиме стримування агресивних апетитів і авантюр Кремля.

Звісно, якщо підписання такого договору між Росією і країнами Заходу відбудеться, нам запропонують якусь цукерку.

Напишуть один абзац про те, що сторони зобов’язуються поважати територіальну цілісність України.

При цьому Крим звісно ніхто нам не поверне.

А частину Донбасу, якщо і повернуть, то як російського троянського коня всередині держави.

Москва ж буде надалі системно працювати над руйнацією нашого суверенітету.

Тому вже зараз потрібно відкинути будь-які ілюзії щодо підступних пропозицій Кремля.

Недаремно колись Отто фон Бісмарк казав: жодні договори з Росією не варті паперу, на якому вони підписані.

Альтернатива-1: втрата незалежності.

Чи є в України альтернативи вступу до НАТО? Їх всього дві.

Розглянемо перший варіант.

Припустимо, нас змусили чи ми, наївно повіривши у добру волю Москви і пусті обіцянки та гарантії безпеки, вирішили відмовитися від планів вступу в Північноатлантичний Альянс.

Спробували знову балансувати на хиткому векторі багатовекторності і позаблоковості.

Оголосили себе нейтральною країною.

Відмовилися від військової співпраці з НАТО та іншими державами.

Перестали дбати про розвиток своєї армії і закупівлю нових озброєнь, щоб не дратувати Москву.

Перетворилися в уособлення миролюбства і навіть змінили Конституцію, щоб догодити ворогу.

Чи врятує це нас від агресії з боку Росії в майбутньому? Скоріше навпаки.

За такого сценарію Україну чекає повзуча втрата суб’єктності і незалежності.

Можливо, процес нагадуватиме білоруський сценарій.

Можливо, Росія під надуманим приводом введе свої війська, щоб «забезпечити стабільність та порядок».

Можливо, спровокує внутрішню кризу і приведе до влади проросійські сили.

Насправді, все це лише нюанси.

Москва ніколи не буде дотримуватися домовленостей, які не підкріплені силою.

Не потрібно далеко заглиблюватися в історію.

Після Будапештського меморандуму 1994 року Росія скористалася ситуацією і захопила частину України.

Не тому, що Україна тоді планувала вступити до НАТО (хоча яке право Росія має вказувати, що нам робити).

Не тому, що становила якусь загрозу для Москви.

А тому, що Кремль екзистенційно бачить Україну складовою «руского міра» і не визнає за нею права бути самостійною державою.

Альтернатива-2: шляхом Ізраїлю.

Навіть якщо жодних домовленостей між Росією та НАТО щодо блокування руху на Схід не буде досягнуто (а скоріше всього, так і буде), це не означає, що нас приймуть до складу Альянсу.

Так, у випадку проведення референдуму 58% українців висловилися б за вступ до організації Північноатлантичного договору.

Хоча референдум для цього проводити зовсім не обов’язково.

Та є інші перешкоди.

Для того, щоб Україну прийняли до НАТО, потрібна згода усіх держав-членів.

Досягти цього буде неймовірно важко.

Інша проблема – військова агресія Росії проти України.

Навряд чи всі члени Альянсу будуть у захваті прийняти до свого складу державу, яка є жертвою агресії і фактично перебуває у стані війни.

У Договорі про створення НАТО і інших документах є пункт про «добросусідські відносини».

Якщо НАТО приймає до себе державу, що перебуває в стані війни з іншою (навіть проти власної волі), то це означало б вступ НАТО в війну.

Зрозуміло, що така ситуація неможлива апріорі.

Тож, не відмовляючись від ідеї членства в Альянсі, нам потрібно взяти на озброєння досвід інших країн, які існують під постійною загрозою втрати незалежності.

І не тільки успішно відбивають атаки, а й нав’язують свою волю противнику.

Не забуваючи про розвиток власної економіки, науки та технологій.

Цей приклад – Ізраїль.

Альтернативою вступу України до НАТО може бути тільки прискорена розбудова військової потужності з одночасним швидким розвитком економіки.

Росія не ризикне розпочати нову агресію не тому, що десь там стоїть підпис її президента чи глави МЗС.

А тому, що ціна вторгнення може виявитися настільки висока, що поставить під загрозу стабільність та існування самої Російської Федерації.

Сучасні системи ППО, літаки, ракети різних типів з великим радіусом ураження, безпілотники, танки, артилерійські системи і батареї берегової оборони здатні набагато ефективніше стримати Кремль, ніж сотні підписаних меморандумів та договорів разом з резолюціями ООН та ОБСЄ.

А «випадкова» поява зброї масового знищення взагалі може ввести у ступор любителів загарбувати українські землі.