Фотографії із соцмереж у медіа: де межа приватності?

Соцмережі давно стали звичними джерелами інформації для журналістів. Проведене у 2019 році дослідження засвідчило: кожну п’яту свою новину загальноукраїнські онлайн-медіа взяли саме із соціальних мереж. І мова не лише про сторінки офіційних органів, але й про сторінки посадовців різних рангів, політиків, знаменитостей та інших. Зі зростанням у 2020 та 2021 роках кількості українських інтернет-користувачів та аудиторії соцмереж інформацію з фейсбука чи інстаграма використовують дедалі ширше. Переважно журналістів цікавлять дописи користувачів, завдяки яким можна швидко опрацювати та поширити особисту чи експертну позицію автора сторінки. Для таких випадків Інститут масової інформації розробив політику використання соцмереж у журналістських матеріалах. Загальні стандарти журналістики, наприклад, Міжнародні принципи професійної етики журналіста чи Редакційні рекомендації BBC, актуальні, коли ви працюєте з онлайн-джерелами.

Проте поза увагою часто залишається тема використання в медіа фотографій з особистого життя, які виклали користувачі соцмереж у своїх профілях. Такі зображення потрібні журналістам, щоби проілюструвати свої матеріали або ідентифікувати певну людину. Та чи правомірне таке використання, або ж воно порушує допустимі межі приватності та є втручанням в особисте життя особи? Це питання варто розглядати через баланс двох ключових принципів — права на повагу до приватного життя та свободи вираження поглядів.

Чинні міжнародні акти закріплюють як право на повагу до приватного життя, так і свободу вираження поглядів. Наприклад, Загальна декларація прав людини забороняє безпідставно втручатися в особисте й сімейне життя та посягати на честь і репутацію. Кожна людина має право на захист закону від такого втручання, зазначено в декларації. Право на повагу до свого приватного та сімейного життя закріплене у статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Стаття 10 Конвенції передбачає право на свободу вираження поглядів, що включає «свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати та передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади й незалежно від кордонів».

Водночас ці два принципи можуть подекуди суперечити одне одному, оскільки вони не абсолютні, наділені однаковою цінністю і жодний з них не є головним. Ці позиції передбачені в Резолюції Ради Європи 1165 (1998) «Право на приватність». Потреба урівноважити право на повагу до приватного життя та свободу вираження поглядів відображена в Резолюції 428 (1970) «Декларація про засоби масової інформації і права людини». Вона застерігає від несанкціонованої публікації приватних фотографій, що може вважатися порушенням права на повагу до особистого життя. Практика Європейського суду з прав людини також підтверджує: право людини на своє зображення та публікацію фотографії входить до поняття «приватне життя» (Von Hannover v. Germany, §§ 50-53, 2004, appl. no. 59320/00; Sciacca v. Italy, § 29, 2005, appl. no. 50774/99).

Приватне життя публічних людей також має бути захищеним. Винятком є випадки, коли приватне життя публічних людей може впливати на суспільно значущі події. Аналогічну за змістом позицію знаходимо в Резолюції 1003 (1993) «Про етичні принципи журналістики». Ці питання детально розглядав ЄСПЛ у справі Von Hannover v. Germany (§§ 65, 76, 2004, appl. no. 59320/00). Зокрема, суд аналізував публікації фотографій, зроблених без згоди членкині сім’ї принца Монако, та можливу роль таких публікацій у дискусії з питань, що становили загальний інтерес. Суд взяв до уваги факт, що принцеса представляє королівську сім’ю на деяких культурних та благодійних заходах, однак вона не виконує жодних офіційних функцій у самій державі Монако та не працює в державних установах. Тому публікація фото з її повсякденного життя порушила межі приватності та не може бути виправдана загальним інтересом.

Іншим винятком із права на приватне життя є випадок, коли людина своїми діями сприяла поширенню чутливої та персональної інформації. Тоді вона не може посилатися на повагу до особистого життя, оскаржуючи поширення персональної інформації. У справі Aleksey Ovchinnikov v. Russia (§§ 48, 49, 2010, appl. no. 24061/04) ЄСПЛ встановив, що оскарження поширення інформації сумнівне, коли приватна інформація перестала бути конфіденційною та є у відкритому доступі. Оприлюднення інформації в інтернеті також нівелює подальшу можливість захисту її як конфіденційної, зазначив ЄСПЛ у справі Editions Plon v. France (§ 53, 2004, appl. no. 58148/00).

Рекомендації щодо захисту приватності і роботи засобів масової інформації, розроблені експертами Ради Європи, передбачають, що медіа можуть збирати та поширювати інформацію про приватне життя публічних людей за їхньої згоди. Саме ця згода була предметом розгляду ЄСПЛ у справі Krone Verlag GMBH & Co. KG,  Krone Multimedia GmbH & Co. KG v. Austria (§ 59, 2012, appl. no. 33497/07). Суд визначив, що надана згода, яку людина пізніше чітко відкликала, вже не може бути аргументом для обмеження права на приватність та подальшої публікації фотографій цієї людини. Проте медіа можуть втручатися у приватне життя публічних людей без їхньої згоди, якщо є суспільний інтерес, що виправдовує оприлюднення інформації. Таке втручання повинно бути пропорційним та не виходити за межі того, що необхідно, аби задовольнити правомірний суспільний інтерес. Це положення можна застосувати, використовуючи та поширюючи фотографії публічних людей. 

У справі Mosley v. The United Kingdom (§§ 115, 125, 130, 2011, appl. no. 48009/08) ЄСПЛ проаналізував баланс між правом на повагу до приватного життя та свободою вираження поглядів, що включає публікацію фотографій. У цьому випадку суд дійшов висновку: зйомка та подальша публікація особистих інтимних фото спортивного функціонера Макса Мослі не сприяла задоволенню загального інтересу, натомість задовольняла цікавість обмеженого кола читачів, викликала в людини сильне відчуття переслідування і втручання у її приватне життя.

Однак політикам слід очікувати на менший ступінь захисту приватного життя, а прирівнювання меж приватності публічних і непублічних людей може обмежувати свободу медіа і публічної дискусії (Tarsasag a Szabadsagjogokert v. Hungary, § 37, 2009, appl. no 37374/05). 

Рекомендації передбачають, що медіа можуть повторно опублікувати особисті дані публічних людей без їхньої згоди, якщо такі дані вже були оприлюднені самими публічними людьми. Це стосується і фотографій, опублікованих у мережі, зокрема в загальнодоступних профілях соціальних мереж. Навіть якщо доступ до профілю цієї людини в соцмережі обмежений, републікація може бути виправдана правомірним суспільним інтересом, якщо публічна людина явно використовує цей профіль у політичних цілях.

Українське законодавство також регулює питання співвідношення права на повагу до приватного життя та свободи вираження поглядів. Вільне одержання, використання та поширення інформації, необхідної для реалізації прав, свобод та законних інтересів, передбачене Законом «Про інформацію». Водночас реалізація права на інформацію не повинна порушувати права, свободи та законні інтереси інших громадян. Саме тому заборонено збирати, зберігати, використовувати та поширювати конфіденційну інформацію про людину без її згоди. Виняток — визначені законом випадки, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та захисту прав людини. Людина сама визначає кордони свого особистого життя, вирішує, чи показувати його іншим, та має право лишити в таємниці обставини свого особистого життя.

Публікація фотографії, на якій зображена людина, можлива лише з її згоди. Ці норми Цивільного кодексу застосовують суди, коли розглядають цивільні справи. 

У постанові Верховного Суду України (справа № 308/5318/15-ц від 30.01.2019) йдеться: розповсюдження фотографії із зображенням позивача без його згоди порушувало немайнові права і право на повагу до приватного життя. Одеський апеляційний суд (справа № 520/1084/18 від 02.07.2019) прирівняв розміщення фотографій у соціальній мережі до розповсюдження інформації, яка належить до приватного (особистого) життя людини. Якщо людина не дозволяла публікувати свої фото, а той, хто це зробив, не має жодної легітимної мети (наприклад, захист інтересів людини чи захист інтересів інших людей), суди встановлюють порушення права на приватність. Відомим став випадок, коли фотографію із фейсбук-сторінки Сергія Притули використали без його відома з приватною рекламною метою. Широкий розголос та публічний статус сторін конфлікту дозволив вчасно відновити порушене право.

Водночас можна розповсюджувати фото без дозволу людини, якщо ваша мета — захист її інтересів або інтересів інших людей. Медіа також можуть поширювати інформацію з обмеженим доступом, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, а право людей її знати переважає потенційну шкоду від поширення інформації. Такі норми Закону України «Про інформацію» відповідають європейській практиці. А приклади їх втілення — журналістські розслідування щодо невідповідного способу життя високопосадовців, політиків та публічних людей, а також встановлення конфліктів інтересів у їхній роботі, матеріали, присвячені використанню бюджетних коштів.

Хоча є й нормативне регулювання, й судова практика, медіа все ж можуть порушувати право на приватність, адже зрозуміти «суспільну необхідність» публікації того чи іншого фото та його значення для матеріалу буває складно. Дискусії спричинив матеріал «BBC News Україна», де йдеться про громадянина Великої Британії, який приїхав в Україну, щоб одружитися з українкою, але стикнувся із шахрайством. У статті є фотографії героїні та інших жінок, тож виникло питання: де баланс між попередженням для потенційних жертв весільного шахрайства (це — суспільний інтерес) та захистом приватності жінок.

«Суспільну необхідність» слід ретельніше обґрунтовувати, коли йдеться про публікацію фотографій непублічних людей. Зокрема, Незалежна медійна рада розглядала справу про появу в матеріалах кількох видань незаретушованих фото. Тож читачі могли упізнати людей, і через розголос їм загрожувала шкода. Неприпустимо, на думку медійних експертів, також брати для ілюстрацій приватні фотографії самогубців із їхніх сторінок у соцмережах.

Журналісти можуть збирати й поширювати фотографії із соціальних мереж людей за їхньої прямої згоди. За певних умов згода не потрібна, але медіа повинно враховувати три аспекти:

1. Чи важливе це фото в матеріалі для відповіді на питання, важливі для суспільства? Наприклад, чутки про подружні проблеми або фінансові труднощі будь-якої знаменитості — не та новина, яка цікавить усіх громадян. Єдиного визначення суспільного інтересу не існує, тож медіа слід оцінювати кожен конкретний випадок, пам’ятаючи про предмет суспільного інтересу.

2. Межі приватності публічних людей відрізняються від меж приватності людини, яка невідома широкій громадськості. Для поширення непублічних людей медіа повинні мати додаткові аргументи. 

3. Фотографії публічних людей можна використати у своїх матеріалах, якщо їх уже опублікували самі ці люди, наприклад, на своїх сторінках у соцмережах, або ж коли світлини вже у відкритому доступі в інших медіа чи на офіційних сайтах.

Дмитро Воюта, юрист напряму «незалежні медіа» Центру демократії та верховенства права

Фото: magicatwork/Flickr