Навіщо Путін, використовуючи Лукашенка, створив міграційну кризу та чому ЄС і НАТО не допомогли Польщі: інтерв’ю з Вітольдом Ващиковським

Новини про міграційну кризу на кордонах Польщі та країн Балтії зійшли із заголовків світових медіа, хоча проблема далека від вирішення. Лише в середу, 8 грудня, британські військові прибули безпосередньо до польсько-білоруського кордону, щоб допомогти польським прикордонникам та армії відновити зруйновані паркани.

Минулого тижня ЄС, США, Канада та Велика Британія розширили санкції проти режиму Лукашенка. Той у відповідь заборонив ввезення до Білорусі товарів із держав, які ввели проти нього нові обмеження. Проте велика кількість нелегалів із країн Близького Сходу все ще перебуває на території Білорусі. ЄС точково тисне на ці країни, щоб вони забрали своїх громадян додому і скасували рейси з нелегалами до Білорусі.

Такі дії Брюсселя дійсно дають результати. Проте з боку режиму Лукашенка, підтримуваного Кремлем, це радше "гібридне затишшя". Якщо йому чи Путіну знадобиться вичавити з ЄС якесь рішення, вони неодмінно задіють міграційний важіль. До того ж, є ще одна річ, яку не помічає Захід, – підозріла військова активність росіян біля українських кордонів та міграційна навала збіглися в часі. А білоруські силовики вже лякають Київ "локальним конфліктом" на українсько-білоруському кордонів.

Про те, чому ЄС і НАТО не допомогли Польщі, хто стоїть за Лукашенком та чи допомогла б європейська армія, якби така була, розв’язати міграційну кризу ТСН.ua розпитав у колишнього міністра закордонних справ Польщі, нині заступника голови комітету Європарламенту у закордонних справах Вітольда Ващиковського.

- Перш ніж ми поговоримо про власну армію ЄС, нагадаємо, чому це знову актуально. Через міграційну кризу. Проблема далека від вирішення?

- Якщо ви маєте на увазі ситуацію на кордоні Польщі, Литви та Латвії з Білоруссю, міграційна проблема так і не була вирішена, незважаючи на наші та зусилля інших країн ЄС, а також телефонні дзвінки між канцлеркою Меркель з Лукашенком. Проблема в тому, як зупинити нелегальну міграцію та контролювати кордон силами польських прикордонників за підтримки збройних сил. Але здебільшого цього можна досягнути завдяки польським зусиллям. Тисячі мігрантів були залучені (доставлені до Білорусі – ред.) та введені Лукашенком в оману прибуттям з країн Північного та Близького Сходу до Білорусі, сподіваючись отримати легкий прохід через Польщу до Німеччини нелегальним шляхом. Ця криза зараз під контролем. Тисячі цих людей зупиняють і не пускають нелегально перетнути польський кордон.

- Чи достатня відповідь ЄС і НАТО на ворожі дії режиму Лукашенка, який за підтримки Путіна організував міграційну кризу на кордоні з Польщею та країнами Балтії? Яка їхня головна мета?

- Що ж, тут два питання. Отож давайте почнемо з першого про відповідь ЄС і НАТО. Я вже сказав, що ми продовжуємо захищати польський кордон. Але, дійсно, це також і зовнішній кордон ЄС і НАТО. Тож ставити запитання, чи є якась підтримка з боку цих двох інституцій, виправдано. Поки що підтримка НАТО була переважно політичною. Є тверда політична риторика осуду дій Лукашенка. І ми поки що не просили НАТО про підтримку. Тому що у нас достатньо власних сил безпеки та військових, щоб захистити кордон.

Ми також отримали політичну та дипломатичну підтримку ЄС, бо деякі інституції ЄС, наприклад пан Боррель, та кілька інших також беруть участь у процесі тиску на країни Близького Сходу зупинити авіарейси мігрантів до Білорусі. Ми також отримали обіцянку від таких інституцій, як Єврокомісія, що наступного року Польщі, Литві та Латвії нададуть 200 мільйонів євро на покращення захисту наших кордонів. Йдеться про невелику суму, але це прорив у підході Європи до захисту наших кордонів. Бо до недавнього часу головною ідеєю всередині ЄС було тримати кордони відкритими, а не захищати кордон, будувати паркани чи стіни. Тепер гра змінилася: ми повинні захищати кордон, щоб контролювати нелегальну міграцію.

Чого не вистачає, так це більш сильних санкцій проти Лукашенка. Звісно, ​​нещодавно міністри закордонних справ ЄС ухвалили додатковий пакет санкцій проти білоруських авіакомпаній та установ, які займаються процесом перевезення мігрантів. Але ми вважаємо, що санкції мають бути сильнішими і включати білоруських експортерів добрив. І я вважаю, що білоруські установи мають бути виключені з міжнародної діяльності, як-от культура чи спорт. Тож можливості ввести додаткові санкції ще є. Немає дефіциту інструментів, здатних покарати Лукашенка. З іншого боку, існує брак волі щодо цього.

- Брак волі всередині ЄС, правильно?

- Так. А друга частина вашого запитання була про цілі Лукашенка та Путіна. Думаю, що сценарій, який реалізує Лукашенко, насправді був написаний у Москві. І Москва має дві цілі.

По-перше, Москва використовує Лукашенка як посередника, як непрямий інструмент для створення напруженості в ЄС через міграційну кризу на кордонах. І через цю напругу на кордонах Лукашенко сподівається змусити лідерів ЄС контактувати з ним і гарантувати йому визнання. Бо треба пам’ятати, що останній рік після сфальсифікованих виборів (президента Білорусі в серпні 2020 року – ред.) Лукашенка не визнавали. Він не був визнаний законним президентом Білорусі. І це була помилка канцлерки Меркель. Зателефонувавши та сконтактувавши із ним, вона порушила солідарність політики ЄС щодо невизнання. Тож він частково досяг успіху, тому що його неофіційно визнали правителем Білорусі. Далі він хотів би, щоб санкції були послаблені. І нарешті він хотів би відправити тисячі цих мігрантів до Європи. Поки що в цьому він не досягає успіху.

Другою метою Росії, використовуючи Лукашенка, є прикриття російської військової діяльності на російсько-українському кордоні. Щоб ми натомість були зайняті кризою, яку створив Лукашенко. Путін вважає, що ми не будемо звертати увагу на зростання напруженості на російсько-українському кордоні. І деякі аналітики прогнозують, що ми можемо очікувати якихось дій російських військ проти України взимку. Ніхто не знає, де це може бути. Наприклад, можливо, на частині території на Азовському морі. Дехто каже, що, можливо, Путін спробує отримати територіальний прохід для з’єднання Донбасу з Кримом. Дехто навіть прогнозує, що Путін спробує окупувати Одесу та відрізати Україну від Чорного моря. А можливо, він просто збирається продовжувати дратувати Україну, змушуючи її витрачати все більше грошей на військові та безпекові служби, не дозволяючи приділяти увагу соціальним реформам. Тож він фактично збирається змусити українське суспільство створити щось на кшталт "антимайдану". Ідея полягає в тому, щоб переконати українське населення, що співпрацювати з Росією в їхніх інтересах.

- Тож, ви бачите цей зв'язок між міграційною кризою та підозрілою концентрацією російських військ біля українських кордонів?

- Так. Я пов’язую ці дві проблеми – міграційну кризу і концентрацію російських військ. Я навіть можу сказати, що дії Лукашенка – це свого роду відволікання, спрямоване на те, щоб приховати дії російських військ проти України.

- І уточню, які ще санкції проти режиму Лукашенка були на столі в ЄС? Якою б в ідеалі мала бути відповідь Брюсселя?

- Поки Брюссель лише розширював санкції проти осіб режиму. Це санкції проти білоруських авіакомпаній, так званих туристичних агенцій, які займаються процесом перевезення мігрантів та розширення санкційного списку відомих чиновників. Але ми вважаємо, що цього замало. Як я вже зазначив, санкції мають поширюватися на основні товари, що експортуються з Білорусі. Одним з основних джерел доходу білоруського режиму є експорт добрив. Багато з них продаються в західні країни, такі як Бельгія, Нідерланди. Санкції проти добрив позбавлять Лукашенка ресурсів та інструментів для виживання. Інші санкції можуть включати доступ білоруських установ до різних міжнародних заходів, пов’язаних зі спортом, культурою, наукою та політикою. Лукашенко має підтримку значної частини суспільства. Нагадаю, що Лукашенко при владі вже 27 років. Тому він зміг залучити велику кількість людей і забезпечити їм гарне життя в обмін на підтримку режиму. Тому ми повинні послати їм повідомлення, що за підтримку цієї імперіалістичної політики доведеться заплатити.

- Фактично Польщі допомогла лише Велика Британія, надіславши своїх військових. Якої допомоги Варшава очікувала від Берліна? Бо мігранти прямують саме туди.

- Проблема в тому, що за європейськими договорами лише країни-члени є відповідальними за безпеку кордонів. Тому ми не маємо підстав очікувати якоїсь підтримки. Навіть британські солдати надають радше технічну підтримку. Ми не можемо розмістити їх на польському боці кордону і покласти на них відповідальність за захист наших кордонів. Варто зазначити, що Велика Британія навіть не є членом ЄС. Тому ми не можемо очікувати, що німецькі прикордонники захищатимуть наші кордони. Це виключна відповідальність наших прикордонників і військових. Але, звичайно, є багато інших речей, які потрібно зробити. Як я вже сказав – більше економічних санкцій та посилення політичного тиску на Лукашенка, Росію та Путіна. Інші країни також можуть надати електронні пристрої, які допоможуть нам захистити кордони. Ми можемо купити більше дронів, камер та сенсорів. Тому за таку підтримку ми були б тільки вдячні.

- ЄС переживає брак рішучості, лідерства та політичної волі. Деякі країни дуже не хочуть дратувати Путіна. Можливо, пізно рятувати ЄС і краще звернути увагу на регіональні (можливо, навіть безпекові) альянси з Україною та країнами Балтії?

- Це дуже довга і складна історія, яка називається "перспектива створення оборонної ідентичності ЄС". Все почалося на початку 1990-х, після закінчення холодної війни. ЄС почав обговорювати можливість створення військових сил для миротворчих операцій. Включаючи моніторингові місії в ситуаціях, коли війська НАТО, за участі американських військ, не мають можливості брати участь. Після закінчення холодної війни ми очікували все більше і більше проблем, пов’язаних із розпадом Радянського Союзу. Тому ми очікували, що присутність військ НАТО, особливо американських, буде неприйнятною для Росії на територіях нових республік. Саме тому була ідея створити якісь європейські оборонні чи моніторингові місії, які б складалася винятково з європейських сил. Але цього так ніколи й не сталося.

1992 року ми створили ідею Петерсберзьких завдань з гуманітарними, рятувальними та функціями з попередження конфліктів та підтриманням миру. Потім 1996 року виникла ідея "Берлін Плюс" – використання військ НАТО під командуванням ЄС. Потім з’явився механізм CJTF (розгортання багатонаціональної оперативної групи, створеної та призначеної насамперед для військових операцій, які не передбачають оборону території Альянсу, таких як гуманітарна допомога та підтримання миру – ред.).

Таким чином, все це триває вже майже 30 років. Ми можемо сказати, що, щось на кшталт "безпекової ідентичності ЄС" схоже на єті. Про це всі говорять, але ніхто цього не бачив. 20 років тому ми створювали бойові групи. Щороку в ЄС є щонайменше дві-три одиниці, які перебувають напоготові. Однак вони ніколи не були задіяні, тому що у нас немає політичного механізму, який би визначав, як вирішити, хто їх має використовувати і як. Тож це проблема. Чому у нас досі немає армії ЄС?

По-перше, тому, що у нас немає спільного визначення загроз. Для таких країн, як Польща, ми маємо на увазі одні загрози; для таких країн, як Португалія, існують інші загрози. Якщо у вас немає загального визначення загроз, ви не можете створити сили для боротьби з цими загрозами.

По-друге, є проблема з фінансуванням. Зокрема, західні країни все менше і менше виділяють коштів на свої збройні сили та модернізацію своїх військ. Вони навіть не можуть виконувати зобов’язання в НАТО. Якщо вони не можуть цього зробити в НАТО, як вони можуть знайти додаткове фінансування для створення додаткових сил, які будуть служити для ЄС? Більше того, наступна проблема, я б сказав, є з політичним військовим командуванням. У нас немає спільної зовнішньої політики, тому що ми маємо приймати рішення щодо зовнішньої політики, особливо політики безпеки, консенсусом, а не більшістю голосів. А у нас немає консенсусу з цих питань.

По-третє, є проблема зі штабом. Хто буде контролювати і як використовувати ці сили? Навіть якщо ми створимо групи з 5 тис. чи 50 тис. сил, хто буде командувати цими силами і вирішувати, де і як їх використовувати, на якій частині кордону, проти кого? Проти Лукашенка чи мігрантів, які прибувають морем з Лівії до Італії чи Грецї? Отже, є низка запитань. Якою має бути пропорція між військовими ЄС та НАТО? Чи повинні вони співпрацювати, підпорядковуватися або доповнювати? Кількість проблем може примножити ці запитання та відповіді. Це проблема. Тому, щоб мати військові сили ЄС, ми повинні змінити договори та відповісти на всі апитання, які я щойно поставив, у новому договорі. Але всередині ЄС немає політичної волі для нового договору.

- На початку 2021 року 14 країн домовилися до 2025 року створити спільну бригаду з 5 тис. солдатів із кораблями та літаками. Польща підтримала ідею?

- Ми не заперечуємо, що в ЄС має бути якийсь військовий потенціал. Ми проти умов. Це не може бути конкуренцією з НАТО. Це не може бути конкуренцією та виключенням США. На додачу до цього, такий вид іноземних військ чи кошти для цих європейських військ не можуть бути за рахунок видатків на НАТО. Кілька років тому, наприклад, ЄС вирішив створити інструмент, який називається PESCO (Permanent Structured Cooperation – ред.) – співробітництво військових галузей. Я переконав свій уряд (я ще був міністром закордонних справ) приєднатися до цієї ініціативи. Якщо не помиляюсь, 2017 року я підписав угоду про вступ до PESCO. Тому ми не заперечуємо. Проте, як я вже говорив, є певні умови: жодного дублювання та конкуренції з НАТО та США – лише співпраця.

- Що думаєте про власну військову доктрину ЄС, яка називається Стратегічний Компас? Нещодавно Жозеп Боррель сказав, що її можуть ухвалити вже навесні. Ви погоджуєтеся, наприклад, із Францією, Німеччиною та іншими, що ЄС має стати більш незалежним від США у військовому та безпековому плані?

- Нам не подобається слово "незалежність". Ми вважаємо за краще, щоб ЄС співпрацював з НАТО і США. Бо коли цього не було в 20 столітті, ми були в небезпеці. Ми виграли Першу світову лише тому, що США прийшли рятувати Європу. Те саме сталося і в Другу світову війну. Те саме сталося після закінчення холодної війни з балканськими країнами. Європейці не змогли розв’язати балканські війни без американців. І зараз ми маємо конфлікт між Росією та Україною, або конфлікт Росії з Грузією, наприклад, і ще один заморожений конфлікт, такий як Придністров’я. І європейці не можуть вирішити ці конфлікти. У випадку конфлікту між Росією та Україною Франція та Німеччина створили Нормандський формат і Мінський мирний процес. Ці два інструменти існують сім років без жодного успіху та результату. Я думаю, що ми повинні триматися разом з НАТО і США, тому що без американців ми нічого не вирішимо. Тому, як я вже зазначав, Польща підтримує ідею мати якийсь спільний військовий потенціал ЄС, але він не має бути повністю відірваним від співпраці з НАТО і США.

- Після виходу США з Афганістану стало очевидним, що покладатися лише на американську безпекову "парасольку" більше не можна. Чи має ЄС мати власні сили для розгортання місій за кордоном?

- Це гарне запитання. Кілька тижнів тому, коли я був із візитом у Вашингтоні, я також запитав їх, якою має бути позиція ЄС у війні з тероризмом після того, як США виводять свої війська з Іраку та Афганістану, а також не бажають і не можуть бути в Сирії. Відповідь, я б сказав, була трохи зарозумілою: "Це ваша проблема. Ви повинні шукати шлях відповідно до своїх національних та європейських інтересів". Проблема в тому, що адміністрація Байдена зайнята своїми внутрішніми проблемами. Ця адміністрація всюди обмежує іноземну діяльність, щоб більше зосередитися на соціальних та внутрішніх проблемах. Звичайно, цією бездіяльністю зараз користуються Лукашенко та Путін. Дозвольте мені повернутися до першої частини нашої дискусії, коли ви запитали мене, що вони роблять і чому саме зараз. Вони роблять це саме зараз, бо за законами фізики природа ненавидить вакуум. Тому, якщо є вакуум, створений бездіяльністю американців, це прекрасне поле для активності росіян. Але це не означає, що ми не можемо покладатися на американців. Звичайно, Путін збирався скористатися ситуацію, поки США виводитимуть війська з Афганістану, протестувати зобов’язання США щодо нашої частини Європи, хоча ці ситуації зовсім різні. Афганістан перебував під протекцією США і не мав альянсу зі США. Ми, навпаки, є частиною НАТО і є близьким союзником США. Крім того, на нас поширюється безпековий механізм, гарантований статтею 5 Вашингтонського договору, який є фундаментальною основою НАТО. Ми раді мати американські війська та військову базу в Польщі. Отже, ми не ставимо під сумнів зобов’язання США захищати нашу частину Європи.

- Якби ЄС мав власну армію, це б якось допомогло вирішити міграційну кризу?

- Це залежить від мандату такої армії. Відповідно до європейських договорів, захист кордонів кожної держави-члена ЄС покладається на саму країну-члена. Ми не маємо жодних зобов’язань інституцій ЄС щодо захисту кордонів. Тому на це запитання важко відповісти. Як я вже зазначав, потрібен новий договір. Відповідно до цього нового договору, мандат і прерогативи інституцій мають бути переосмислені. Поки що неможливо думати про те, щоб хтось інший захищав наші кордони, оскільки це винятково національна відповідальність кожної європейської країни.