Генетичні препарати в імунопрофілактиці COVID-19: колотися чи не колотися?

Є види обману, які неможливо реалізувати без попередньої довіри. Шлях до здобуття довіри різний, але зазвичай є складним і тривалим. Політику для того, аби втертися у довіру потрібно якийсь час говорити правду. Лікарям довіряють після десятиліть практики. Дуже непросто фармацевтичним гігантам – щоб надурити один раз фармкомпанії потрібно дев’ять раз не просто сказати правду, а вчинити чесно.

Ідеальні умови для масштабного обману складаються тоді, коли обставини збирають в одному місці різнопланових володарів довіри, що ми, власне, і спостерігаємо. Але є одна обов’язкова умова великого обману: обман має зламати волю ошуканих, а не надихнути їх на спротив. Люди можуть розуміти, що їх надурили, але вони не повинні мати життєвої енергії та ресурсів для відновлення істини, правди, справедливості. Постобманна апатія виникає після підкупу статусом, привілеями, матеріальними заохоченнями. Підкуплені і обдурені не можуть чинити спротив, тому що сприймають ошуканість як справедливе покарання.

Обман і пов’язані з ним втрати можуть бути виправдані досягненням обіцяного результату. Наприклад, можна обманним шляхом спробувати привчити маси до беззастережного доступу урядових вакцинальних бригад до тіл громадян, але для цього має бути досягнутий обіцяний результат – епідеміологічна безпека і комфорт. Якщо ж в результаті масової вакцинації продовжуються локдауни, карантини, соціальні дистанції, маски на обличчі, зростання рівня захворюваності (яке виправдовується зменшенням летальності), то до організаторів таємних задумів виникає маса запитань. Відповіді на ці запитання методично публікуються на різних відомих ресурсах, таких як: «DW», «УП», «ДТ», «1+1» тощо. Беззаперечним лідером серед ЗМІ, які намагаються завуальовано пояснити для чого уряди примушують людей вакцинуватися ефективними та безпечними вакцинами є «ВВС Україна».

Пояснень стало так багато, що назріла необхідність пояснювати самі пояснення.

Що нам пояснюють

«Комунікуючи» використання різних типів вакцин комунікатори нас відводять у бік і фіксують увагу на другорядних деталях. Серед пояснень застосування векторної та ліпосомно-мРНКової технологій акцент робиться на унікальності та сучасності. Нам розповідають про потрапляння «векторів» та «месенджерів» у клітини, не конкретизуючи у які саме клітини, або просто обмежуються тезами на зразок «вакцина потрапляє в наш організм». Коли мова заходить про дію продуктів на рівні клітини, то на щит піднімається продукт «Файзера» з повідомленням про реалізації програми «месенджера» на рівні рибосом – органели цитоплазми, натякаючи на відсутність впливу на ДНК. «ВВС Україна» повідомила нам про великі перспективи, які нам відкрила пандемія, опублікувавши статтю з пафосною назвою «Як мРНК-вакцини зробили революцію в медицині».

Питання безпеки нових імунобіологічних продуктів взагалі підмінене висміюванням загрози виникнення поствакцинального зараження та глузуванням над фобіями пов’язаних з можливим вмонтуванням штучного генного матеріалу в геном (роздача WI-FI, 5-G, блокування гену зв’язку з космосом та інші дурниці). Тому з кожної праски нам повідомляється, що в людину не вводиться вірус взагалі, якщо йдеться про векторні чи мРНК вакцини, або вводиться «мертвий» вірус, якщо йдеться про Короновак. Для доказів генетичної безпечності розповідається про рибосоми – органели цитоплазми.

Нові технології

Впровадження нових технологій більше продиктоване необхідністю, ніж творчими поривами винахідників. Необхідність в фарміндустрії це: низька ефективність, низький профіль безпеки, висока собівартість, тривалість виготовлення. Передусім зазначимо, що вакцин проти ГРВІ не спостерігалося до 2020 року, а інактивована вакцина проти грипу характеризується низькою ефективністю та нетривалістю дії. Загалом інфекції, які переважно контролюються неспецифічною ланкою імунітету якось не вдавалося контролювати через стимулювання адаптивного (специфічного) імунітету. Це було б дуже просто – чрєвоугодіє та тепличні умови скорегувати укольчиком.

Отже, першою головною причиною появи векторних та месенджерових вакцин для профілактики респіраторних вірусів – це спроба досягнути вищої ефективності у порівнянні з традиційною технологією інактивації, сильніше простимулювавши імунітет (як з’ясувалося потім). Друга причина – це час на виготовлення вакцин – він значно коротший. Третя причина – собівартість – вона менша. Але нам не кажуть про завдання підвищити ефективність. Кажуть просто нові технології, бо наука не стоїть на місці. І нескладно здогадатися чому не кажуть. Тому що шанс трошки рідше померти у короткостроковій перспективі – це не про ефективність. І підвищення рівня захворюваності вакцинованих туди ж. Останній ефект щеплення не можна нівелювати даними про справді нижчий рівень летальності у порівнянні з минулим роком, тому що завдання імунопрофілактики не зменшити кількість померлих, а запобігти захворюванню конкретно для особи та не допустити поширенню інфекції для відповідальних за епідеміологічне благополуччя.

Графік вакцинацій на наступний рік – одна доза щоквартально – також не переконують у ефективності. Нарешті, примус до щеплення, який дивним чином поєднується з заохоченням тисячею гривень напряму вказує про неефективність імунобіологічних антиковідних продуктів. І це уже не питання довіри до влади, це реакція на факти, аргументи та реальність.

Профіль безпеки

Найпроблемнішим і найнеприємнішим виглядає питання безпеки вакцин виготовлених за новими технологіями. Перше, з чого варто почати – це ускладнення. Всі ускладнення, які є сьогодні на слуху, це неочікувані ускладнення. Їх нема в інструкціях, тому що «незручних» добровольців з цими ускладненнями виключали з основної (експерементальної) групи. Тому ішемічні інсульти, тромбоемболії, міокардити, едокардити побачили лише в період масового застосування. Це ноу-хау сучасної доказової медицини – дізнаватися про смертельну небезпеку після реєстрації вакцин та під час масового їх використання.

В контексті безпечності треба розглядати і перспективи, які відкрила для лікування орфанних, онкологічних та соматичних хвороб короноаврусна пандемія. Цікаво, що ще кілька місяців тому в рамках сеансу масового просування нових продуктів нам пояснювали раптову появу на ринку «векторних» та «месендежрових» імунобіологічних препаратів їх сорокарічною історією випробування для лікування неінфекційних хвороб. Щоправда всі ці вивчення не дали переконливих результатів, а деякі фармкопанії, які намагалися вивести на ринок продукти, уже збиралися відмовитися від своїх ідей саме з причин небезпечності. Але тут сталася пандемія і «ВВС Україна» уже повідомляє нам, що масове використання нових технологій в імунопрофілактиці зробили революцію в медицині.

Насправді нові технології з виготовлення вакцин не зробили ніякої революції, принаймні поки. Ліпосомно-мРНКові препарати активно вивчалися в онкології. Метод передбачав багаторазове використання ліків, але це призводило до їх дисперсії по організму з накопиченням передусім ліпосом в різних тканинах: кістковий мозок, печінка, селезінка, ендокринні залози, зокрема у яєчниках. Порушення менструального циклу та загальний негативний вплив на гормональний гомеостаз був відомий далеко до початку використання мРНК вакцин.

Накопичення ліпосомно-мРНКових продуктів не є індиферентним. Під час мітозів та мейозів – коли ядерна оболонка розчиняється, ядерна ДНК стає доступною, нехай і на короткий період, для генноінжерених фрагментів та спродукованих на рибосомах тих же S-білків, на які мають виробитися антитіла і захистити від коронавірусу. Ліпосоми, білки та мРНК теоретично можуть викликати експресію небажаних генів, у тому числі онкогенів. Саме тому МОЗ доповнило перелік протипоказів вакцинації онкогематологічними нозологіями, тому що кістковий мозок є не лише місцем накопичення ліпосом та мРНК, але і є спровокованим у таких пацієнтів.

У контексті безпеки варто пригадати і наміри виробника «Комінарті» на початку року рекомендувати сімейним парам контрацепцію на три місяці. Тільки 90 днів чомусь трансформувалося у 28 днів, але в Україні навіть і про це не згадують, а головне не шукають пояснень чому треба переглядати репродуктивні плани. Героями епохи тут є акушери-гінекологи, які рекомендують вагітніти незважаючи на щеплення. Хоча чому дивуватися, коли міокардити та ендокардити нашими науковцями та просто ескулапами розглядаються не як прояснення тези «вакцина потрапляє у наш організм», а як статистична мала величина симптомного ускладнення, якою можна нехтувати. Тобто всі звернули увагу на незначний відсоток міокардитів, але ніхто не задався запитанням: а чому серце відреагувало на мРНК? І чи серце є єдиним органом, який прямо або непрямо реагує на генноінжерені фрагменти?

До речі, комунікатори ніяк не пояснюють як відбувається процес деградації мРНК, які клітини продукують S-білок (а може це нейрони головного мозку), яка подальша доля цих клітин і як довго наш організм є фабрикою для виготовлення цього антигену. Запитання не риторичне, тому що буде дуже неприємно, якщо з’ясується, що S-білок продукується клітинами майже всіх тканин макроорганізму і на додачу тривалий час. Треба розуміти, що накопичення антитіл може не мати ніякого ефекту при зустрічі з реальним патогеном, натомість може мати зворотній. Мова іде про антитілзалежне посилення інфекції та антигенний імпринтінг (первинний антигенний гріх). Останній хоча й поширюється на антигени природного походження, але для вакцинальних антигенів реалізація посилення інфекції відбувається тут і зараз. І ми це можемо запідозрити для якогось відсотку вакцинованих. Пояснення на зразок «ДНК і РНК-вакцини – це інформаційні інструкції для наших клітин з побудови білка патогена. Вони «навчають» наші клітини боротися із «загарбниками» у нашому організмі. Навчають – і далі ці молекули швидко руйнуються всередині наших сильних і потужних клітин» – станом на сьогодні чомусь не переконують.

З векторними технологіями ще складніше. Мова іде не про штучно синтезовані мРНК, а індиферентні у інфекційному плані ДНК-віруси, в які вмонтована потрібна генетична інформація. Реалізація потрібної програми відбувається не в загадковій клітині, а конкретно в її ядрі. Метод тестувався для лікування рідкісних хвороб (гемофілія), щоб доставити за допомогою інфекційно нейтрального ДНК-вірусу потрібну генетичну інформацію для синтезу вкрай потрібного білка для згортання крові. Дослідники зіштовхнулися з проблемо спонтанного вмонтування ДНК вірусу у ядерне ДНК клітини людини з непередбачуваними наслідками. За задумом вектор з вмонтованою інформацією мав розташовуватись в каріоплазмі біля хромосом, тобто епісомально. Тому було витрачено чимало зусиль для пошуку прийнятних векторів у яких ця схильність вмонтовуватись у хромосоми є мінімальною, але виключити таку можливість повністю не може ніхто.

Для прикладу підходить вірус папіломи людини (ВПЛ), який має більше сотні типів. ДНК онкогенних типів (ВПЛ-16, ВПЛ-18) з епісомального положення, здатні вмонтовуватись у геном епітеліальної клітини, що є причиною розвитку раку шийки матки у жінок.

Що важливо розуміти по «векторах». «Векторам» не потрібно чекати мітозів і розчинення ядерної оболонки. «Вектори» уже знаходяться в ядрі і можуть викликати експресію небажаних генів. При цьому ризик вмонтування в геном людини зберігається. Час перебування «векторів» в клітинах значно триваліший у порівнянні з мРНК, а сам вектор може переходити в нові клітині після мітозу. Мова не йде про конкретну вакцину чи всі векторні вакцини, мова іде про небезпечні потенційні можливості векторних технологій, які насправді нікуди не поділися.

Імунна відповідь на вакцини виготовлені за традиційними технологіями

Інактивований респіраторний вірус у складі вакцини не потрапляє на слизові, а надходить у кров. Далі його зустрічають макрофаги, які фрагментують «мертвий» вірус і доставляють у лімфовузли, лімфоїдні тканину. Це до певної міри стрес для імунної системи, оскільки при поетапному природному інфекційному процесі адаптивна ланка, відповідальна за специфічний спротив, отримує попередню інформацію від неспецифічної ланки, яка генетично детермінована та характеризується універсальністю.

Важливо розуміти, що інактивований вірус не просто минає неспецифічну ланку, але і не потрапляє у спеціалізовані клітини організму до яких він має спорідненість за умов природного інфекційного процесу. Тобто він не «роздягається» і не продукує білки-антигени на рибосомах на які мають вироблятися антитіла. Інакше це б називалося поствакцинальним інфікуванням та інформаційним приводом для ЗМІ. Після потрапляння в кров «мертвий» вірус фрагментують макрофаги і представляють його імунокомпетентним клітинам в лімфовузлах та лімфоїдній тканині, де і відбувається всі процеси. Тобто макрофаги не розносять фрагменти неактивного вірусу по всіх органах, а наші спеціалізовані епітеліальні клітини різних органів не перетворюються на фабрику з виробництва S-білка коронавірусу.

Висновки

Насправді ми дуже мало знаємо про ефективність та безпечність ліпосомно-мРНКових та векторних продуктів для імунопрофілактики респіраторних вірусів у близькій перспективі. У віддаленій перспективі ми взагалі не знаємо нічого. Рекомендації введення бустерних доз мають змінитися закликами представити своє тіло для вивчення впливу генетичних вакцин на безоплатній основі. Це ми говорили тільки про медичні аспекти проблеми.