Повернення державного регулювання цін: чи зникне гречка та хліб з полиць наших магазинів

Група депутатів Верховної Ради з провладної фракції разом з позафракційними колегами зареєстрували законопроект про повернення державного регулювання цін на соціально значущі товари, яке було скасоване у 2017 році через свою неефективність.

Парламентарі запропонували зобов’язати уряд обмежити максимальну націнку на рівні не більше 5-15 відсотків на крупу гречану, цукор-пісок, борошно пшеничне вищого ґатунку, вермішель із борошна вищого ґатунку пшениці, молоко пастеризоване жирністю 2,5 відсотки, хліб житньо-пшеничний, батон із пшеничного борошна, яйця курячі категорії С1, тушку курячу, воду мінеральну негазовану, масло вершкове жирністю 72,5 відсотки та олію соняшникову.

З першого погляду, враховуючи те, що більше 40 відсотків доходів українці витрачають на продукти харчування, а інфляція цього року перевищила 10 відсотків, може здатися, що ця депутатська ініціатива є корисною, адже має на меті захистити соціально незахищені верстви населення та дати можливість людям купувати продукти харчування трохи дешевше.

З першого погляду, враховуючи те, що більше 40 відсотків доходів українці витрачають на продукти харчування, а інфляція цього року перевищила 10 відсотків, може здатися, що ця депутатська ініціатива є корисною

Проте насправді подібні ініціативи мають викликати глибоке занепокоєння, оскільки завжди будь-які намагання адміністративно встановити ціну на товар нижче тієї, за якою виробники готові цей товар продати, викликають зниження пропозиції цього товару та зростання попиту на нього.

Це може призвести до дефіциту товару – аж до його повного зникнення з ринку.

Деякі товари можуть зникнути непомітно для споживача – якщо є товари-замінники. Проте якщо товар є незамінним у короткостроковій перспективі (наприклад, хліб чи гречка), обмеження його ціни призводить до дефіциту цього товару та розквіту "чорного ринку".

Це, в свою чергу, зумовить необхідність запровадження додаткових обмежень – наприклад, продавати обмежену кількість товару в одні руки (за допомогою продуктових карток) чи продавати товар лише у певні дні тижня.

Така сумно звісна практика існувала за часів СРСР, проте і за роки незалежності можна згадати подібні ситуації.

У 90-х роках через гіперінфляцію спостерігалася відсутність різних товарів у магазинах і часто було не можливо придбати елементарні речі і продукти – від чаю до зубної пасти. Необхідно було мати знайомих продавців і постійно вишукувати, коли якийсь товар "викинуть" на полиці магазину. Подібні приклади були і в 2000-х роках на тлі зростаючого попиту та продовження спроб держави регулювати ціни на товари.

Пригадаємо "гречану кризу" 2011 року. Тоді низький врожай гречки спричинив зростання її ціни. При спробі обмежити ціну на гречку, остання зникла з крамниць.

Штучне заниження ціни на товари негативно впливає на бізнес-середовище, адже підприємствам необхідно якимось чином платити заробітні плати своїм співробітникам, закупляти сировину та імпортне обладнання. В умовах відсутності або обмеженої прибутковості це – непосильне завдання. До того ж, це призводить до зниження конкурентоспроможності виробників на внутрішньому та зовнішньому ринках.

Штучне заниження ціни на товари негативно впливає на бізнес-середовище, адже підприємствам необхідно якимось чином платити заробітні плати своїм співробітникам, закупляти сировину та імпортне обладнання

Якщо у політиків дійсно є бажання допомогти громадянам, у яких немає можливості придбати навіть найнеобхідніше та не зашкодити економіці, необхідно використовувати зовсім інші інструменти.

Більш цивілізований спосіб утримувати низькі ціни на певні товари – доплачувати національним виробникам, щоб ті продавали товар за ціною нижчою від ринкової. Як варіант – купити у виробників товар за ринковою ціною та продати його населенню за зниженою. Однак, для таких операцій владі потрібні кошти.

Також можна надати людям з низькими доходами адресні субсидії. Адже для того, щоб людина могла купити більше товарів та послуг, необов’язково знижувати ціни. Того самого ефекту можна досягти підвищенням рівня доходів цієї людини.

Проте в ухваленому та підписаному президентом державному бюджеті на 2022 рік ключові соціальні показники – мінімальна зарплата та прожитковий мінімум, до якого прив’язані майже усі соціальні допомоги та виплати, залишаються на низькому рівні.

Мінімальна зарплата з 1 жовтня 2022 року зросте лише на 200 гривень - до 6700 гривень на місяць (еквівалент 220 євро), а прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 липня на 119 гривень - до 2600 гривень на місяць (83 євро), а з 1 грудня – до 2684 грн (86 євро) на місяць. Це найнижчі показники серед країн Європи!

Наприклад, у сусідній Польщі, рівень заробітної плати втричі більший, ніж у нашій країні. Мінімальна зарплата там становить 610 євро, а прожитковий мінімум перевищує 400 євро.

Реалізація популістської ідеї допомогти покращити купівельну спроможність українців за рахунок "замороження" цін ні до чого, окрім появи дефіциту, не призведе. Єдиний спосіб – це поступове підвищення доходів громадян.

Але це складний шлях, який вимагає часу і бажання проводити економічні та соціальні реформи. Звісно, втрутитися адміністративно – це набагато простіше, проте наслідки нікому не сподобаються. І це ми вже неодноразово проходили в нашій історії.