Наркотики пропонують під боком у поліції

Португальську вишнівку наливають у шоколадні келишки– Ледь не кожна вулиця в Лісабоні нагадує Андріївський узвіз у Києві – красива й майже вертикальна. Між ними курсують вінтажні трамваї. Місто розкинулося на семи пагорбах. Хоч звідки фотографуй – як на листівці, – розповідає журналістка 35-річна Олена Павлова.– У Португалію ми летіли прямим рейсом Wizzair із Києва 4,5 години. З літака бачили Словацькі Альпи, чепурну Італію, а небо над Францією нагадувало колір вина марсала. Квитки в обидва боки коштували 7400 гривень. На жовтень купували їх наприкінці травня.Сертифіката вакцинації в Лісабоні не запитували. Але ретельно перевіряли в Бориспільському аеро­порту, сканували код у "Дії". З нашою Astrazeneca проблем не виявилося. А от знайомих, щеплених вакциною Coronavac, у Києві змусили зробити ПЛР-тест. Про сертифікати нас також запитала господиня квартири. У метро й ресторанах довідки не вимагали жодного разу, – продовжує Олена.– Станція ­тамтешнього метро – одразу біля виходу з аеропорту. Вам доведеться купити картку за 50 євроцентів. Її можна поповнювати в автоматах або в крамницях. Проїзд коштує 1,5 євро. Ці ж картки діють на всі види транспорту. Окрема туристична принада – старі трамваї. Лайфхак – якщо платити за проїзд у вагоні, це коштуватиме 3 євро. За проїзним – 1,5. В автобусах карткою сплачують на вході. Також є зручний мобільний додаток з усіма маршрутами громадського транспорту.Поїхати до океану в Кашкаш або до замку в Сінтрі можна потягом. Для цього треба придбати іншу картку й поповнити її на вокзалі. За квитки на двох в обидва боки ми заплатили 10 євро.Житло орендували на Airbnb. Апартаменти біля метро обійшлися у 210 євро за сім днів. Мали красиву й компактну спальню з власним душем і туалетом. А з тераси було видно замок і старовинні монастирі. Весь п'ятиповерховий дім із крутими дерев'яними сходами належав одній родині. Господар був південно-східно-азійського походження, проте народився вже в Лісабоні.Квитки на жовтень купувала наприкінці травняПрогулянку Лісабоном можна почати з найстарішого району Алфама. Тут вузькі й круті вулиці, кам'яниці, оздоблені декоративними кахлями азулежу, величні собори та мірадору – панорамні майданчики з краєвидами на море. В цьому місті все збереглося. Лісабон по суті руйнували хіба землетруси. Історична частина зі старовинними будівлями вражає масштабами.Фотополювання на трамваї на тлі Лісабонського собору – ваш туристичний обов'язок. Монастир Сан-Вісенте де Фора вражає величною простотою. Неподалік нього – Національний пантеон. У португальських храмах немає гонитви за розкішшю, надмірних оздоб, як-от золоті бані. Вони величні, часто суцільно з білого каменю.Блошиний ринок Фейра да Ладра – наче музей речей і людей. Найпопулярніша ціна – все по 1 євро. Ярмарок неподалік пантеону проходить щовівторка й щосуботи. Назва перекладається як "ринок крадійки". Діє понад 800 років. Ми купили тут по 1 євро японську порцеляну, британський посуд – чашку з блюдцем, уживаний добротний вовняний светр. За 5 євро – нові кеди. Кахлю азулежу з розписом вручну виторгували за 2 євро. У магазинах штамповані продають від 3. Вінілові платівки можна знайти від 5 до 10 євро. Раджу сюди завітати поціновувачам антикваріату й дизайнерам інтер'єру. Старовинні мідні крани у вигляді морських потвор за 46 євро назавжди залишаться в моєму серці. Але, на жаль, не у ванній.Азулежу – португальські кахлі, якими оздоблюють будинки. Орнаменти на них часто блакитного кольору, геометричні й повторювані. Але трапляються також цілі панно, ікони та сюжетні композиції. У Лісабоні є музей азулежу. Найбільше вразило азулежу в невеликій старовинній церкві Капела де Санто Амаро. Побудована у формі кораб­ля, всередині викладена пишними панно з янголами та красунями, переплетеними зміями, бароковими орнаментами, квітами й екзотичними птахами. Під час служби там співали радісні пісні.Церква зведена у формі корабляНеодмінно варто послухати фаду – традиційні журливі португальські пісні. Щовечора в багатьох ресторанах проходять вечори фаду наживо. Столик краще зарезервувати.Панорамні краєвиди із замку Святого Георгія вражають. Приємно гуляти навколо фортечних мурів, між пальмами, дикими оливами та квітами. Першу фортецю на цьому пагорбі збудували ще до нашої ери. Замок виник за часів римлян, 1147 року його укріпили мусульмани, потім став королівською резиденцією. Збереглося 11 веж – зубчастих, як у казкових замках.У Лісабоні найперше варто скуштувати паштейші. Паштел-де-ната – фірмові португальські тістечка. Це хрусткі кошики з листкового тіста, запечені із заварним кремом, карамелізованим зверху. У кав'ярнях коштують по 1 євро. У супермаркеті можна придбати пачку з чотирьох штук за 1 євро. Заварний крем – запашний, жовтуватий, містить вершки, борошно й карамель. Португалія взагалі небезпечна для фігури, але це компенсується постійними сходами та підйомами.Еспресо в кав'ярнях коштує від 0,65 євро. Подають переважно малими порціями. Ми замовляли каву з молоком або подвійне еспресо.За 1,5 євро в магазині Continente придбали в картонці тетрапаку чудове літрове гаспачо – холодний суп із помідорів, огірків, із часником. Також за 1 євро тут продають готові овочеві супи, ледь дорожче – інші страви.Сардини – один із символів місцевої кухні. Ми навіть бачили крамничку, де продавали тільки їх. Називалася "Дім неймовірних пригод португальської сардинки". Нагадувала щось між цирком, кав'ярнею та луна-парком. На полицях стояли дизайнерські бляшанки з рибою.В ресторані їли смачнючі сардини-гриль. Коштують від 8 євро й більше, залежно від класу закладу. Це зовсім не звична нам риба з консервів. До страви входить до шести рибин середнього розміру з ніжним м'ясом і ледь хрусткою скоринкою. Полийте їх лимонним соком – і насолоджуйтеся. Шукайте її не в туристичних ресторанах, там вона буде за 16 і 25 євро, а в кав'ярнях місцевих жителів. Тільки працюють вони з 12:00. Поснідати в закладі складно, тут заведено вже обідати.Літні пані на обід замовляють пиво, пани – брендіВ атмосферній кнайпі також їли тріску з бобами. Літня власниця маленького кафе для місцевих не знала ні слова англійською. Тріску називала бакаляо. Якщо хочете скуштувати щось особливе, варто вивчити наперед назви португальською. Літні пані замовляли тут собі до обіду пиво, пани – бренді. А нас вразили великі порції за 7 євро – після них іще багато годин потреба в їжі була закрита. Друзі радили брати пів порції – цього теж багато.На площі біля собору Санто Домінго працює легендарна крамничка фірмової лісабонської вишнівки. Понад 100 років тому за порадою ченця її власник Ешпінейра дав ферментуватися вишні у бренді, додавши води й кориці. Це джинджа або джинджея – напій, що став родзинкою міста. Подекуди її одразу наливають у келишки з шоколаду. Коштує від 1,5 євро.Наше улюблене рожеве та червоне вино коштувало в супермаркеті від 1,49 євро. Пробували дорожчі, але ці два були найбільше до смаку. Червоні вина тут насичені й доволі п'янкі, але добре пасують до м'яса. Білі й рожеві злегка газовані. Легкі, квіткові.Країна славиться шкіряним взуттям. Воно тут добротне й чудового дизайну. За 25 євро можна купити якісні шкіряні туфлі, за 39 – високі шкіряні осінні черевики. Босоніжки зі шкірзамінника – від 10 євро.Океан – досвід, заради якого варто їхати в Португалію. Біля нього ми були двічі. На просторий піщаний пляж Коста ді Капаріка нас завезли машиною друзі. На початку жовтня температура повітря сягала 28 градусів, вода була прохолодна, як у наших річках у серпні. За кілька стрибків на хвилях зігріваєшся. Або плаваєш у гідрокостюмі. На океан я потрапила вперше. Вразила сила хвиль.Беленську вежу вважають одним із чудесДо курорту Кашкаш із Лісабона можна дістатися потягом. На вагонах є наклейки – місця для серфінгових дощок. Там пляж вужчий, довго шукали місце. Проходили повз таблички "Обережно, цунамі". Надвечір вразив відплив – вода відійшла на кілька метрів, оголивши скелясте дно там, де ми вдень купалися.Плавати, як звикли, тут навряд чи виходитиме. Більше – стрибати між хвилями.У Лісабоні вперше в житті мені пропонували кокаїн. На площі Комерції продавці сонцезахисних окулярів чіплялись і запитували, чи не бажаємо канабісу, амфетамінів чи інших наркотичних речовин. І це за 15 метрів від машини поліції. Ми щоразу відмовлялися. Простора історична площа з тріумфальною аркою виходить до велелюдної набережної. Біля води запах марихуани відчувався постійно. 20 років тому Португалія однією з перших скасувала кару за вживання наркотиків. Боролися з великою кількістю залежних, що стрімко зросла тут після падіння диктатури 1974-го. Епідемію вживання героїну тоді перемогли. Але в метро, на набережній і туристичних площах ми частенько вловлювали характерний запах.Дорогою з фірмового магазину-бару "Вина Лісабона" випадково на вулиці побачили українського публіциста й перекладача Олександра Бойченка. За кілька годин до того письменник Андрій Любка написав мені у фейсбуку, що можу тут зустріти Бойченка. Не дивуватися такому збігові було неможливо. Він сюди приїхав відвідати дочку. Розповів, що з родиною брали напрокат машину та їздили на Африканський континент, не перетинаючи кордонів ЄС. Виявляється, біля Марокко в Африці досі є невеличка територія Іспанії. Ми зробили селфі й виклали у фейсбуку. Любка прокоментував: "Ні я, ні дружина Бойченка не віримо в таку випадковість".Монастир Жіронімуш – красивий, наче в кіно, з ліпниною і гострими вежами. Це пам'ятка світової спадщини ЮНЕСКО. Його будували за кошти португальської корони в часи великих географічних відкриттів, коли торгівля спеціями приносила імперії казкові прибутки. Нині в ньому розмістилися музеї.Залишилося вміння викидати з голови дурнеВід нього ми вирушили до Беленської вежі. Її вважають одним із чудес Португалії. Зведена 1520 року серед води поблизу берега річки Тежу, що впадає в океан. Саме тут була гавань, звідки мореплавці з армадами вирушали в експедиції – по скарби, славу, спеції та відкриття нових земель. Саме звідси трохи раніше розпочав пошук морського шляху в Індію Васко да Ґама, тут його кличуть Вашку. Белен у перекладі з португальської – Віфлеєм.Під час вечірнього відпливу вода відступила. І я могла пройти до вежі з берега й торкнутися її стін зі світлого тесаного каменю, оздобленого орнаментами та скульптурами.У Лісабоні можна зустріти людей усіх відтінків шкіри. Вони, наче історія, розказана різними мовами. Задумуєшся: на якій палітрі замішана така мідна шкіра цих чорнявих жінок з очима кольору морської хвилі. Такого розмаїття не бачила навіть у Парижі.Від міста залишилося відчуття безжурності, щастя і спокою. А ще – вміння викидати з голови дурне.