Провів майже півстоліття за кордоном, відбудовував УГКЦ в Україні: нині роковини смерті Блаженнішого Мирослава-Івана

Рівно 21 рік тому, 14 грудня 2000 року, відійшов в оселі Всевишнього Блаженніший Мирослав-Іван (Любачівський).

Пропонуємо прочитати основні віхи його біографії, які опублікувала Духовна велич Львова.

24 червня 1914 року на світ народився чоловік, що став свого часу для семи мільйонів греко-католиків по всьому світу духовним батьком та провідником.

Це Мирослав-Іван Любачівський – Верховний Архиєпископ Львівський, предстоятель УГКЦ та четвертий кардинал в історії Української Греко-Католицької Церкви.

У кожного вірного з цим ім’ям пов’язано вихід УГКЦ з підпілля та утвердження ідеї Патріархату у час зародження незалежності України.

У цей червневий час святкуємо сторіччя з дня народження великої постаті Мирослава Любачівського.

Час становлення.

Народився майбутній патріарх у м.

Долина Івано-Франківської області у сім’ї Євстахія та Анни і був первістком.

Його середній брат Євген загинув під час Другої світової війни, а наймолодший Богдан став інженером і оселився в США.

Вчився у Долинській народній школі та Стрийській гімназії, яку закінчив 1933 року з відзнакою.

Продовжив навчання у Львівській богословській академії на факультеті філософії, а потім теології.

Митрополит Андрей Шептицький, зауваживши здібного студента, відправив його вчитися до відомого у Західній Європі богословського університету Канізіанум в Інсбруці (Австрія).

Через рік, 18 серпня 1938 року, Мирослав прийняв священиче свячення в сан диякона, а через декілька днів приїхав до Львова та з рук митрополита Андрея Шептицького прийняв єрейські свячення.

Його призначили на служіння у Львівську Архиєпархію.

Однак він не покидає навчання в Інсбруці, а продовжує студіювання у швейцарському місті Сіоні через початок війни.

Саме там, о.

Мирослав захистив докторську дисертацію з богослов’я на тему «Боротьба св.

Василія Великого з аріанством, виражена в його літургії».

Вищу теологічну освіту освоював у Біблійному Інституті у Римі протягом 1942–1945 рр.

(здобуває ступінь магістра біблійних наук і доктора теології) та на студіях Папського Григоріанського університету (1945–1947 рр.) (отримав ліцензіат з філософії).

Одночасно за дозволом кардинала протягом тих самих років студіював медицину в Італійському королівському університеті.

За океаном.

29 травня 1947 року Мирослав Любачівський переїхав до США у Філадельфію, а потім у Стенфорд.

У 33-річному віці о.

Мирослав активно виконує організаційні церковні завдання.

Згодом служить у парохіях аж двох штатів Пенсільванія і Вісконсін, є парохом церкви св.

Петра і Павла у Клівленді, штат Огайо.

Цікаво, що о.

Мирослав мав ще неабиякі письменницькі здібності! Писав недільні проповіді, богословські статті, переклав Катехизм Тридентського Собору.

Але особливо цінними є його праці «Вірую в єдиного Бога», «Ранішні розважання» та «Десять заповідей Божих».

«Вірую в єдиного Бога» кожен може прослухати в аудіоформаті, який було видано до 95-ї річниці з дня народження.

Самі ж записи зроблено 1993 року на радіо «Воскресіння» у Львові….

Мирослав Любачівський у 54 роки стає духівником Української католицької семінарії св.

Йосафата у Вашингтоні.

Через два роки – професор Академії св.

Василія у Філадельфії.

У 1973 році у м.

Стемфорді його призначають духівником Семінарії св.

Через п’ять років Папа Павло VI надав о.

Любачівському ступінь почесного прелата*.

У 1979 році у житті о.

13 вересня папа Іван Павло II призначив його митрополитом Філадельфійської архиєпархії.

Тоді ж, у листопаді, він приїздить до Рима.

За участі Йосифа Сліпого та Папи Івана Павла II у Сикстинській Капелі відбулась його хіротонія на єпископа.

Любачівський стає Архиєпископом УГКЦ у м.

Після смерті Йосифа Сліпого 7 вересня 1984 року Мирослав Іван Любачівський перебрав керівництво УГКЦ і став наслідником покійного патріарха та опікуном семи мільйонів вірних своєї Церкви.

25 травня 1985 року Папа Іван Павло II іменував Любачівського найвищим відзначенням у Вселенській Церкві – Кардиналом.

Повернення додому.

Коли Україна отримала незалежність, Блаженніший Мирослав повернувся на Батьківщину.

Сталось це 31 березня 1991 року.

Перше, що зробив очільник УГКЦ – це навідався до рідного дому у м.

Опісля береться до невтомної праці відбудовника Церкви.

Легалізує з підпілля УГКЦ в Україні.

Засновує Архиєпископську курію, створює нові єпархії, реорганізує структури кліру, висвячує нових священиків, налагоджує напружені стосунки з православними, велику увагу звертає на освіту та молодь.

Фактично, в час незалежності, Блаженніший Мирослав-Іван Любачівський закладає першу цеглину на визнання УГКЦ як Патріархату.

Адже 1992 року відкрив перший Синод єпископів УГКЦ.

З 1992 по 1994 рр.

Любачівський докладає чимало зусиль, щоб відновити Львівську богословську академію (тепер Український католицький університет).

Також, завдяки йому було відкрито Дрогобицький єпархіально-катехитичний інститут Пресвятої Трійці (при якому створено 1996 року Дрогобицьку духовну семінарію блаженних священномучеників Северина, Віталія та Якима).

На 81 році життя Патріарх Мирослав захворів на запалення легенів, що серйозно вплинуло на здоров’я.

Тому 1996 року, з огляду на його важкий стан, Синод єпископів вибрав владику Любомира Гузара єпископом-помічником УГКЦ.

14 грудня 2000 року Верховний Архиєпископ Мирослав Любачівський помер після довготривалої хвороби.

Похований у крипті архикатедри собору св.

Юра у м.

Згадуючи світлу пам’ять Патріарха, о.

д-р Іван Дацько згадував: «Малий на зріст, фізично слабкий, непомітний і без особливого дару красномовності, однак Боже провидіння мало безліч планів для архипастирського служіння кардинала Любачівського» (1).

Мирослав-Іван Любачівський 43 роки провів в еміграції.

Як тільки стало можливо, повернувся на рідну землю, адже дуже любив Україну і Бога.

Всі, хто особисто знав Патріарха Кардинала Мирослава Любачівського, відзначали його смиренність та мудрість.

А відлуння його слів звучать сьогодні як орієнтир: «Богоугодне життя не полягає лише в оминанні гріха, але передусім – у творенні добра».