В яку “Гру кальмара” грають з Україною – 5: про західних корисних ідіотів

Після останніх переговорів між Володимиром Путіним і Джозефом Байденом остаточно стало зрозуміло, що ані США, ані НАТО не будуть приймати участь в військовому конфлікті, захищаючи Україну. Володимир Путін в черговий раз довів ефективність демонстрації військової сили, створюючи загрозу для Заходу, який із – за слабкості західних лідерів, не здатен ефективно стримувати імперіалістичну Росію.

Готовність домовлятися, проявлена Байденом, була розцінена російськими силовиками, як нездатність США, НАТО та ЄС жорстко протистояти Росії. Російські силовики впевнені, що навіть після повномасштабної військової агресії проти України Захід не наважиться ввести “пекельні” антиросійські санкції. Представники російської влади вважають, що заради деескалації та недопущення гуманітарної кризи в ЄС, західні лідери, які не мають волі протистояти корпорації чекістів під час вторгнення Росії до України, під тиском Кремля будуть переконувати українську владу погодитись на підписання невигідного для нашої країни “мирного договору”. Нажаль, Джозеф Байден зіграв в кремлівську гру, довівши тим самим ефективність геополітичного шантажу Путіна, направленого на деморалізацію українців та провокування розколу в НАТО і ЄС.

Дотепер провідні американські експерти так і не дали відповідь на питання, а яка кінцева мета гібридної війни яку веде Росія? Деякі політики в США вважають, що Володимир Путін прагне визнання його лідером супердержави, тож для затягування часу адміністрації Байдена потрібно укласти конструктивну угоду про європейську безпеку. За рахунок дискусії з Кремлем, як вважають американські “миротворці”, США могли би домогтися від Росії відмови від дестабілізуючих кроків – політичних або військових, та розпочати обговорення про контроль над озброєннями.

Американські експерти, які співпрацюють з Джеком Салліваном - радником президента США з національної безпеки, навіть пропонують розпочати з Кремлем обговорення щодо договору про збройні сили в Європі, тому з їхньої точки зору європейські країни разом з Україною повинні надіслати делегатів, які візьмуть участь в цих переговорах.

Для багатьох впливових американських експертів наша країна є периферійною, вступ же України до НАТО, зі слів американських прокремлівських “миротворців”, сприятиме небезпеці Північноатлантичного альянсу. Вступ до НАТО України на їхню думку дестабілізує весь Альянс, тому адміністрація Байдена замість того щоб підштовхувати Росію до Китаю, повинна, натомість, переглянути політику відкритих дверей НАТО, що дозволить, начебто, завершити кризу між Москвою та Заходом за рахунок дипломатії, яка буде сприяти більш міцному миру.

Фактично, корпорації чекістів, використовуючи масове корумпування західних політиків і експертів, вдалося створити на Заході достатньо впливові групи впливу, до того ж, нажаль, в США та Європі дотепер багато інтелектуалів, які є корисними ідіотами. Всі ініціативи Кремля про нерозширення НАТО та нову систему європейської безпеки направлені, перш за все, на посилення розколу між “новою” і “старою” Європою, наслідком чого стане збільшення недовіри між союзниками по Альянсу.

Щодо України, то іноді просто вражає нерозуміння західними політиками та експертами важливості нашої країни для безпеки Заходу. Ідеологи Кремля, на відміну від багатьох західних аналітиків, чудово розуміють, що поглинання України дозволить корпорації чекістів перетворити нашу країну на плацдарм для руйнування санітарного кордону і нанесення геополітичної поразки Польщі, Румунії, Литві, Латвії та Естонії. Після ліквідації санітарного кордону ніщо не завадить Кремлю створити геополітичну вісь Москва – Берлін – Париж, наслідком чого стане витіснення США з Європи, що і є кінцевою метою гібридної війни, яку веде Росія.

Зі слів першого міністра іноземних справ Російської Федерації Андрія Козирєва, рішення про геополітичне протистояння з колективним Заходом було прийнято російською елітою ще в 1995 році, недарма в своїх текстах кремлівський ідеолог Владислав Сурков натякає, що демократичні процеси в Росії були суцільною імітацією, метою якої було введення в оману західної політичної еліти. Навіть відомий російський олігарх Олег Дерипаска неодноразово казав, що імітуючи демократичні процеси, Кремлю вдалося посилити економічну взаємозалежність між Росією та Заходом, наслідком чого стало збільшення впливу корпорації чекістів на західну еліту.

Кремлю також дуже вигідно щоб Китай відволікав на себе увагу США, бо найбільшим страхом російської політичної еліти, з точки зору ідеологів путінського режиму, є домовленість про припинення геополітичного протистояння між Америкою та Піднебесною. В разі такої домовленості Росія, фактично, би залишилась сам на сам, як із Заходом так і з Китаєм, тому Кремль зацікавлений щоб американо – китайське протистояння було тривалим.

На відміну від Росії Китай, як вважають китайські військові експерти, не готовий до військового конфлікту з Заходом, бо більшість громадян КНР живуть в мегаполісах на узбережжі, а Піднебесна, як відомо, дуже сильно залежить від морської торгівлі, на яку припадає 60% її зовнішньої торгівлі. Рівень же боєздатності Народно – визвольної армії Китаю дуже важко оцінити, бо китайські військові не мають бойового досвіду. Китай також дуже сильно залежить від імпорту вугілля, який може бути заблокований США та їхніми союзниками в разі початку військового конфлікту. Варто розуміти, що в КНР існує критична залежність від вугільної енергетики, яка складає більше 70% від всіх спожитих ресурсів в енергобалансі Китаю.

Дуже прикметно, що китайські експерти визнають, що Збройні сили Китаю не здатні до повномасштабних операцій на великій відстані від Піднебесної із – за логістичних проблем, пов’язаних з їхнім матеріально – технічним забезпеченням. Тож може виникнути запитання, а навіщо США розпочали геополітичне протистояння з Китаєм, підштовхнувши його до переозброєння та мілітаризації? Коли китайський режим тепер має можливість списувати всі свої помилки на геополітичний конфлікт з Америкою.

Деякі американські аналітики вважають, що рішення про протистоянні з Китаєм було прийнято в США під тиском американських приватних корпорацій, які почали побоюватись конкуренції зі сторони китайських державних корпорацій. Не можна оминути увагою і точку зору відомого американського соціолога Річарда Лахмана, який переконаний в тому, що послаблення держави та занепад профспілок в США пов’язані, перш за все, зі збільшенням впливу приватних корпорацій на уряд і американських політиків. Наслідком цих процесів в США стала відірваність еліти від суспільства та його поляризація, що призводить до зменшення геополітичного впливу Америки.

США перестають бути “магнітом” для інших країн, бо американська еліта, починаючи з адміністрації Обами, проводить націоналістичну зовнішню політику, яка не враховує інтересів їхніх союзників та партнерів. Прикро, що в США немає розуміння наскільки Україна є важливою для безпеки Заходу. Україна є, фактично, “ключем” від демократизації Росії і це прекрасно усвідомлюють в Кремлі на відміну від недалекоглядних західних лідерів, які використовують нашу країну для торгів з Москвою.

Не можна забувати, що спочатку фронтиром Заходу стала Німеччина, яка отримала масштабну економічну допомогу від США. Потім німецька еліта вирішила перенести фронтир до Польщі, з якої була створена держава – вітрина для Східної Європи та пострадянського простору. Пізніше вже польська еліта вирішила, що варто перенести фронтир до України, але наша країна, на відміну від Німеччини та Польщі, так і не отримала масштабної економічної і безпекової допомоги від Заходу, без якої неможливо перенести фронтир до Росії.

Захід рятує лише те, що своїми діями та рішеннями російська еліта дискредитувала все що пов’язано з Росією в Україні. Особливо цьому процесу посприяв Владислав Сурков, який переконав Володимира Путіна розпочати військову агресію на Донбасі. Тож коли представники російської влади задають риторичне запитання про те, чому Росія втратила Україну, вони повинні згадати про головних режисерів “російської весни” Владислава Суркова, Костянтина Затуліна та Сергія Глазьєва, які нав’язали Кремлю ідеологію “руського світу”, яка зазнала поразки в Україні.

Кремль припустився великої помилки порушивши одне з головних правил когнітивної війни, бо коли ідентичність виявляється під загрозою, люди більш жорстко захищають свої погляди і не сприймають ідей, які нав’язуються силою. Коли ж ідентичності нічого не загрожує, люди спокійніше ставляться до нових ідей. Російська влада, сама того не усвідомлюючи, не залишила ніякого вибору українцям, бо якщо Росія перестане воювати - завершиться війна, але якщо перестане воювати Україна, вона втратить свою незалежність.