Як потрапити на «Санденс» і навіщо. Досвід українських продюсерів

Два роки тому українське кіно дебютувало на одному з найбільших міжнародних фестивалів незалежного кіно «Санденс» (США). Режисерка Ірина Цілик представила свій документальний фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» і отримала нагороду за найкращу режисуру секції World Cinema Documentary.   

На наступному фестивалі, що пройде в січні 2022 року в гібридному форматі, буде представлено дві українські стрічки – ігрова драма «Клондайк» Марини Ер Горбач та документальний фільм «Будинок зі скалок» Сімона Леренга Вільмонта (копродукція Данії, Швеції, Фінляндії та України).

Про те, як потрапити до програми фестивалю, як найкраще презентувати стрічку та які можливості відкриває участь у «Санденсі» для українського кіно, говорили під час онлайн-дискусії «How to Sundance», організованої Одеським міжнародним кінофестивалем та виданням «Детектор медіа».  

Українське кіно на «Санденсі»: актуальність і натуралізм

Програмерка «Санденсу» Анна Соуза розповіла, що щороку фестиваль отримує в середньому близько 15 тисяч заявок (із них 10 тисяч — короткометражні стрічки, 5 тисяч — повнометражні). Над формуванням конкурсної програми працює відбіркова комісія з 25 програмних менеджерів, яким допомагає команда скрінерів (вони заздалегідь переглядають всі заявки).

Представниця фестивалю каже, що давно спостерігає за українським кіно – зокрема, бувала на Одеському міжнародному кінофестивалі. Вона вважає, що український кінематограф швидко розвивається та має особливий драйв, а наші кінематографісти відрізняються прагненням зняти свої стрічки будь що. Серед трендів українського кіно – актуальні теми, натуралізм, а також людяність і трохи сарказму. Все це, за словами Анни Соузи, є і у фільмах, що будуть представлені на фестивалі в січні.

Як потрапити на «Санденс» і якомога краще презентувати свій фільм

Порада №1. Брати участь у всіх можливих міжнародних воркшопах і кіноринках, щоб напрацювати професійні контакти.

Анна Соуза як менеджерка фестивалю запевняє, що особисті попередні знайомства з фільммейкерами не зайві, але жодним чином не впливають на те, чи відберуть стрічку до програми «Санденсу». Програмні менеджери відвідують багато міжнародних індустріальних подій, щоб бути в курсі, над чим працюють сучасні режисери та продюсери: це допомагає в роботі. Також, за її словами, не є обов’язковою наявність у стрічки сейлз-агента, який би представляв інтереси команди творців.

А от продюсерка переможного українського фільму «Земля блакитна, ніби апельсин» Анна Капустіна стверджує, що налагоджені контакти відіграють дуже велику роль. Її фільм потрапив до конкурсної програми «Санденсу» після того, як проєкт узяв участь в одному з найбільших європейських воркшопів документального кіно doc.incubator, що дає можливість не лише розробити ідею проєкту та маркетингову стратегію, а й показати рафкат фестивальним відбірникам. Анна впевнена, що вже на цьому етапі програмери фестивалів обирають собі улюбленців. Також вона вважає, що невідомим режисерам і продюсерам дуже важко потрапити на очі відбірникам серед 15 тисяч заявок – у такому випадку все ж важливо мати сейлз-агента.

Режисерка, співпродюсерка стрічки «Клондайк» Марина Ер Горбач теж розповіла, що була знайома з відбірниками «Санденсу» завдяки своїм попереднім роботам. Вона радить усім брати участь в Європейському кіноринку, де попри онлайн-формат все ж є можливість спілкувати тет-а-тет із програмними менеджерами фестивалів.

Порада №2. Залучити міжнародного публіциста, відомого у міжнародній кіноіндустрії.

Анна Капустіна розповіла, що комунікацією з міжнародною пресою під час участі стрічки «Земля блакитна, ніби апельсин» займалася американська медійниця. Вона вже до початку фестивалю забезпечила вихід матеріалів про фільм у ЗМІ. Мати такого фахівця – вкрай важливо, бо «загубитися» серед стрічок-учасниць фестивалю дуже легко.

Комунікацією фільму «Клондайк» також займається міжнародний публіцист Стівен Рафаель, якого курує турецький співпродюсер фільму.

Порада №3. Обов’язково приїхати командою на фестиваль, щоб особисто презентувати стрічку.

Делегація стрічки «Земля блакитна, ніби апельсин», яка відправилася представляти фільм на фестиваль до Америки у 2020 році, складалася з сімох людей – продюсерки, копродюсерки, режисерки, оператора, режисера монтажу та героїв. Команда отримала гроші на цю поїздку з кількох джерел, зокрема від шведської майстерні В2В doc, волонтерської організації «Razom for Ukraine» і литовського Держкіно. А вже наступного року Держкіно України компенсувало частину витрат на цю поїздку, а також профінансувало поїздку команди на фестивалі до Берліна і Нью-Йорка.

Команда «Клондайка» також збирається їхати до США і після фестивалю «Санденс» показувати фільм діаспорі в Нью-Йорку, але поки що не подавалася на фінансову підтримку Держкіно (хоча планує). Стрічку також підтримує організація «Razom for Ukraine».

Порада №4. І, мабуть, головне: пам’ятати, що ці три кроки допоможуть лише тим, хто має цікаву й талановито та якісно втілену на екрані історію. Бо фільм – це найважливіше.

Які можливості відкриває «Санденс» для українських фільмів

Анна Соуза розповіла, що фестиваль завжди готовий підтримувати фільми-учасники – запрошує режисерів і продюсерів на свої індустріальні події, аби познайомити з американським кінобізнесом. Також «Санденс» співпрацює з Європейським кіноринком – після прем’єри фільми мають змогу потрапити на кіноринок у Берлін і продовжити свою подорож міжнародними фестивалями. Крім того, команда фестивалю («Санденс фемілі») підтримує зв’язок із продюсерами і режисерами, цікавиться їхніми новими роботами.

Анна Капустіна підтверджує: організатори «Санденсу» дійсно підтримують зв’язок зі своїми учасниками різних років і завжди готові прийти на допомогу. Участь у цьому фестивалі, за її словами, — це новий етап у кар’єрі й творчості режисера і продюсера, а перемога збільшує ймовірність участі в інших великих кінофестивалях, сейлз-агент вже може обирати серед пропозицій найбільш цікаві.

А от в питаннях національного прокату участь у великих фестивалях на кшталт «Санденсу» поки що не допомагає. Важко сказати, чи звертають увагу на фестивальну історію фільму кінотеатри, які розписують сеанси, адже українці поки що лише вчаться ходити в кіно на українське. На думку Анни Капустіної, особливо складно пробитися до глядача документальному кіно, але з часом ця ситуація зміниться на краще.  

Фото: скриншоти