Куди йти воювати, якщо ти цивільний? Роз’яснення для охочих край боронити

Бажаю міцного здоров’я, панове резервісти! Не дивуйтесь подібному тону.

Саме так варто вітатися рішуче з усіма, особливо перед загрозою повномасштабного російського вторгнення.

Адже кожен з вас, незалежно від власного бажання, є потенційним солдатом на цій, поки ще локальній, війні.

Тепер, коли паніка та хайп навколо ймовірного нападу дещо спали, і більшість людей заспокоїлися, вважаю за потрібне звернутися до тих з моїх підписників, які серйозно обдумують плани щодо можливої війни.

І нам є про що поговорити.

Але спершу треба окреслити кілька моментів.

Цей матеріал першою чергою призначений саме для цивільних – тих з вас, що не має жодного бойового чи військового досвіду.

Колишнім та чинним військовим нічого пояснювати та роз’яснювати не треба.

Вони прекрасно усвідомлюють що і як їм треба робити.

А тому, панове військовослужбовці, які читають ці рядки, можете сміливо закривати статтю та йти відсипатися перед важким робочим днем- нічого нового ви тут не дізнаєтесь.

Крім того, цей матеріал не призначений для тих, хто свідомо готовий усіма можливими методами уникати участі у війні.

Якщо вам з тих чи інших причин не хочеться воювати за свою державу- то ваша справа.

Але пам’ятайте дві речі: по-перше, якщо ви не готові боронити свою країну, то це не ваша країна.

По-друге, у війні за виживання спостерігачів не буває.

Якщо ви не на нашій стороні, то ви на стороні ворога.

Якщо ці два пункти не зуміли похитнути вашої хоплофобської пацифістичної позиції- можете впевнено закривати статтю, вам тут робити нічого.

А от тепер, коли серед читачів залишилися тільки ті, для кого це і було написано, можна і перейти до теми.

Отже, друже, ти прийняв рішення- у разі переходу війни у повномасштабну фазу, ти будеш захищати свій дім.

І це правильне рішення.

І хоча воно, безсумнівно, є вирішальним- все ж це тільки відправна точка у подальших планах та роздумах.

Ознайомившись з якими-не-якими дослідженнями по даному питанню, ти можеш дізнатися, що таких як ти- багато.

По суті, кожен третій українець стверджує, що готовий чинити збройний опір окупанту.

Втім, не варто очікувати, що 10 мільйонів українців дійсно підуть воювати за неньку- слова, не підкріплені жодними діями, є лише словами.

Реальність завжди вноситиме свої корективи.

Річ у тім, що задекларована готовність воювати ще не означає, що люди мають хоч якесь уявлення про те, що конкретно їм робити у час Х.

І це їх незнання та розгубленість і стане критичним моментом, що стане їм на заваді.

Втім, я тут саме для того, аби дати тобі необхідну інформацію, що може суттєво допомогти.

Сьогодні я не стану вдаватися у нюанси: не мені тобі розказувати, що саме кидати в рюкзак, як пакувати аптечку чи як чистити автомат.

Вся необхідна інформація по цим питанням і так є в мережі, у будь якій з зручних тобі форм (раджу заглянути, наприклад, до Хлопців з Лісу на You.

Я є пропоную тобі подумати, а куди саме ти з оцим своїм рюкзаком і аптечкою взагалі підеш? Інакше кажучи- а як саме ти збираєшся потрапити на війну, і що саме ти будеш там робити? На ці, здавалося б, очевидні питання в мережі на диво мало інформації.

А та, що є, зазвичай є не тільки не корисною, але і шкідливою.

Тобі необхідно розуміти, що бойові дії завжди ведуться у складі того чи іншого підрозділу.

Сам по собі, навіть якщо ти озброєний та вишколений (а це, найбільш ймовірно, не так), не є бойовою одиницею.

Для того, аби вести війну, тобі треба бути частиною чогось більшого.

І ось на цьому моменті в тебе з’являється цілих три опції.

Ти можеш приєднатися до Збройних Сил, Добровольчих підрозділів або ж бути партизаном.

І про кожну з цих опцій варто розказати окремо.

Збройні Сили України та інші регулярні підрозділи.

Найкращим варіантом, безсумнівно, є вступ до лав Збройних Сил України.

Саме регулярні підрозділи української армії є та завжди будуть основним щитом та мечем української держави.

Починаючи з 2014 року, Збройні Сили нарощували свою потужність, як у матеріальних засобах, так і у досвідченому персоналі.

Саме у армії зосереджені найбільш досвідчені люди, які вміють воювати, що і успішно роблять останні 8 років.

З усіх збройних формувань в Україні, тільки і виключно армія здатна вести повномасштабні бойові дії, адже у війська є командування, організація, дисципліна, техніка, обладнання, забезпечення, особовий склад, інформація, досвід, гроші, резерв та багато, багато іншого.

По суті, під час повномасштабної війни, саме армія стає єдиною провідною силою в суспільстві і саме армії необхідно буде стримати та знищити ворога.

Збройні Сили України, як ти напевно вже знаєш, складаються з солдат та офіцерів.

Одна частина з них, сформована з військових професіоналів, які проходять військову службу за контрактом.

Саме ці люди ведуть бойові дії на Сході та боронять підступи до держави.

Інша частина армії, це солдати-строковики, які в основному виконують функції забезпечення та ніколи не приймають участі в боях.

В разі повномасштабного вторгнення військ РФ, саме контрактна частина армії, її бойове ядро, буде першою силою, що виступить проти ворога.

Навздогін їм, попри усілякі сумніви, відправлять воювати і строковиків.

І хоча існує ймовірність, що цих сил вистачить, аби розбити ворога, я б не став на це розраховувати.

Противник недарма зосереджений на наших кордонах роками.

Я впевнений, що у військ РФ існують доволі детальні плани зі знищення наших основних бойових частин у найкоротший термін.

Перші години і дні активної фази будуть надзвичайно важкими для військових.

Будуть втрати, будуть і поразки.

Нам лишається лише сподіватися, що армія вистоїть.

Але, дивлячись правді у вічі, може статися, що наші війська будуть розбиті.

Але панікувати не варто.

Окрім наявних регулярних підрозділів, в України є ще одна армія- більша та могутніша за ту, яка вступить в бій першою.

І армія ця називається Оперативним Резервом.

За роки війни сотні тисяч чоловіків та жінок встигли прийняти в ній участь та отримати бойовий досвід.

Крім того, ці люди за роки служби опанували військові спеціальності.

По вулицях твого міста, ходять вишколені сапери, водії танків, стрільці-санітари, зв’язківці, тиловики і бозна-хто ще- і їх тисячі.

Більшість з цих людей, до речі, покинули лави армії тільки тому, що інтенсивність бойових дій спала.

Грубо кажучи, їм не давали вбивати кацапню вдосталь, от вони і пішли.

Але в час Х всі вони дуже швидко повернуться.

Поки ти думаєш над тим, що робити, ці люди вже спакували наплічники та тільки і чекають команди про збір.

Резервісти зі складу ОР-1, всі до одного, вже мають на руках мобілізаційне розпорядження.

Це означає, що у випадку оголошення наказу про мобілізацію (повну чи часткову, не важливо), вони зобов’язані повернутися до лав Збройних Сил.

Найчастіше, мається на увазі, що вони повернуться до своїх же частин, в яких колись служили, але в Україні їх НАСТІЛЬКИ багато, що зі складу ОР-1 можна повністю переукомплектувати особовим складом мало не усі підрозділи ПОВНІСТЮ.

Це означає, що якщо умовна 1488 бригада буде розбита в бою до останньої людини, вже за три дні її можна буде скомплектувати підготовленим та вишколеним особовим складом.

Вражає, чи не так?.

Тут у тебе може виникнути питання: а я то тут яким боком, я то не воював і до ОР-1 не вхожу! Все вірно.

Для осіб, які не входять до складу резерву, буде непросто приєднатися до існуючих бойових підрозділів.

Крім того, самі ці підрозділи будуть зацікавлені саме в навчених та досвічених солдатах, а не в хлопцях, як то кажуть, з вулиці.

Втім, ніхто не заважає спробувати вступити до лав якоїсь з бригад- все таки примарний шанс на вступ до них існує.

Але, дивлячись правді у вічі, варто розгядати інакші, більш надійні та реалістичні варіанти.

І такі варіанти існують.

Резерв українського війська не обмежений самим лише ОР-1.

Існує ще й Оперативний Резерв другої черги, який прямо зараз розбудовується по всій країні.

Можливо, ви чули про нього як про підрозділи Територіальної Оборони.

Якщо максимально спростити, то механізм підрозділів Територіальної Оборони виглядає наступним чином: у кожній області України формується окрема бригада, яка має постійне кадрове ядро.

Особовим складом цієї бригади (солдатами та сержантами) виступають добровольці, які час від часу збираються і тренуються разом.

У випадку повномасштабного вторгнення, резервісти з ОР-2 збираються докупи у своїй бригаді і вже в такому складі виконують завдання за призначенням.

Теоретично, вони мали б захищати об’єкти державного значення та забезпечувати правопорядок на теренах рідної області, але на практиці підрозділи Територіальної Оборони підпорядковані Сухопутним Військам України.

Це означає, що за необхідності вони можуть бути перекинуті на передову, як це вже траплялося у 2014 та 2015 роках, хоча командування, ймовірно, буде уникати подібних рішень.

Втім, у службі в ОР-2 є суттєвий плюс.

Резервісти з цих підрозділів, згідно з заявами командування, можуть вільно підписати контракт з будь-яким військовим підрозділом на вибір.

Це означає, що будучи резервістом, у випадку повномасштабної війни, боєць ТРО може досить спокійно приєднатися до бойової бригади в тому випадку, якщо його рідна бригада Територіальної Оборони не буде залучена до бойових дій.

Втім, якщо плани РФ включають в себе наступи з усіх можливих напрямків, таких бригад не буде- повоювати доведеться всім.

А тепер про хороші новини для цивільних.

ОР-2 комплектується за добровольчим принципом, і вступити до лав територіального підрозділу може, по суті, будь-хто.

Це означає, що дочитавши цю статтю, ти можеш піти до військомату і заключити так званий Контракт Резервіста, терміном у 3 чи 5 років.

Підписавши цей контракт, тебе раз на рік (ну, може і раз на пів року) направлятимуть на військові збори, де проводитимуть твою підготовку.

Крім того, на базі деяких Тер.

Батів командування та ініціативні люди серйозно займаються підготовкою резервістів у зручний для них час.

Заключивши подібний контракт, ти ніяким військовим не станеш.

Навпаки, ти все ще вільна та цивільна людина, але відтепер маєш статус Резервіста, тобто у випадку повномасштабної війни ти в будь-якому випадку будеш залучений до збройної протидії ворогу.

У тербаті тебе навчать, нагодують, дадуть необхідне спорядження та озброєння: розкіш, яка під час масованого наступу росіян буде далеко не у всіх.

Крім того, мої юні уклоністи від строкової служби, от вам лайфхак: резервіст ОР-2 не може бути призваний для проходження строкової служби.

Нічогенький такий бонус для всіх, хто не хоче мести плац ломом десь посеред лісів Хмельниччини.

Таким чином, ОР-2 є напрочуд непоганим варіантом для всіх, хто готовий захищати Україну в разі серйозної бучі.

Але і це ще не все.

Крім Оперативного Резерву є ще один спосіб потрапити до лав армії: у випадку, якщо всіх вищенаведених сил не вистачить для відбиття російського вторгнення (ну, не знаю, може вони там на роботах з Євангеліона приїдуть), уряд держави проголосить про загальну мобілізацію.

Загальна Мобілізація оголошується в той момент, коли все дуже і дуже погано.

По суті, тоді вам і не доведеться думати, як потрапити на війну: до вас в двері постукає вусатий пан майор, дасть три хвилини на збори, і у супроводі кількох солдат з похмурими обличчями вас повезуть у тренувальний табір.

В цей момент, гребти, як то кажуть, будуть всіх підряд.

Оснащення, підготовка та озброєння таких от підрозділів, що складатимуться з грубо кажучи примусово мобілізованих, буде невисокою.

Варто розуміти, що Загальна Мобілізація є останнім інструментом протидії, яку армія тільки може використати.

Щось подібне, хоч і у менших масштабах, мені довелося бачити на власні очі у 2014 та 2015 роках.

І повір, друже, останнє місце, де ти хотів би опинитися- це бригада, що складається виключно з невмотивованих, ненавчених, недисциплінованих алкашів.

Але моя віра в людство та Україну примушує мене сподіватися, що питання збереження державності все ж примусять мобілізованих стати кращою версією себе.

Тепер про ті переваги, які ти отримаєш, якщо опинишся саме у армії.

По-перше, в тебе буде легальний статус комбатанта.

Ти- солдат, і користуєшся усіма правами та обов’язками, що покладає на тебе статус солдата.

Мало того, що тобі виплачуватимуть грошове забезпечення- і одразу викинь з голови оце своє “я тут не заради грошей”.

Ти і справді прийшов на війну за покликом серця, але бути “не заради грошей” все-таки краще з грошима, а не без них.

За ці кошти ти зможеш не тільки купити необхідне спорядження, якщо буде така можливість, але і допомогти своїм близьким в тилу- а під час великої війни їм буде несолодко.

Якщо потрапиш в полон- ти офіційний військовополонений, під захистом міжнародних конвенцій.

Якщо тебе поранять- ти, безсумнівно, опинишся в госпіталі, де тобі нададуть кваліфіковану допомогу.

Якщо тебе вб’ють- твоїй мамі виплатять компенсацію, а на твоїх похоронах буде справжній парадний розрахунок.

Якщо вб’єш Путіна, дадуть орден і квартиру в Києві.

По-друге, у тебе буде озброєння та спорядження.

Армія тебе одягатиме, годуватиме, даватиме тобі набої та паливо.

Крім того, тільки в складі армії ти будеш воювати згідно загального плану, який розробляють компетентні люди.

Коли ти в армії, ти ніколи не будеш один: твій підрозділ це позначка на карті, в оточені сотень таких самих позначок.

Тебе прикриють, тебе підтримають вогнем, тебе витягнуть з тієї дупи, де ти опинишся.

І те саме робитимеш для інших підрозділів ти сам.

Головне, пам’ятай- війну може виграти тільки і виключно армія.

Тільки в неї є для цього необхідні ресурси.

Саме Збройні Сили робитимуть основну роботу і саме на їх широкі плечі покладене завдання зберегти державу та знищити ворога.

Тепер, коли з ЗСУ вже стало більш-менш зрозуміло, перейдемо до іррегулярних підрозділів.

Як відомо, в Україні є такий феномен, як добровольчі батальйони.

Що це таке? Добровольчі підрозділи це такі парамілітарні угрупування, які ведуть війну з противником, при цьому не маючи жодного офіційного статусу.

Вони виникли на самому початку війни, як реакція суспільства на нездатність Збройних Сил організувати адекватну протидію противнику.

І справді, у 2014 до війни армія була неготова, а добробати внесли суттєвий вклад у справу стримування ворога.

Станом на зараз, добровольчі підрозділи не є якоюсь суттєвою силою.

Всі вони в тій чи іншій ступені підпорядковані компетентним органам, але все ж при цьому формально залишаються незалежними.

По суті, у 2021 році якась необхідність в них відпала, втім я допускаю, що в разі повномасштабної війни добровольчий рух знову стане актуальним.

Втім, ступінь боєготовності таких підрозділів, зазвичай, сильно варіюється і прямо залежить від їх командування та устаткування.

На початку війни, добробати отримували спорядження в основному від МВС, але як це буде відбуватися при новому виткові війни особисто мені рішуче незрозуміло.

Найбоєздатніші добробати давно влились в армійські структури: Азов, до прикладу, тепер є частиною Нац.

Гвардії, а той самий Донбас влився в армію.

Грубо кажучи, єдиною відповіддю на запитання “Наскільки ефективними будуть добробати в разі відновлення їх діяльності?” може бути лише “А х%й його знає”.

Бувши явищем стихійним, неможливо чітко спрогнозувати що конкретно з ними відбудеться.

Якщо ти, друже, вирішиш воювати саме в складі добробату, ти маєш знати наступне.

По-перше, цей підрозділ є добровольчим, а його учасники, по суті, є цивільними.

Це означає, що там ніхто і нікого силоміць не тримає.

Не сподобалось- пішов.

Це може бути не тільки перевагою, але і недоліком: не існує жодної гарантії, що після першої ж серйозної поразки в бою, підрозділ просто не розбіжиться хто-куди.

По-друге, потрапити в такий підрозділ теж буває непросто.

Як зараз пам’ятаю, що деякі люди місяцями чекали, аби їх туди прийняли.

Інші ж отримували невмотивовані відмови.

Добробати завжди містять в собі суттєвий елемент хаосу, який важко буває зрозуміти.

По-третє, в умовах повномасштабної війни неясно, яке оснащення зможуть отримати подібні підрозділи.

Навряд за такої ситуації армія буде радо ділитися з ними озброєнням чи боєприпасами, а тому біс його зна, де добровольці взагалі будуть отримувати все, що їм необхідно.

Особисто мені ввижається, що вони зіштовхнуться з серйозним дефіцитом і далеко не факт, що волонтери зможуть розв’язувати подібні питання.

Грубо кажучи, добробати не мають всіх вищезгаданих переваг, які мають офіційні армійські частини, зате мають свободу дій та особисту свободу бійців.

Втім, як я вже згадував, ця свобода є палицею о двох кінцях.

Особисто я б вступав до лав добробату тільки в тому випадку, якщо з якоїсь незрозумілої причини опція зі вступом до лав ЗСУ для мене буде недоступною.

Ну, і останній варіант для майбутнього бойовика – це партизанські загони.

Напрочуд часто я бачу в інтернеті твердження про те, що у випадку війни та чи інша людина “піде в партизани”.

Мовляв, так можна “проявити фантазію” та “бути ефективнішим”.

Поспішаю вас розчарувати: якщо ти цивільна людина і не маєш жодного військового досвіду, партизанити – це дуже і дуже хрінова ідея.

По-перше, заява про партизанство містить в собі очевидний пункт: ти знаходишся на окупованій території.

Це, своєю чергою, означає, що всі вищезгадані сили отримали на горіхи, себто війна повернулася для України у дуже неприємний бік.

Деяка частина територій вже втрачена, десь далеко на Заході від тебе ведуться криваві бої, а вулицями твого міста розгулюють чоловіки у бойовому комплекті “Ратнік”.

В такому разі, виникає питання: а як таке взагалі сталося? Чому до цього моменту ти ще не вступив у бій, і яким чином твоє місто було втрачено? Питання не тільки до війська, друже, але і персонально до тебе.

Коротко про цивільних, які вирішили, що компетентні у справах партизанської діяльності.

Втім, буває усіляке.

Що ж, на твоєму місці я б усіма можливими методами намагався дістатися підконтролької Україні території та приєднатися до воюючої армії, при цьому ще й сім’ю свою з окупації вивезти.

Чому? Тому що у тебе, друже, немає ні озброєння, ні засобів зв’язку, ні підрозділу, ні оснащення, а найголовніше- немає досвіду.

Сам по собі, ба навіть в компанії кількох друзів, шансів зробити хоч щось в тебе немає.

Мала війна- а саме так називаються партизанські бойові дії- це складна і важка професія, яка вимагає років практики та тренувань.

Перед тим як йти в партизани, гарно подумай: а чи зможеш ти пережити ніч у лютневому лісі, сам на сам з природою?.

Безсумнівно, десь навколо твого міста вже діють партизанські загони: вони ведуть малу війну і складаються, в основному, з досвічених ветеранів нещодавніх боїв.

Найімовірніше за все, у них ще збереглося озброєння і зв’язок з командуванням, і вони продовжують бити ворога, в основному знищуючи його логістичні ланки.

Ці хлопці, скоріш за все, знають що роблять.

Хто зна, може в тебе і буде шанс вийти з ними на контакт та вступити до їх лав.

Але подумай от про що: якщо про них знаєш ти, і якщо ти зумів їх знайти, то хіба ворог не зможе?..

Взагалі, тема партизанства- то окрема розмова, яку я колись обов’язково розпочну.

А поки що, для розуміння достатньо лише того, що якщо єдиним шансом для вас є вступ у партизани, значить ситуація дуже і дуже паршива.

І до такого країну краще не доводити.

Сподіваюсь, друже, ця узагальнена інформація буде для тебе корисною.

Особисто я сумніваюсь в тому, що наступ росіян в тій формі, що ми його очікуємо, взагалі трапиться.

Але ця напруга, ця невизначеність і ця загроза, що нависає над нами- вона нікуди не дінеться.

Ситуація вибухне, рано чи пізно.

Єдиним шансом для нашої країни була і залишається лише перемога, вклад до якої можеш зробити і ти.

І купи собі, блін, спальник і хороші шкарпетки.