ВАКС зрадив собі: оскаржити заочний арешт більше не можна

КИЇВ. 21 грудня. УНН. Вищий антикорупційний суд України змінив свою практику і більше не дає можливості оскаржити заочний арешт, вважаючи що такий запобіжний захід не може порушувати права людини, повідомляє УНН.

Деталі

Причому такі зміни відбулися нещодавно, після публічних заяв директора НАБУ Артема Ситника влітку цього року у “справі Приватбанку”. До цього ВАКС регулярно розглядав апеляційні скарги фігурантів на заочний арешт і у багатьох випадках їх навіть задовольняв.

Але у липні цього року апеляційна палата Вищого антикорупційного суду скасувала заочний арешт фігуранта Олександра Дубілета, що, за словами директора НАБУ Артема Ситника, “дуже болісно вдарило по справі”, бо вони більше не знали, куди їм рухатися.

У самому рішенні суду від 20 липня наводиться аргументація сторони захисту, яку задовольнили троє антикорупційних суддів. Йдеться про те, що на момент розгляду клопотання про заочний арешт Дубілет не отримав повідомлення про підозру, не перебував у міжнародному розшуку, а суддя першої інстанції не дозволив фігурантові брати участь у процесі у режимі відеоконференції, що в сукупності, на думку суддів апеляційної палати ВАКС, являло собою грубі порушення Кримінального процесуального кодексу

У своїй апеляційній скарзі суддям ВАКС адвокати розповіли про те, що НАБУ та САП розіслали підозру Дубілету на українські адреси, знаючи, що з 2017 року він живе в Ізраїлі, перебуває там на консульському обліку, а в Україні не зареєстрований з 2013 року. Також адвокати повідомили, що всупереч думці сторони звинувачення, Дубілет не був оприлюдненийоголошений у міжнародний розшук, оскільки відповідного повідомлення від міжнародних компетентних органів, включаючи Інтерпол, не надходило, а орган слідства був поінформований про точне місце його проживання в Ізраїлі.

Важливим аргументом для апеляційної палати ВАКС стала відмова їх колеги з першої інстанції в участі Дубілета у процесі обрання запобіжного заходу в режимі відеоконференції.

“Існує колізія законодавства через неоднакове регулювання питання міжнародного розшуку КПК України та самих правил Інтерполу, а всі протиріччя мають тлумачитися на користь особистості”, — аргументували свою позицію адвокати.

“Згідно з п.3 ч.2 ст.412 КПК України, судове рішення в будь-якому випадку підлягає скасуванню, якщо розгляд кримінального провадження відбувся за відсутності обвинуваченого, якщо його явка є обов’язковою. Виходячи із системного аналізу необхідності виклику в судове засідання для розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу підозрюваного, колегія суддів вважає, що виходячи із загальних принципів КПК України, зокрема ч.3 ст.21, ч.6 ст.22, ч.2 ст.24 цього Кодексу зазначена обставина є підставою для скасування та ухвали слідчого судді з призначенням нового розгляду в суді першої інстанції”, — зазначили судді у своєму рішенні.

Вони також вказали на те, що якщо людина живе за кордоном і на підтвердження цього є інформація про консульський облік в іншій країні — всі повістки повинні надсилатися такій особі згідно з міжнародним договором про правову допомогу, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, а за умови відсутність такого — за допомогою дипломатичного (консульського) представництва (ч.7 ст.135 КПК України).

“Таким чином, ухвалу слідчим суддею було винесено із суттєвим порушенням вимог кримінального процесуального закону, що суттєво впливає на його законність. Таке порушення закону не може бути усунуто в суді апеляційної інстанції, оскільки призведе до позбавлення можливості скористатися правом на апеляційне оскарження у бік захисту та звинувачення. У зв’язку з чим ухвала слідчого судді підлягає скасуванню з призначенням нового судового розгляду клопотання про обрання запобіжного заходу щодо підозрюваного (Олександра Дубілета — ред.) у суді першої інстанції. Під час нового судового розгляду необхідно врахувати вищенаведене, старанно використовуючи всі процесуальні можливості та дотримуючись положень процесуального закону, прийняти законне та обґрунтоване рішення”, — сказано у рішенні апеляційного Антикорупційного суду.

Додамо

Проте, як уже було сказано, з гострою критикою такого рішення ВАКС виступив тоді директор НАБУ Артем Ситник, заявивши про “болючі удари” по справі та подальшу дезорієнтацію слідства. Ймовірно, саме це втручання НАБУ у “вчинення правосуддя” ВАКС і мало наслідки у вигляді відмови апеляційної палати суду взагалі розглядати будь-які скарги на заочний арешт фігурантів. Адже в такому разі потрібно було б суперечити своїй практиці та заплющити очі на описані раніше грубі порушення норм КПК. Наразі ВАКС навіть не заслуховує аналогічні апеляційні скарги, що дає можливість детективам НАБУ та прокурором САП і надалі надсилати свої повідомлення про підозри на неправдиві українські адреси тим особам, які перебувають на консульському обліку інших країн, включаючи Ізраїль, ігноруючи договір про міжнародну допомогу.

Наприклад, буквально нещодавно це повторилося у так званій “одеській справі”, коли одному з фігурантів, бізнесменові Володимиру Галантернику детективи відправили повістки до Одеси, де він давно не живе і не зареєстрований, замість того, щоб направити їх до Ізраїлю, де він перебуває на консульському обліку.

Полегшуючи собі роботу, антикорупційні органи насправді надають “ведмежу послугу”, адже під загрозою тепер і законність слідства загалом і можливе притягнення фігурантів до реальної відповідальності. Вже на даному етапі сторона захисту отримала можливість посилатися на пряме порушення права на доступ до суду та гарантії неупередженості суду, закріплених
Конвенцією про захист прав людини та основних свобод.

“Хоча заочний судовий розгляд сам по собі не є несумісним зі статтею 6 Конвенції, порушення права на справедливий суд має місце у разі, якщо не було встановлено, що особа, звинувачена заочно, відмовилася від права особисто бути присутньою на слуханні та захищатися або має намір уникнути суду, і при цьому така особа згодом позбавлена ​​можливості домогтися нового судового розгляду справи як з питань права, так і з питань факту (Сейдович проти Італії [БП] (Sejdovic v. Italy [GC]), пункт 82)”, — сказано в Конвенції.