Цивілізація веде боротьбу на двох фронтах

Схоже, ковід таки зміг загнати людство у «п’ятий кут». Ані періодичні локдауни, ані масова вакцинація, ані захисні маски та заходи з дотримання санітарних норм і дистанцій не змогли приборкати пандемію. Максимум, що вдалося зробити – це зменшити кількість хворих і померлих, щодо останніх – то це особливо у розвинених країнах із високим рівнем вакцинації. Проте на щось більше ані наука, ані практична медицина, ані політичні механізми не спромоглися. Втім, деякі острівні держави – Нова Зеландія, Тайвань, Японія – змогли мінімізувати число заражень, тим більше, смертей. Оптимістичні дані подає також китайська урядова статистика, проте чи можна їй довіряти?

Провідні наукові центри та кампанії з виробництва ліків нині терміново розробляють вакцини й пігулки, що діятимуть проти нових штамів ковіду, а тим часом майже всюди у розвинених країнах розпочали масове щеплення т.зв. «бустерною», тобто третьою дозою вакцини, причому західні фахівці рекомендують скоротити до трьох місяців інтервал між другою та третьою вакцинацією. В Ізраїлі ж офіційно рекомендовано розпочати щеплення четвертою дозою вакцини осіб, старших за 60 років, а також осіб із ослабленим імунітетом та працівників системи охорони здоров’я, якщо минуло понад чотири місяці після останньої дози. А за Ізраїлем пильно спостерігають уряди багатьох держав і наслідують його приклад. Питання лише в тому, чи всім охочим провести бодай «бустерне» щеплення вистачить на це вакцини, якщо зважати на мізерних рівень вакцинації у бідних країнах, від яких теж залежить чимало – адже заражені персонажі з цих країн сотнями потрапляють до Європи та Північної Америки…

Але, як на мене, за всіх несприятливих об’єктивних обставин «урочистий марш ковіду» був би відчутно скромнішим, якби на боці пандемії не виступала (суб’єктивно, може, здебільшого й чесна, але посутньо дурнувата) армія «антиваксерів». Ідеться не про організоване на кошти «кремлівських чекістів» відгалуження цієї армії в Україні, яке вже стало об’єктом пильної уваги СБУ, а про західний багатомільйонний людський потік, який цілком спонтанно (хоча, звісно, також не без спроб під’юджувати його з Росії) діє у начебто високоцивілізованому світі. Діє, обстоюючи позиції, які з позиції наукового світогляду мають бути охарактеризовані як обскурантизм, крайнє невігластво, нездатність логічно мислити тощо. Лихо в тому, що сучасний Захід за минулі десятиліття примудрився еволюціонувати в бік заперечення всеосяжної цінності наукового світогляду на користь його рівнозначності з усіма різновидами публічного ідейного божевілля. Ба більше: і з нормами суспільної моралі теж тяжко. Абсурдним чином визнання безберегої свободи поглядів і заперечення всезагального наукового етосу поєдналися зі сваволею радикальних групок щодо цькування і «скасування» всіх особистостей, які не вкладаються у визначений цими групками нинішній ідеологічний мейнстрім. Об’єктами cancel culture стали і Джоан Роулінґ, і пандемія ковіду. Натомість витоками зла оголошена ідеологія та практика просвітництва, вся культура Модерну та розуміння особистості як суб’єкта пізнання, оцінки та дії.

…Коли приблизно півстоліття тому високочолі західні філософи розпочали похід проти «гранд-наративів» в історії, філософії, науці, ідеології, їх можна було зрозуміти. Надто натерпівся світ від бойовисьок (як суто ідейних, так і власне збройних) між багатомільйонними масами прихильників тих чи інших «єдиноправильних» учень. Надто гальмували розвиток науки парадигми, які заважали сприйняти щось нове. Надто небезпечним у ядерну добу виявилось привласнення різними державними лідерами комплексу непоборної власної правоти. Розхитування всіх цих догм відбувалося синхронно з падінням радянського комунізму та його сателітних відгалужень. «Ура! На зміну добі Модерну прийшов Посмодерн, в кому панування тих чи тих гранд-наративів неможливе, всі точки зору правильні, всі рівноправні. Ми ж бо живемо не в палеоліті, а в цивілізованому світі, хай панує демократія та рівноправність».

На початку, поки все обмежувалося змаганнями інтелектуалів, усе було наче непогано. Правда, одразу почалося поки що «лагідне» цькування тих, хто не бажав поборювати гранд-наративи та приймати ідеологію Постмодерну як «замаскованих тоталітаристів». Узагалі-то це абсурд – якщо всі позиції рівні та рівноправні, як можна чиюсь заперечувати чи відкидати? Проте логіка Аристотеля, схоже, була теж відкинута й забута… Далі – більше. На перший план вузівська професура (передусім американська) почала висувати ідеї тих суспільних меншин, які, мовляв, досі були пригнічені внаслідок домінування «білих гетеро сексуальних самців», тож дайте їм висловитися, підлаштуйтеся під їхні потреби та жадання! А оскільки світова наука історично творилася саме цими «самцями», то й вона опинилася під ударом, стала зневажена…

Я, звісно, дещо спрощую перебіг світоглядних процесів на Заході впродовж останніх десятиліть, але – тільки дещо. Результати ми бачимо перед собою. Джо Байден обіцяв (і сформував!) «інклюзивний» (а не професійний) уряд, на щастя, більшість у ньому зайняли справжні професіонали з різним кольором шкіри та гендером, але сам підхід, як на мене, веде до катастрофи. В силу тих самих принципів влада у США не може суворо цитькнути на «антиваксерів», бо серед них надто багато представників «гноблених меншин». А у Європі «антиваксери» - це здебільшого пролетарі й ті ж «гноблені меншини». Маємо відтак те, що маємо – такий собі «плебейський Постмодерн».

У парадигмі цього «плебейського Постмодерну» бачимо, крім іншого, дуже специфічне ставлення до науки. При цьому знов-таки порушується логіка (а хто сказав, що приписи «білого самця» Аристотеля не гноблять люд?); адже найзапекліші противники науки постійно користуються її витворами. Правда, тими, що їм у даний момент зручні. А от антиковідні вакцини не вписуються у таку зручність (чому саме, має стати предметом спеціальних досліджень, якщо, звісно, дослідників не «сканселюють»). Отож влада у США змушена ледь не танцювати навколо «антиваксерів», заохочуючи їх до щеплення: і гроші їм дають, і спеціальні лотереї розігрують, і сигарети з марихуаною роздають. Бо ж панує «плебейський Постмодерн»: всі точки зору, всі позиції рівноправні, наполягати на якомусь провідному гранд-наративі – це йти до тоталітаризму. Наче безберега свобода, перетворена на сваволю, - не прямий шлях до суспільного краху та тоталітаризму, який виросте на руїнах…

От і виходить, що рік, який завершується, – це рік антиковідної боротьби цивілізації щонайменше на двох фронтах – проти пандемії як такої та проти викоханого за сприяння певних груп інтелектуалів «канселювання» науки.

Джерело: День