Топ-10 найкращих фільмів 2021: від Титана до Вестсайдської історії

Після початку пандемії у 2020 році, через яку закрилися кінотеатри, були перенесені знімання та прем’єри стрічок, у 2021-му повернення кіно стало нічим іншим, як ейфорією.

Цей рік вже добігає кінця і за кілька днів стане лише історією у книжках та віртуальному пошуку.

Але він вийшов плідним на хороші документальні стрічки, захопливі драми, мюзикли та авторське кіно.

Повернулися до формату офлайн і великі кінофоруми, що не може не тішити.

Однак, попри відкриті кінотеатри, люди все ще із певним побоюванням повертаються у зали до великих екранів.

Через це зазнали невдачі кілька хороших стрічок, як-от Остання ніч у Сохо, Остання дуель, Дюна, Не час помирати та Король Річард.

Факти ICTV зібрали десятку фільмів, які найбільше нас вразили у 2021-му, і готові поділитися ними з вами.

Це науково-фантастичний фільм від француженки Джулії Дюкорно у стилі фільму жахів Девіда Кроненберга про серійну вбивцю, яку втілила дебютантка Агата Руссель.

Її героїня виявляється вагітною після сексу з автомобілем.

Ласий шматочок екстремального кіно від Дюкорно ще дивніший, ніж можна припустити.

Адже пустотлива комічність, в якій поєднуються нищівне насильство, похмуре освітлення та гучна музика, викликають більше недовіри, часто скривлень, вересків та тривожних посмішок, аніж будь-який інший фільм цього року.

Титан – другий фільм в історії від жінки-режисера, що удостоївся Золотої пальмової гілки у Каннах.

Раніше на цьому кінофестивалі щось воістину “дике” можна було побачити зазвичай від Гаспара Ное або Ніколаса Віндінґа Рефна, але Дюкорно потужно вписалася до їхньої когорти.

Легенда про Зеленого лицаря.

Величний Зелений лицар Девіда Ловері — це середньовічна історія про магію, вбивство та природу героїзму.

Екранізація Ловері Сера Гавейна і Зеленого лицаря розповідає про незрілого Гавейна, якого втілив Дев Патель, та його пошуки покритого корою дерев Зеленого лицаря, якого роком раніше він обезголовив.

І тепер той через їхню угоду зобов’язаний завдати йому удару у відповідь.

Артуріанський епос Ловері – щось середнє між Ескалібуром Джона Бурмана та Ланселотом Озерним Роберта Брессона.

Сценарист і режисер Девід Ловері – не новачок у духовних пошуках чи перебудові міфологій.

Він представляє поему Сер Гавейн та Зелений лицар як пригодницьку розповідь хлопчика, однак нівелює всю концепцію честі та доблесті за допомогою насильства, а також боягузтва та невпевненості Гавейна.

Як і всі хороші середньовічні драми, у ній є своя частка галюциногенного дивацтва — лисиці, що говорять, велетні, примарні дівчата, а сама історія закінчується зовсім не довгоочікуваним ударом.

Вестсайдська історія.

Було б важко зіпсувати Вестсайдську історію з такою вишуканою музикою, що може нівелювати будь-які проблеми у стрічці.

А ще важче створити хороший фільм, що сповнений життя та енергії, як-от натхненна нова версія Стівена Спілберга.

Здається, це нікому не під силу, окрім Спілберга, який ще з дитинства мріяв про власну екранізацію улюбленого мюзиклу.

Фільм віддає шану чудовим музичним творінням Леонарда Бернштейна та Стівена Сондхайма, додаючи відчуття XXI століття, у поєднанні з різноманітним акторським складом та підвищеним усвідомленням етнічного суперництва.

Одвічна історія Ромео та Джульєтти від Спілберга: рецензія на Вестсайдську історію.

Рейчел Зеглер непогано впоралася з роллю Марії, а Аріана Де.

Бос — майстерно втілила Аніту.

Але Ріта Морено, яка зіграла Аніту у старій версії Роберта Вайза, – справжнє серце фільму.

В адаптації Спілберга вона – вдова Дока та власниця магазину, яка не може зупинити ненависть і насильство, свідком яких вона є.

Морено допомогла зробити класичну історію новою.

Найгірша людина у світі.

Найгірша людина у світі вчергове є свідченням того, що Йоахім Трієр розуміє всю складність сучасної емоційної динаміки та динаміки стосунків як режисер та сценарист.

Картина поділена на дванадцять розділів плюс пролог та епілог, в яких розповідається про міленіалку із Осло Джулі, яку просто приголомшливо втілила Ренате Рейнсве.

Її героїня з огляду на вік, сімейні проблеми та перевантаження інформацією реальності не знає, куди рухається.

Джулі усвідомлює, що не в змозі завершити розпочате.

Вона починає роман зі старшим карикатуристом Акселем (Андерс Данієльсен Лі), а згодом – з баристою Ейвіндом (Герберт Нордрам).

Утім, романи з обома ускладнюються її переживаннями про те, аби виправдати очікування її батьків, коханців та її самої.

Трієр демонструє приголомшливу красу, включаючи ніби застиглі у часі перегони вулицями міста, що співзвучні з кількома епізодами, в яких Джулі сама прогулюється Осло.

Але зазвичай він захоплює Джулі у всій її безладній красі через інтимний, уважний погляд.

Фільм Найгірша людина у світі завдяки феноменально природному виконанню Рейнсве є глибоко чуйним спогляданням заплутаного, хаотичного процесу самопізнання.

Кермуй моїм авто.

Англійська назва фільму Drive my car нагадує легендарну пісню Beatles, однак не повинна.

Японський режисер Рюсуке Гамаґуті створив один із найбільш незвичних та красномовних фільмів останніх років.

Юсуке, якого зіграв Хідетосі Нісідзіма, – актор та режисер, дружина якого помирає на початку фільму.

Через два роки він ставить постановку Чехова Дядя Ваня у Хіросімі, де його водієм стає молода жінка.

Її історія та її горе відрізняються від його, але разом вони приходять до згоди з минулим і майбутнім.

Кермуй моїм авто – це фільм про розмови та репетиції у театрі, про впевненість та таємниці, в яких все так красиво проживається, що тригодинний перегляд зовсім не здається довгим або повільним.

Фільм легко віддзеркалює дядю Ваню в його відчуттях втрачених шансів, даремно втраченого часу та необхідності жити далі.

Рука Бога.

Фільм є не лише даниною поваги класичному італійському кіно, але й південноіталійському місту Наполі, який мимоволі виступає яскравим персонажем.

Назву фільму формує й постать легендарного аргентинського футболіста Дієго Марадони, для якого Неаполь став другим домом, після того як він почав грати за Наполі у 1984 році.

Саме Марадоні приписують один із найвідоміших голів, який прозвали рука Бога.

У фільмі Рука Бога злегка помітні дадаїстські мотиви, що вирізняє картину Соррентіно.

Естетика тут більш стримана, ніж у Великій красі Соррентіно – це не зовсім реалізм, а романтичний, закоханий портрет часу й місця.

Все пройшло добре.

Ця драма-комедія від ікони французького кінематографа Франсуа Озона зосереджена на досить делікатній та моторошній темі, але однаково є однією із найдотепніших за рік.

Стрічка розповідає про Еммануель у виконанні Софі Марсо, якій доводиться миритися з хворим батьком, здоров’я якого лише погіршується.

Він просить Еммануель та її сестру Андре сприяти його евтаназії.

Цей фільм міг би стати каменем спотикання або політичною темою, адже у ньому порушується питання легалізації евтаназії.

Та все ж він більше про сім’ю та емоції, смуток, розчарування, злість тощо, які вона викликає у людей.

Іноді цей фільм до болю сумний, але водночас нагадує чимось комедію Річарда Кертіса Чотири весілля і один похорон.

Картина Все пройшло добре має на меті охопити весь спектр емоцій, що виникають у подібних ситуаціях, і робить це пречудово.

Невдалий трах, або Шалене порно.

Цей фільм звучить наче своєрідна пам’ятка для вчителів, які знімають свій секс із партнерами на відео:.

— Переконайтеся, що ролик не стане вірусним у мережі.

Стрічка розповідає про вчительку Емі, яку зіграла Катя Паскаріу, відео сексу якої з її чоловіком просочується у мережу.

Фільм румунського режисера Раду Жуде поділений на три частини, причому перша та третя зосереджені на Емі, коли вона подорожує своїм рідним містом і захищається на батьківських зборах.

Сегмент стрічки структурований як уїдливе кіно-есе з широкого кола соціальних, політичних та філософських проблем, що стосуються сучасної Румунії.

Мета Жуде – показати культуру грубого, сексуалізованого споживацтва, ворожої гидоти і націоналістичного расизму, антисемітизму та мізогінії.

Усе це він нарізає з різким чорним гумором.

Тяжке становище Емі зображено як символ країни, охопленої пандемією нетерпимості, лицемірства, абсурду та антиінтелектуальної ненависті.

Водночас еклектичний фільм Жуде робить висновки візуально – через пошук кадрів міських вулиць у стилі POV, де переважають напівзруйновані будівлі, логотипи корпорацій та хтива реклама.

А потім вербально – через судилище з придурками.

Це своєрідна критика лютого гумору.

Картина отримала головну нагороду Берлінського кінофестивалю.

Герой — четвертий фільм іранського режисера Асґара Фархаді, який отримав світову прем’єру на Каннському кінофестивалі після Минулого, Комівояжера та іспаномовного Усі знають.

Драма, в якій Фархаді повернувся до знімань в Ірані, розповідає про чоловіка на ім’я Рахім, який сидить у в’язниці через неоплачений борг.

Перебуваючи на дводенному звільненні, він та жінки, яких він любить, розробляють план, щоб спробувати переконати кредитора звільнити його.

Однак план виходить з-під контролю через соціальні мережі та ТБ, які відіграють важливу роль у наративі, що викриває підводні камені маніпулювання ЗМІ в репресивному режимі Ірану, а також у всьому світі.

Стрічка отримала Гран-прі журі Каннського кінофестивалю.

Романтизована стрічка режисера Кеннета Брана про протестантського хлопчика, який виріс у робітничому Белфасті наприкінці бурхливих 1960-х, чудово знята та емоційно болісна.

Вона пронизана конфліктом між протестантами та католиками, і тим, як він впливає на три покоління робітничої родини.

У стрічці блискучі акторські роботи Джуді Денч, Джеймі Дорнана, Катріони Балфі та молодого головного героя Джуда Гілла підкріплені художнім, переважно чорно-білим кінематографом.

Хоча насильство та напруга складають більшу частину сюжету, найкращі моменти у фільмі є радісними або смішними.

Не цього разу, Один вдома! 10 найкращих різдвяних фільмів ?>.