Названо найпохмуріші трагедії, пов’язані з польотами в космос

1. Шаттл “Колумбія” (1 лютого 2003 року)

Свій перший політ у космос шатл “Колумбія” здійснив у квітні 1981 року, а потім здійснив ще 26 успішних місій. Двадцять восьмий та останній запуск відбувся 16 січня 2003 року, і вже через 82 секунди після старту доля екіпажу та корабля, за великим рахунком, була вирішена наперед.

Все через те, що шматок теплоізоляції кисневого бака, що відірвався, пошкодив ділянку теплозахисного шару лівого крила «Колумбії». Фахівці НАСА дізналися про цей інцидент практично миттєво. Деякі з них вимагали оцінки збитків і ризиків провести огляд крила прямо на орбіті, а міністерство оборони США було готове надати для цієї мети камери супутників-шпигунів. Однак ця пропозиція була відхилена начальством космічної агенції.

“Колумбія” зруйнувалася після входу в щільні шари атмосфери на висоті близько 60 кілометрів десь над Далласом. Центр управління польотом спочатку втратив зв’язок з екіпажем, а потім на моніторах перестали відображатись показання приладів шатла. Через кілька хвилин в ефірі одного з місцевих телевізійних каналів з’явилася страшна картинка: слід космічного корабля, що зруйнувався в атмосфері.

У передбачуваний район падіння уламків було відправлено пошуково-рятувальні загони, які зрештою зібрали до 40% від того, що колись являло собою шатл «Колумбія». Екіпаж, що складався з семи людей, до останньої секунди не знав ні про проблему, ні про те, наскільки небезпечним має бути приземлення. Рішення не повідомляти їм про можливу катастрофу відповідальні особи НАСА аргументували турботою про моральний стан астронавтів. Логіка була така: краще спокійно відпрацювати за наперед наміченою програмою і раптово загинути при спуску, ніж повільно померти на орбіті від нестачі кисню, постійно усвідомлюючи безвихідь свого становища.

2. Союз-11 (30 червня 1971 року)

Після висадки американців на Місяць СРСР зосередився створенням орбітальної космічної станції. У квітні 1971 року на орбіту було виведено перший апарат серії «Салют», з яким через якийсь час стикувався «Союз-10». “Союз-11” був покликаний закріпити цей безперечний успіх. Членами його екіпажу мали стати Олексій Леонов, Валерій Кубасов і Петро Колодін, але за кілька днів до старту другий із названих космонавтів був відсторонений від польоту медичною комісією, і місце на борту корабля зайняв дублюючий екіпаж у складі Георгія Добровольського, Владислава Волкова та Віктора Пацаєв.

Запуск «Союзу-11» відбувся 6 червня і пройшов у штатному режимі. Корабель стикувався з орбітальною станцією, після чого екіпаж протягом трьох тижнів проводив на її борту заплановані експерименти та дослідження. Космонавти вирощували рослини, отримували спектрограми зірок та фотографували береги Волги. Вони навіть взяли участь у передачі радянського телебачення. Перебування на орбіті затьмарилося лише одного разу, коли в результаті перегріву якогось із приладів частина станції наповнилася димом.

Здавалося, все йде за планом. 29 червня, коли Віктор Пацаєв першим із представників людства відсвяткував у космосі день народження, “Союз-11” відстикувався від “Салюту-1”. На Землі на космонавтів чекали теплий прийом і традиційна пляшка коньяку. 30 червня, за півгодини до приземлення, капсула, що спускалася, відстрілилася від решти корабля і кинулася вниз.

У цей момент у ній впав тиск повітря, і екіпаж перестав відповідати на радіозапити із Землі. Коли її було помічено візуально над точкою приземлення, надія на благополучне повернення відродилася. Проте, відкривши люк капсули, рятувальники виявили трьох бездиханих космонавтів. Тіло Георгія Добровольського було ще теплим, але його реанімувати так і не вдалося. Члени екіпажу «Союзу-11» на даний момент є єдиними людьми, які загинули в космосі. Проведене розслідування показало, що причиною їхньої смерті став несправний клапан. З того часу космонавти перед спуском на поверхню Землі одягаються в скафандри.

3. Аполлон-1 (27 січня 1967 року)

Цього разу трагедія сталася не під час польоту, а до нього. То була чергова репетиція запуску корабля «Аполлон». Командиром екіпажу був Вірджіл Гріссом. У 1961 році він став другим американцем, який побував у космосі, проте його репутацію підмочило те, що після повернення він раніше часу відстрілив люк апарату, що спускається, через що той набрав води і затонув в океані. Тим не менш, пізніше він став командиром першого екіпажу, що відправився в космос на кораблі «Джеміні», а потім отримав той самий привілей у програмі «Аполлон». Другим був інженер Едуард Уайт, який прославився у 1965 році, зробивши вихід у відкритий космос тривалістю 23 хвилини. Третій астронавт, Роджер Чаффі, був новачком, і політ на «Аполлоні» мав стати першим у його послужному списку.

Вранці 27 січня астронавти вдяглися в скафандри, увійшли до кабіни космічного корабля, але відчули якийсь неприємний запах. На його усунення обслуговуючому персоналу знадобилося близько години. Потім з ладу вийшла система зв’язку, і роздратований Ґріссом поставив цілком логічне питання: «Як ми збираємося дістатися до Місяця, якщо не можемо спілкуватися всередині одного комплексу будівель?». Як би там не було, тренування таки стартувало. Ближче до вечора, о 18:31 за місцевим часом, сталося страшне. Один з астронавтів, що знаходилися в кабіні «Аполлона-1», прокричав про те, що почалася пожежа.

Техніки кинулися відкривати люк зовні, а екіпаж, мабуть, намагався зробити те саме зсередини. Той, однак, знаходився під високим тиском, що імітував перебування міжпланетної станції в космічному просторі, і не піддавався. Врятувати астронавтів не вдалося. Вогонь, підживлюваний чистим киснем, що закачувався в кабіну “Аполлона”, швидко зробив свою чорну справу.

4. Союз-1 (24 квітня 1967 року)

Льотчик-випробувач Володимир Комаров двічі визнавався медиками непридатним до космічних польотів, але неймовірна наполегливість дозволила йому подолати цей бар’єр. У 1967 році його було обрано для польоту на першому радянському пілотованому космічному кораблі «Союз-1». Його дублером став ніхто інший як Юрій Гагарін. Космонавти були близькими друзями, і обидва з величезною недовірою ставилися до модуля, що спускається, створеного в рамках розробки програми.

У ході однієї з інспекцій Гагарін разом із кількома інженерами виявив у ньому понад 200 дефектів, багато з яких виглядали відверто небезпечними. Перший радянський космонавт запропонував відкласти політ, однак той був приурочений до чергової важливої ​​дати, тому під натиском зверху начальство вирішило здійснити його згідно із заздалегідь затвердженим розкладом.

Як би там не було, Комаров погодився летіти в космос на «сирому» «Союзі». Існує легенда, що хтось запитав його, навіщо треба так сильно ризикувати, і він відповів: «Якщо не полечу я, вони пошлють Юрку». Також подейкують, що Гагарін у день старту зажадав скафандр, щоб зайняти місце в кораблі та полетіти замість Комарова, проте за давністю років правду ми, напевно, вже ніколи не впізнаємо. “Союз-1” був виведений на орбіту, але відразу після цього на ньому почали виникати неполадки. Одна із сонячних панелей не розгорнулася, що призвело до дефіциту електроенергії. Її спробували розкрити, розкрутивши Союз навколо осі, але це не допомогло. ЦУП вирішив припинити політ. Корабель успішно зійшов із орбіти, проте на етапі гальмування у нього відмовила парашутна система. Апарат, що спускався, на величезній швидкості врізався в землю і згорів.

5. Шаттл “Челленджер” (28 січня 1986 року)

Ранок у день останнього, десятого за рахунком запуску «Челленджера», видався за мірками Флориди холодним. Температура опускалася нижче за нуль, і це серйозно непокоїло інженерів, які побоювалися, що гумові ущільнення твердопаливних прискорювачів можуть втратити свої функціональні властивості. До польоту човна була прикута особлива увага, оскільки до складу його екіпажу входила цивільна особа, а саме Кріста Маколіфф – шкільна вчителька, яка мала провести урок із земної орбіти. Те, що сталося далі, шокувало весь світ. Космічний корабель розлетівся на шматки у прямому телевізійному ефірі, і момент його загибелі був зображений безліччю телекамер з кількох ракурсів.

Президентська комісія, яка розслідувала причини трагедії, встановила, що катастрофа сталася через руйнування одного з кілець ущільнювачів. Про можливість чого ще до старту попереджали інженери компанії «Thiokol», яка була виробником тих твердопаливних прискорювачів.