Г. Новаковський: Мріяв стати художником, а доля приготувала життя музиканта

Цей зіграний духовий оркестр знають чи не у всіх куточках Буковини, у сусідніх областях. Колектив однаково вправно грає і на новорічних імпрезах, і на вшануванні захисників та захисниць, і на відзначенні Дня незалежності країни та покладанні квітів до Меморіалу визволителям 9 травня. Нерідко, на жаль, доводиться їм грати і за сумних обставин, коли хоронять буковинців, які геройськи полягли на Сході у боях із проросійськими збройними формуваннями. Музиканти дарують слухачам вишукані мелодії на міських площах, на сценах філармонії та обласного театру, на передовій.

Сила музики у тому, що зміни відбуваються, незалежно від бажань і намірів конкретної людини, і тому здаються чудодійними

Склад колективу, звичайно, періодично оновлюється, однак його кістяк, сформувався колись на базі 66-ї мотострілецької дивізії. Були періоди, коли відбувалося скорочення складу, навіть так сталося, що ліквідували оркестр, але він знову відроджувався. Його незмінний керівник Георгій Новаковський завжди знаходив можливість зберегти кістяк колективу. Останніми роками він діє як естрадно-духовий оркестр при Чернівецькій обласній філармонії імені Д. Гнатюка. Періодично музиканти виступають на всіляких заходах, дають сольні концерти, які збирають аншлаги.

Про проблеми і будні самобутнього колективу напередодні новорічних свят розмовляємо з художнім керівником і головним диригентом, заслуженим працівником культури України Георгієм НОВАКОВСЬКИМ.

У музичну школу привів випадок

– Ми з того покоління, пане Георгію, коли всі міські й сільські хлопчаки мріяли стати космонавтами, а ви обрали музику. В чому причина?

– Моє родинне коріння у селі Товтри на Заставнівщині. Батько Георгій був неперевершеним співаком – вважали першим номером у сільському хорі та у церковному. Їхній хор навіть виступав на ВДНГ. Нерідко брав нас, своїх синів, у коло і співав стародавніх пісень, повідав про наше прадавнє село, яке, до прикладу, вперше у торговельному документі згадується 1551 року. Водив нас до заказника «Товтрівська стінка», де кожен куточок овіяний легендами, оспіваний у піснях. Ми прислухалися й чули мелодії. Кожен із братів свою, індивідуальну. Ось тоді я вже усвідомив, що немає абсолютної тиші. Що музика скрізь і завжди звучить. Попри це, записався у дитячу художню школу, що діяла у Заставні, бо там займався старший брат Степан. Заняття, які проводив викладач обласної художньої школи, дуже подобалися. Одного разу взимку на заняття ми добиралися п’ять кілометрів пішки з Товтрів до Заставни. На наше щастя, зупинилася вантажівка і підібрала нас у кузов. Приходимо до художньої школи, а нам кажуть, що через заметілі, викладач з Чернівців не приїхав. Оскільки сам не міг добратися назад до Товтрів, то пішов до музичної школи, щоб зачекати на товаришів. Прийшов, сів тихо в куточку класу і чекаю закінчення занять. Між тим, викладач по черзі викликав кожного учня й просив виконати якусь вправу. Побачивши мене, суворо запитав, а ти хто такий, я тебе не знаю, а чи не хочеш пограти? Відповів йому, що вже займаюся у художній школі. Та він наполіг, щоб я спробував. Я несміливо подув у трубу, видобувши звук. Викладачу сподобалося й він запросив приходити наступного разу на заняття. Вдома я зізнався батькові про несподівану пригоду, зізнався, що хочу займатися музикою. На це він відповів: «Якщо хочеш – дерзай».

– Не шкодували за малюванням? Скоро переконалися, що зробили правильний вибір?

– Уже тепер знаю, що не помилився у виборі. Бо дуже скоро я наздогнав своїх товаришів по програмі і навіть перегнав. При школі був духовий оркестр, яким диригував Володимир Грищук. Мене запросили грати в ньому. А ще був у селі духовий оркестр, яким керував самобутній музикант Григорій Ружецький. В оркестрі грали його сини, кілька хлопців, які навчалися у музичному училищі у Чернівцях, а також старші чоловіки. Грали на сільських весіллях, храмах у своєму селі, Кулівцях, Веренчанці… Ось тоді я почав заробляти свої перші гроші. Я від Ружецького багато чого навчився.

Дорога у доросле життя

– Після закінчення школи перед кожним із нас відкриваються безліч шляхів. Ви сумнівалися у виборі правильного, пане Георгію?

– Не сумнівався жодного разу. Відразу здав документи в музичне училище. Займався під керівництвом викладача Василя Максименка. Він був гарним викладачем і вмілим диригентом. Ця людина помітила в мені дар, отож, уже з першого курсу училища почав готуватися до вступу в консерваторію. Навіть удвох їздили до Львівської консерваторії, зустрічалися із професором вишу Владиславом Швецем. Мене уважно прослухали й сказали, що я їм підходжу. Звісно, Максименко займався після того зі мною індивідуально, пропонував значно складнішу програму. На її опанування витрачав весь свій час, проте жодного разу не пошкодував про це. Мене запросили у духовий оркестр музичного училища, який виступав на міських заходах, у військових парадах.

Мені дуже сподобалася військова музика, строї гарнізонного оркестру, чітке шикування, підтягнуті військові. Почав придивлятися до них, навіть заздрив їм. Тоді навіть подумати не міг, що невдовзі гратиму у військовому оркестрі. А сталося це так. На останньому курсі музичного училища, коли наполегливо готувався до вступу в консерваторію, до нас на репетицію завітав військовий диригент і запропонував охочим піти служити у військовий ансамбль. Викликався я. Він прослухав мене і запропонував йти першим трубачем. Я попросив вибачення у Василя Максименка і пішов на строкову службу. Разом з оркестром ми їздили на всілякі паради, зокрема у Львів. Там робили великі «коробки» по 300 музикантів. Йшли, приміром, два ряди трубачів і всім треба було грати в унісон. По п’ять годин щодня тренувалися цілий місяць. Але це було варте того. Вже тоді я думав про надстрокову. І моя мрія збулася – мене залишили солістом оркестру.

– Як сталося, що вас призначили головним диригентом оркестру?

– Це відбулося не відразу. Наш оркестр пройшов непростий шлях. Спочатку ми вважалися гарнізонним оркестром, з часом військові частини скорочували й ми опинилися у 300-му полку. Колективом диригував Василь Бобик. Під час служби мені вдалося закінчити заочно Кам’янець-Подільський університет за фахом «музичне мистецтво». Це згодом допомогло – командир полку полковник Труновський запропонував очолити оркестр, коли Василя Бобика затвердили директором училища мистецтв. Оркестр тоді був не в кращому стані. Зарплат музикантам не платили, а сім’ї треба було годувати, тому із цілого оркестру залишилися 8 музикантів. Я пішов у своє училище і набрав молодих музикантів. Але наостанок і 300-й полк скоротили, тому мені довелося 2012 року звільнитися з війська за вислугою років. Але без улюбленої справи не залишився. Начальник УМВС генерал міліції Микола Харабара запропонував духовий оркестр при обласному управлінні. Набрав 24 музикантів із числа колишніх однополчан та молодих музикантів. Але й там не втримався колектив, бо зі звільненням Миколи Харабари оркестр перестали фінансувати.

Концертні виступи і рекорди

– І що, руки не опустилися від таких випробувань, пане Георгію?

– Ні, звичайно. Я напросився на прийом до тодішнього голови обласної державної адміністрації Олександра Фищука і запропонував створити новий колектив. Бо йшла війна на Сході, на Буковину почали привозити загиблих вояків. На громадських засадах ми грали жалобні мелодії на похоронах. І Фищук на базі обласної філармонії розпорядився створити естрадно-духовий оркестр «Буковина» у складі 25 музикантів. На «Трембіті» нам пошили костюми, пальта. Відтоді ми активно виступаємо, даємо концерти. З нами виступають музикант оркестру Ярослав Клим, співають Леся Франків, Ігор Раца, Георгій Постевка, Віка Георгіян. Часто виступаємо на телебаченні, у новорічних програмах. Одягаємо вбрання дідів морозів і граємо. Нас запрошують на новорічні корпоративи. Намагаємося нікому не відмовляти. Попри це, готуємо нові концертні програми. Зокрема до Міжнародного жіночого дня, на якому виконуватимемо низку духових та естрадних творів. Глядачі побачать наше фірмове дефіле.

– Цього місяця оркестр побував на передовій. Які враження від поїздки?

– Колективу допоміг голова Чернівецької обласної ради Олексій Бойко перед Днем захисників і захисниць поїхати на передову. Побували на позиціях 10-ї гірсько-штурмової бригади, яка охороняє позиції на Луганському і Донецькому напрямку. Виступали недалеко від передової. У військовій їдальні грали на пів тону, бо ворог міг відкрити по нас вогонь із мінометів.

– Відомо, що у Чернівцях встановили рекорд із наймасовішого виконання «Червоної рути», в якому і ваш колектив брав участь.

– Так, 23 серпня на День Державного Прапора України було встановлено національний рекорд із масового виконання пісні «Червона рута». На Центральній площі міста відбувся патріотичний флешмоб «Єдині! Горді! Незалежні!», де майже тисяча чернівчан виконали пісню «Червона рута» та Гімн України. Нове досягнення зафіксували представники Книги рекордів України. Рекордним хором краян керувати доручили мені. Переконаний, це не останній рекорд. Вони і нові концерти нашого естрадно-духового оркестру ще попереду.